Сніговик - Несбьо Ю - Страница 35

• Предыдущая
• 35/93
• Следующая

— Уроки зробив?

— Та сьогодні мало задали. Сяду після обіду.

Він побачив, що вона вагається, і додав:

— Ма, ти така шикарна у цій сукні.

Вона опустила очі на свою стару блакитну в білі квіточки сукню, і хоча очі залишалися суворими, у куточках рота причаїлася усмішка.

— Ти кажеш точнісінько як твій батечко.

— Он як? А я вважав, що він тільки російською балакав.

Він наче нічого такого й не сказав, але мати здригнулася, наче її вдарило струмом.

— То я піду? — І він затупцяв на місці.

— «Так, ви можете йти»? — Голос Катрини Братт пролунав у тренувальному залі підвального поверху Поліцейського управ­ління. — Ти що, так і сказав Ідару Ветлесену? «Можете йти»?

Харрі поглянув на її обличчя, що схилилося над гімна­с­тичною лавою, на якій він лежав. Світло ламп на стелі обво­лікало її голову сяйливим золотим німбом. Він важко зітхнув: у нього на грудях покоїлася штанга. Він збирався підняти дев’яносто п’ять кіло і саме зняв штангу зі штатива, коли до залу парадним кроком увійшла Катрина й зіпсувала йому все тренування.

— Довелося, — видушив Харрі й підтягнув штангу ближ­че до ключиць. — З ним був його адвокат, Юхан Крон.

— То й що?

— Ну, Крон почав з того, що ми застосовуємо до його клієнта недозволені методи тиску, що купівля-продаж сексу в Норвегії цілком законна річ і що наші намагання змусити шанованого хірурга порушити закон щодо лікарської таємниці теж можуть зацікавити пресу.

— Господи! — вигукнула Катрина, і її голос затремтів від люті. — Йдеться ж про вбивство!

Харрі ніколи ще не бачив її в такому стані, тому відповів найм’якшим тоном:

— Послухай, у нас не вийде напряму прив’язати вбивство двох жінок до діагнозу їхніх дітей. Тут може бути простий збіг. І Крону це чудово відомо. Так що я ніяк не міг затримати цього Ідара.

— Авжеж. Усе, що ти можеш, — лежати тут і нічого не робити!

Харрі відчув біль у ключицях і зрозумів, що Катрина, як не сумно, цілком права.

Вона затулила обличчя руками:

— Вибач... Я просто... Божевільний день видався.

— Ох, — простогнав Харрі з-під штанги, — допоможи будь ласка...

— Але з іншого боку... — Вона прибрала руки від обличчя. — Ми можемо зайти з іншого боку. З Бергена!

— Ні, — прохрипів Харрі, видихнувши рештки повітря, що залишалися в його легенях. — Берген не можна розглядати як самостійну версію. Ти б не могла...

Він подивився на неї знизу вгору.

Її темні очі наповнилися сльозами.

— Допоможи собі сам, — прошепотіла вона і посміхнулася. Це було так неочікувано: перед ним стояла наче зовсім інша жінка — з дивовижним світлом у погляді та абсолютно крижаним голосом. — Хоч здохни тут!

Він у відчаї почув, як її кроки віддаляються й завмирають десь за межами зали і як хрустять його кістки, й відразу червоні крапки затанцювали в нього перед очима. Він вилаявся, узявся за штангу міцніше й спробував її підняти. Вона не рухалася.

Катрина мала рацію — він міг тут запросто здохнути. Це єдине, що було в його владі. Смішно, але правда.

Він приловчився, нахилив штангу й почув, як оглушливо загриміли диски, впавши на підлогу. Сама штанга приземлилася з іншого боку лави. Він сів і безтямно втупився у гантелі, розкладені на стійках уздовж стін.

Харрі прийняв душ, перевдягнувся і сходами піднявся на шостий поверх. Плюхнувшись у крісло, відчув, як болять м’язи, — найсолодше відчуття, яке означало, що завтра він буде геть розбитий.

Він прослухав автовідповідач, де, окрім усього, було повідомлення й від Бйорна Гольма з проханням передзвонити.

Коли Гольм узяв слухавку, у ній пролунало нелюдське гар­чання, що супроводжувалося ревом електрогітари.

— Що? — запитав Харрі.

— Дуайт Йоакам, — відповів Гольм і зробив музику ти­хіше. — Диявольськи сексуальний парубок, правда ж?

— Я маю на увазі, що сталося?

— Готові результати експертизи з листа Сніговика.

— Викладай.

