Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих - Страница 23

• Предыдущая
• 23/150
• Следующая

Другого дня вона сказала Коліньї:

— Цілу ніч я просила господа бога відкрити мені, яка ж насправді буде воля його: чи мій син має стати королем в Англії чи у Франції. А як гадаєте ви, пане адмірале?

— Я гадаю, що ми не можемо цього знати, — відповів Коліньї.— Я тільки певен, що найревніші гугеноти, найнадійніші наші прибічники будуть прикро вражені, коли принц, ваш син, порідниться з запеклими ворогами нашої віри. Але чи й бог проти цього — я не можу сказати напевне, — обережно додав він.

— Бог не проти, — цілком переконано відказала Жанна. — Він об'явив мені, щоб я вирішувала цю справу чисто по-світському, зважаючи тільки на честь і користь мого роду, бо мою користь він має і за свою, — ось що відкрив мені бог.

Коліньї вдав, ніби вона його переконала. Насправді він і сам не вірив у щирість намірів англійського двору, бо міркував, як coлдат. Англійка-протестантка мала б допомогти йому визволити Фландрію від іспанців, але якраз цього вона не хотіла, тим часом як католицький французький двір вельми охоче обіцяв таку допомогу. Тому адмірал стояв за одруження принца Наваррського з Маргаритою Валуа і якщо висував заперечення, то лиш такі, щоб вони ще більше зміцнили Жаннин намір. Коли вона нагадувала, що англійці — споконвічні вороги їхньої країни, він заперечував, що це вже минулося, ніби не досить було й того, що французький принц, ставши чоловіком англійської королеви, втратив би тим самим усе — й любов свого народу, і шанси на французький трон.

Жанна казала, що Єлизавета занадто стара, вона вже не народить сина, а чоловік її не може сподіватись ні на яку особисту участь у державних справах. Коліньї тоді нагадував, що залишається ще його сестра, принцеса Катрін, яка цілком напевне матиме дітей від шотландського короля. А той — законний спадкоємець англійської корони в тому разі, якщо Єлизавета помре, не зоставивши нащадків. Саме цього не слід було б казати Жанні, якби адмірал справді хотів її переконати, — він побачив те по її гнівові. Що? Віддати в жертву її Анрі, її веселого Анрі, щоб він марно прожив своє життя похмурим в'язнем, прикутим до старої королеви? Аж тепер Жанна побачила, які жахливі можуть бути, наслідки, коли вона з двох можливих постанов обере хибну.

Тендітна Жанна зірвалася з крісла й почала бігати по кімнаті, достоту як Єлизавета Англійська, коли та, слухаючи свого посла, так дуже схвилювалась, бо йшлося про її користь. Та королева Наваррська була не така: вона втратила самовладання лиш тоді, коли вирішувалося щастя її сина. І вона звеліла отим своїм другим, схожим на дзвін голосом, що так рідко з'являвся в неї:

— Годі, Коліньї! Більше ні слова. Покличте мого сина.

Адмірал відійшов до дверей і передав її наказ. Поки обоє дожидалися, старий схилив коліно перед королевою і зізнався:.

— Я наводив усі ці докази лиш для того, щоб ви їх спростували.

— Встаньте, — відказала Жанна. — Ви, напевне, думали про те, що королева Катерина обіцяє поставити вас на чолі війська у Фландрії. Але хто я така, щоб докоряти вам за корисливість? Якби мій син поїхав до Англії, а дочка до Шотландії, я б стала тільки самотньою жінкою, не здатною нести тягар усіх справ, і не могла б сподіватися ні пошани, ні послуху від дворян Франції. Якщо це була найглибша моя спонука, то хай мене судить господь.

— Амінь, — докінчив адмірал, і обоє стояли нерухомо, похиливши голови, аж поки до кімнати вступив юний Анрі. Він увійшов дуже швидко, трохи задиханий, і очі в нього блищали: певне, ганявся за якоюсь дівчиною. В усякому разі, його ніщо не підганяло, як цих двох старших людей, відповідати перед богом за вчинки й помисли минулої години. І все ж він зразу перейнявся їхнім поважним настроєм.

Королева Жанна сіла сама й запросила сісти принца та адмірала: вона ще шукала слів, щоб почати. Та Коліньї поглянув на неї віддано й водночас напоумливо, ніби кажучи, що краще знає, з чого треба починати. Вона кивнула йому головою, і він справді почав.

