Пентаграма - Несбьо Ю - Страница 13

• Предыдущая
• 13/82
• Следующая

Харрі поправив сонячні окуляри.

— Ваша дружина відсутня всього дві години?! — зі здивуванням запитав він.

— Так-так, знаю, це не так довго, але вона збиралася дійти до магазину «Ківі» за рогом і тут же назад.

На балконі навпроти виблискувала чергова пляшка. Харрі провів рукою по лобі, подивився на мокрі пальці й замислився, об що витерти піт. Утім, варто було покласти руку на розжарений пластиковий підлокітник — волога вмить випарувалась.

— Ви дзвонили друзям і знайомим? Були в магазині, розмовляли з продавцем? Може, вона з кимось зустрілась і вирішила випити пива. Може...

— Ні, ні, ні! — Барлі простягнув перед собою руки з розчепіреними пальцями. — Вона не могла! Вона не з таких.

— Не з яких?

— Вона з тих... які повертаються.

— Ну...

— Спочатку я подзвонив їй на мобільний, але вона, звичайно, залишила його тут. Потім друзям, яких вона могла б зустріти. Потім у магазин, Головне управління поліції, в три поліцейські дільниці, Уллеволську лікарню і Державний госпіталь, обдзвонив усі відділення невідкладної допомоги. Нічого. Nothing. Rien[9].

— Розумію, Барлі, ви нервуєтесь.

Барлі нахилився над столом і вимовив тремтячими, мокрими від вина губами:

— Я не нервуюсь. Я боюся до смерті. Хіба це можливо: вийти з будинку в самому купальнику і з п’ятдесятьма кронами, знаючи, що вдома смажаться котлети, і потім вирішити погуляти?

Харрі замислився. Він уже хотів було прийняти пропозицію Барлі щодо вина, але той устиг вилити залишки у свій келих. Саме час встати, подякувати за гостинність і піти, насамкінець попросивши Барлі передзвонити, якщо дружина не повернеться до ночі, заспокоївши розповідями про те, що такі випадки не рідкість, але, як правило, все закінчується благополучно. Однак щось йому заважало так учинити. Можливо, деталь про бікіні та п’ятдесят крон? Чи, можливо, те, що він весь день чогось чекав, і ось тепер випала можливість відстрочити самотній вечір в засміченій квартирі? Але швидше за все — неприкритий панічний страх Барлі. Раніше Харрі часто недооцінював інтуїцію, і свою, і чужу. І це завжди дорого йому обходилося.

— Мені треба зробити кілька дзвінків, — сказав він.

За чверть сьома в квартиру Віллі й Лісбет Барлі прийшла Беата Льонн, а ще через п’ятнадцять хвилин кінолог у су­проводі німецької вівчарки. Він відрекомендував себе і свого пса — обох звали Іванами.

— Так вийшло випадково. Це не мій собака.

Харрі помітив, що Іван чекає від нього глузливого коментаря, але промовчав.

Поки Віллі Барлі шукав у спальні недавні фотографії Лісбет і одяг, по якому Іван-пес міг би взяти слід, Харрі швидко і тихо ділився думками з Беатою і кінологом:

— Значить, так. Вона може бути де завгодно. Можливо, вона його кинула, або відчула нездужання, або потайки пішла куди-небудь. Мільйон варіантів. Але її також могли кинути на заднє сидіння і зґвалтувати четверо підлітків, що спалахнули від вигляду жінки в купальнику. Мені не хочеться, щоб ви шукали її за якимось одним із цих варіантів. Просто шукайте.

Беата й Іван кивнули: їм було ясно.

— Скоро тут з’являться патрульні. Беато, прочеши з ними околиці, поговори з людьми. Особливо в магазині, куди вона збиралася. Потім переговори з тутешніми мешканцями. А я піду он до тих друзів на балконі навпроти.

— Думаєш, вони щось знають? — запитала Беата.

— У них чудовий огляд, а сидять вони, судячи з кількості порожніх пляшок, уже давненько. Лісбет, за словами чоловіка, весь день була вдома. Я хочу дізнатися, чи бачили вони її на терасі, а якщо бачили, то коли.

— А сенс? — запитав кінолог, смикаючи за повідець Івана.

— Бо якщо дама в бікіні не виходила на терасу з цієї лазні, то це дуже й дуже підозріло.

— Звичайно, — шепнула Беата. — Підозрюєш чоло­віка?

— Чоловіка я підозрюю з принципу, — сказав Харрі.

— А сенс? — повторив Іван.

— Шукайте чоловіка. Завжди винен чоловік, — видав Харрі.

— Перший закон Холе, — пояснила Беата.