— Нічого особливого щодо тексту — звичайний лазерний принтер.

Харрі мовчав, він знав, що у Бйорна щось є.

— А от папір, який він використовував, — непростий. Нікому з нашої лабораторії раніше такий не траплявся, тому, власне, нам і треба було трохи більше часу. Коротше, це васі — японський папір ручного виготовлення, щось на кшталт папірусу. Його зазвичай визначають за запахом, тому що при виготовленні використовують кору чагарнику міцумата. До того ж, наш папір — узагалі особливого типу, називається коно.

— Коно?

— Купити такий можна тільки в спеціальних магазинах, знаєш, є такі крамниці, де продаються пера старовинного зразка для письма по тисячі крон, спеціальне чорнило та шкіряні блокноти... Знаєш, може...

— Звідки? Не знаю я.

— От і я не знаю, — зізнався Гольм. — Але ми з’ясували, що в Осло є тільки один такий магазин, де продається папір коно. Називається «Ворсе», знаходиться на Гамле-Драмменсвейєн. Я поговорив з продавцем і з’ясував: тепер такі речі в них купують рідко, тому вони більше й не замовляють. Перестали люди розбиратися в якості та інших речах, — так він каже.

— Тобто...

— Тобто продавець навіть і пригадати не міг, коли востаннє продавав папір коно.

— Ага... І це, виходить, єдиний такий магазинчик?

— Так, — відповів Гольм. — Був ще один у Бергені, але вони давно відмовилися від подібного асортименту.

Гольм замовк в очікуванні наступного запитання. Дуайт Йоакам продовжував на весь голос ховати своє кохання. Харрі мовчав.

— Харрі?

— Я думаю.

— Та невже? — посміхнувся Гольм.

Це був улюблений його жарт, але Харрі навіть не розумів, що тут, власне, смішного. Та зараз було не до сміху. Харрі кахикнув:

— Щось мені здається, неспроста це: навряд чи вбивця не подумавши надішле слідчому, який працює над його справою, такий рідкісний папірець. Він же напевне знає, що ми все це перевіримо, тут навіть не треба надто багато детективів по ящику дивитися.

— Може, він не знав, що він рідкісний? — припустив Гольм. — Можливо, папір узагалі не він купував?

— Теж можливо. Але щось підказує мені, що Сніговик не з тих, хто припуститься такого дурного промаху.

— Але ж припустився.

— Ні, це не промах, це — задум. Він розраховував на те, що ми з’ясуємо, що це за папір.

— Щоб що?

— Ну, це класична схема. Нарцисичного штибу серійний убивця розігрує п’єсу з собою у головній ролі — у ролі непереможного, могутнього героя, який врешті-решт візьме гору.

— Над ким?

— Ну... — Тут Харрі вперше промовив це вголос. — Над тим, хто до нього подібний, так само небезпечний і такий самий Нарцис. Наді мною.

— Чому він обрав тебе?

— Не знаю. Може, він знає, що я єдиний в Норвегії поліцейський, який спіймав серійного вбивцю. Він вважає, що я кинув йому виклик. На це вказується і в листі, він там згадує й про Тувумбу. Не знаю, Гольме. А як називається магазинчик у Бергені?

— Флеск! — відрекомендувався старий з сильною бергенською вимовою: «л» він вистрілював коротко та гостро, протягнув «е-е-е», підвищив тон у самій середині, а «с» сильно приглушив. Петер Флеск, який так кумедно вимовляв власне прізвище, виявився пихкотливою, галасливою та від­критою людиною. Він охоче розповів, що займається антикваріатом змалку й спеціалізується саме на папері, перах, шкіряних бюварах та іншому письмовому приладді. Більшість його покупців були постійними його клієнтами, зазвичай похилого віку, як і він сам.

На запитання Харрі про писальний папір коно Флеск із жалем у голосі відповів, що його вже багато років нема в магазині.

— Це, звісно, було ще за царя Гороха, — сказав Харрі, — але, можливо, якщо вже ваші покупці поспіль постійні клієнти, ви пригадаєте, кому продавали коно?

— Ноккену наче, Мьоллеру. І Кіккусену з Мьолларена. Записів у нас нема, але в моєї старої пам’ять мов капкан.

— Складіть, будь ласка, список: повне ім’я, адреса та приблизний вік. І надішліть мені на імейл...

— Імейлів не тримаємо, — перервав його старий, що пих­тів. — І не передбачається. Факсом можна відправити, давайте номер.

• Предыдущая
• 35/93
• Следующая