— Принце, — сказав Коліньї,— ми зібралися порадитись про майбутнє нашої віри, отже, й про майбутнє королівства. Отут, сю хвилину, треба прийняти велику постанову, і зробити це маєте ви. Вашими устами буде висловлена господня воля. Прислухайтеся ж, що скаже вам голос божий. А я скорюся йому.

Жанна теж хотіла щось сказати. Та старий рішуче, хоча й шанобливо, спинив її: він ще не скінчив.

— Два могутні двори змагаються за вас, принца Наваррського, і від того, котрий з них ви оберете, залежить багато, незмірно багато для нашого часу і для майбутнього.

Коліньї зробив паузу, але не для того, щоб дати комусь іншому щось сказати, а щоб обом його слухачам перехопило дух. Жанна справді була глибоко схвильована. Анрі добре бачив, який лячний вираз проступив на її обличчі, і очі йому вмить налилися слізьми. Десь у грудях зродився схлип, швидко, мов думка, підкотився до горла й там завмер, тільки очі ще вогко блищали.

З затуманеним поглядом, із щирим розчуленням на виду, Анрі, одначе, подумав: «От старий пащекун! Невже не можна було сказати простіше? Я ж давно знаю, що мушу одружитись або з гладухою Марго, або зі старою англійкою. Наче мені Нассау не протуркав цим вуха! Але що я робитиму в Англії? Зате Марго принаймні колись обіцяла мені, що я взнаю, які в неї ноги».

Коліньї нахилився до Жанни й прошепотів:

— Не треба його квапити! Він чекає голосу неба.

Аж тепер Анрі усвідомив, з якою тривогою дожидає його відповіді мати. І його теж охопило піднесення. Так твердо, що аж сам здивувався, він оголосив:

— Я хочу служити Франції. Я обираю нашу віру — отже, і Францію.

Щойно пролунали ці слова, протестант Коліньї підвівся. Він простяг уперед руки, мовби до самого бога. А Анрі просто обняв його. Тоді поцілунками стер сльози з матусиного обличчя.

Далі їхня нарада проходила вже не так урочисто. Всі троє стали на тому, що своєї вигоди їм треба шукати в Парижі, а не в Лондоні. Анрі навіть спитав, чи була пропозиція з Англії справді щира. Може, її зроблено скоріше для того, щоб перешкодити одруженню у Франції? Жанні нелегко було побороти свою гордість, щоб припустити таку думку. Та королеву Наваррську втішило те, що юний син її такий проникливий і тямущий. Анрі ще сказав, що радісінько поступиться блискучим становищем чоловіка англійської королеви своєму кузенові д'Анжу. «На одного буде менше!» — відразу додав він, і обоє старих чудово зрозуміли його. Жанна погодилася, що не слід дратувати пані Катрін: адже та якраз має намір одружити свого другого сина в Англії. І повторила: «На одного буде менше!» Тоді сказала, не дивлячись ні на кого:

— Було їх у неї четверо. Після Карла залишиться двоє. Карл із аж надто витонченого підлітка зробився гладким лобурякою, хоч і носить титул короля. Але в нього бувають кровотечі.

На ті слова обидва її слухачі — і молодий і старий — зацікавлено повитягали шиї. Але Жанна не дивилась на них; вона тільки покивала головою, мов людина, яка знає, що й до чого, коли йдеться про людське тіло та про те, що в ньому робиться.

— У них у всіх кровотечі,— провадила вона. — Власне, кров не тече, а помалу виступає крізь шкіру. У всіх чотирьох синів покійного короля ця неміч, і перший уже помер від неї.

— Невже й решта мають померти? — спитав Анрі, похоловши.

Коліньї суворо відповів:

— Валуа переслідують нашу віру. І це їм кара.

— Річ не в тому, що вони Валуа, — пояснила Жанна. — Це в них від матері, бо вона довго була неплідна.

Обидва чоловіки знову попідводили нахилені вперед голови: вони вже не розуміли її. Жанна й сама збагнула ці речі лиш тому, що багато ночей пролежала без сну, в задишці, відчуваючи в усій голові, під черепом, якийсь прикрий лоскіт. А що жоден лікар не міг витлумачити їй, від чого таке буває, їй довелося самій доходити висновку, що воля господня щодо життя людини здійснюється таємно в її тілі, а вже потім виявляється. Ось Жанні судилося страждати, й рано покинути цей світ, після того як вона породила сина-обранця. А її ворог, Катерина, навпаки, заслужила собі в бога дожити до старості й бачити, як усі її пізно народжені сини один по одному вмирають. Жанна й розраховувала на це — з чистим сумлінням і без ніякого співчуття.

• Предыдущая
• 23/150
• Следующая