Кінолог Іван по черзі дивився то на Харрі, то на неї:

— А... хіба не він заявив про її зникнення?

— Він, — погодився Харрі, — але однаково шукайте чоловіка. Тому ви з Іваном починаєте працювати не на вулиці, а тут. Придумайте яке-небудь пояснення, але мені треба, щоб ви спочатку перевірили квартиру та горище з підвалом. Добре?

Кінолог Іван знизав плечима і обмінявся пригніченим поглядом з тезком.

Ті двоє на балконі навпроти виявилися на перевірку зовсім не хлопцями, як вирішив було Харрі, побачивши їх із тераси, а дорослими жінками приблизно одного віку. Одна з них була великою любителькою постерів Кайлі Міноуг, а інша носила зачіску-їжак і футболку з написом «Трондхейм­ський орел». У Харрі не було ніяких доказів того, що вони лесбіянки, але він дозволив собі таке припустити. Розташувавшись у кріслі перед хазяйками зовсім як п’ять днів тому перед Вібекке Кнутсен і Андерсом Нюгордом, Харрі почав розмову:

— Вибачте, що витягнув вас із балкона.

Одна з жінок, що відрекомендувалася Рутою, ригнула, прикривши рот долонею, і відповіла:

— Та все гаразд. Вірно? — Вона ляснула сусідку по ко­ліну.

Чоловічий жест, подумав Харрі, згадуючи при цьому слова психолога Еуне: «Стереотипи зміцнюються, тому що люди несвідомо шукають їх зміцнення». Саме тому поліцейські, виходячи з так званого досвіду, вважають злочинців дурнями. А злочинці вважають дурнями поліцейських.

Харрі коротко змалював співрозмовницям обставини справи, ті здивовано втупилися в нього.

— Звичайно, все скоро з’ясується, але нам у поліції доводиться й такими випадками займатися. Спершу потрібно встановити час.

Жінки серйозно кивнули.

— Чудово. — Харрі зобразив їм «посмішку Холе» — так Елен називала гримасу, яку він робив, коли хотів мати м’який і привітний вигляд.

Рута розповіла, що вони з полудня сиділи на балконі. Бачили, як до пів на п’яту Лісбет і Віллі Барлі лежали на терасі, потім Лісбет увійшла всередину, а Віллі розпалив вогонь. Він крикнув щось про картопляний салат, дружина відгукнулася з кімнати. Потім він теж зайшов усередину і повернувся хвилин через двадцять вже з битками (а, це те вугілля, подумав Харрі). Через деякий час — сусідки зійшлися на п’ятнадцяти хвилинах на шосту — вони побачили, як Барлі телефонує.

— У нас через двір усе чудово чутно, — повідомила Рута. — І ми почули, як інший телефон задзеленчав у кімнаті. По Барлі було помітно, що він знервований, — він шпурнув на стіл свій мобільник.

— Напевно, намагався додзвонитися дружині, — прокоментував Харрі, але, помітивши, як жінки переглянулися, пошкодував про те, що сказав «напевно». — А скільки часу потрібно, щоб дійти до магазину за рогом і купити там салат? — змінив він тему.

— До «Ківі»? Я добігаю хвилин за п’ять, якщо немає черги.

— Лісбт Барлі нь-бігає, а хоить повіно, — тихо сказала її подруга жахливим діалектом.

— Так ви з нею знайомі?

Рута і «Трондхеймський орел» знову переглянулися, ніби погоджуючи відповідь.

— Ні. Н-ми ї знаємо.

— Он як? Звідки?

— Здається, у «Верденс Ганг» була стаття про те, що Віллі Барлі цього літа ставить у Національному театрі мюзикл?

— Ні, Рут, це-була тіки-замітка.

— Ні, стаття, — роздратовано відгукнулася Рута. — Лісбет у головній ролі. Велике фото, всі діла. Напевно ви бачили.

Харрі гмикнув:

— Цього літа я... не так активно стежив за газетами.

— Та ви що! Був скандал! Ці задаваки театрали вважають, що це літо стане для Національного театру ганьбою. Ти назву мюзиклу пам’ятаєш? «Моя красна леді»?

— Прекрасна, — буркнула «Трондхеймський орел».

— Тобто вони займаються театром? — втрутився Харрі.

— І театром теж. Віллі Барлі скрізь устигає: естрада, фільми, мюзикли...

— Він пр-дюсер, а вона спьвачка.

— Он як?

— Так, ви ж пам’ятаєте: до заміжжя її прізвище було Харанг.

Харрі похитав головою, ніби вибачаючись за власне неуцтво.

• Предыдущая
• 13/82
• Следующая