Выбери любимый жанр

Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих - Страница 48


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

48

Пані Венера

Вийшовши, Анрі поза собором повернувся до єпископського палацу. З ним були тільки дворяни-протестанти; серед них і ті, кого він давно не бачив, але в цей великий день вони обступали його. Прийшов і його колишній вихователь Бовуа, що свого часу так хитро допомагав Анрі в Наваррському колегіумі тоді, як хлопцеві доводилось боротися за те, щоб не ходити до обідні.

— Бовуа, чи не пішли ми обидва вгору? — спитав Анрі, збуджений від щастя. — Ви маєте гарний будинок у Парижі, я одружився з сестрою короля, і про обідню більш ніхто не згадує.

Огрядний стариган відказав:

— Ваша величносте, я на старість розледащів і не люблю подорожувати. Тому я й доживаю свої останні дні в наглухо зачиненому домі, а на моїх дверях люди пишуть усякі злостиві назвиська.

І моргнув очима. Він радо нагадав би своєму вихованцеві про багато речей, забутих у тріумфальному настрої або непідхожих до нього. Декотрі загукали, щоб принесли вина. Та Анрі п'янила сама думка про Марго. Його пекла нетерплячка — чи так він гадав, — проте й час летів на крилах щастя, старий Хронос[60] котився на легкій кулі Фортуни. О четвертій годині повідомили, що відправа в соборі ось-ось закінчиться. Молодий повернувся туди й вивів свою дружину. При королі Франції він поцілував її: гугенот із півдня поцілував принцесу Валуа. Все ж таки не один ненависник прикусив язика, побачивши це. Потім двір пройшов парадною галереєю назад до єпископського палацу, і ще раз усі глядачі — й простолюд, і шановні городяни — надивились на вельмож та їхні манери. В палаці подано обід, а ввечері свято перенесено до замку Лувру, і його стіни побачили нескінченні танці, що їх перервала тільки процесія срібних скель. Через усю величезну залу, накриту склепінням із двадцятьма люстрами, невидима сила рухала десять постаментів у формі блискучих кам'яних брил: на першій сидів сам Карл Дев'ятий у подобі бога Нептуна, майже голий, бо він любив похизуватися своїм кремезним тілом. За ним — обидва його брати й перевдягнені придворні, що зображували інші божества та морських страховищ. Машини грюкотіли, а полотно, яким були обтягнені «скелі», брижилось. Та однаково брав подив, що все зроблено так мистецьки, а ще до того співаки співали французькі вірші, складені найкращими поетами.

Вечеря почалася пізно, і коли сідали за стіл, декілька парочок уже домовились побратися за прикладом короля Наваррського, який хоч і не любив обідні, зате дуже любив принцесу. Вродливі фрейліни старої королеви того вечора скорили стількох гугенотів, скількох схотіли. Найлегше було це зробити з Агріппою д'Обіньє, бо він, розпалившись, обіцяв кожній, чого лиш вона попросить. Дю Барта душею опирався, тільки плоть його піддавалась. Третій приятель молодого, Філіпп дю Плессі-Морней, витав думками десь далеко. Він належав до тих натур, що можуть і серед оргії лишатися холодними й аж надміру цнотливими. Якраз у цьому він не знав міри: інші в розпусті, а він у чесноті. Сократівське його обличчя заясніло, натхнене гнівом, і він вигукнув серед бучного бенкету:

— Ми як малі діти! Ладні помінятися місцем з лицедієм, що грає короля в трагедії. Волочить по помосту золоті шати, а через дві години несе їх до лахмітника разом із платою за позичання. А про те ми не думаємо, яке рам'я, скільки вошей і бруду ховає він під ними; і як часто, вдаючи монаршу гідність, він нишком чухається, а величаючись, як часто терпить сверблячку.

То були бунтарські слова — от тільки хто їх слухав? Старший з братів Карла Дев'ятого і його наступник, коли Карл нарешті спливе кров'ю, — сам герцог Анжуйський радісно плеснув Філіппа по плечу й сказав йому на вухо:

— Ось мій брат і є той лицедій. Переді мною можете не таїти своєї думки, бо я її поділяю. Мене вабить до вас, протестантів, ваша відвертість — по ній видно, що ви дуже вірите в бога.

Побачивши, що принц крові так довірчо розмовляє зі скромним воїном істинної віри, й інші почали його наслідувати — чи то, може, взагалі католиків потягло брататися з протестантами? Вони стискали одні одних у обіймах, як-от капітан де Нансей пана де Лерана. Юний де Леві, віконт де Леран, вирізнявся серед своїх вродою, стрункістю й моторністю — справжній паж. Дужий де Нансей стиснув його в обіймах так, наче хотів задушити з великої любові; та юнак вислизнув із його рук, наче в'юн, і зненацька вкусив товстуна-капітана за вухо. На мить усі застигли — що з цього вийде; потім залунав якнайщиріший сміх. Ось яка була та ніч.

Її обличчя було обличчям богині Венери; нечисленні скептики, як дю Барта, виразно розгледіли її. Одначе й вони не здогадалися, що все це робота пані Катрін. Вона сама кинула в бій свій летючий загін, віддавши певні накази, і її фрейліни досягли того, що досі не вдавалось нікому: різниці між вірами наче не стало. Господь бог ще ніколи не змішував таких різних порідь, і ось тієї ночі це зробила по-своєму пані Венера. Ну, а про неї можна сказати, що вона серед поганських божеств найменше схильна до облуди й підступності і коли щось обіцяє, то зразу й дає. В усякому разі, при цьому дворі, де панував такий лад, як було потрібно пані Катрін, любовні обіцянки виконувалися зразу. Тому весь час багато весільних гостей було в покоях фрейлін; вони похапцем віддавалися там насолоді, навіть не зачинивши дверей, а інші, що тільки-но вийшли й шукали собі місця, заздрісно-зичливо підбадьорювали тих, хто вже трудився. А потім усі знов повертались танцювати.

Часами велика зала наполовину порожніла, і через те музика з галереї лунала аж надто гучно, мов у пустці. За столами лишались пияки та філософи. Ніжно схилившись до Марго, сидів там і Анрі.

Обоє вони сиділи під барвистим шатром із знамен французьких провінцій та прапорів, здобутих колись у бою, в далеких країнах. І здавалося їм, наче вони зовсім самі. Анрі запевняв Марго, що завжди, завжди кохав її. І вона вірила йому, а він їй, хоч обоє знали, що це не зовсім так. Вони почували, що тепер це стало правдою. «Це мій єдиний коханий». — «До неї я не знав жодної, і з неї починається моє життя!» — «Він — моя весна, без нього я б скоро постаріла!»

— Анрі! У тебе постать достеменно така, як вимагає античний канон. Присягаюся честю, за це ти заслужив нагороди.

— Марго! Я радісінький поділяти з тобою цю нагороду, скільки ти захочеш і скільки витримаєш!

— Це треба довести, і негайно, — промовив її дзвінкий голос, і те саме промовляло її витончене обличчя.

— Анрі, що стояв на колінах, умить схопився, і вони пішли тим шляхом, що й усі. Це, звісно, шлях плоті, але й плоть іноді може одухотворитись. Коли вибралися з великої зали, Анрі взяв її на руки й поніс. Він ніс її на оберемку перед собою, а варта виструнчувалась і з усієї сили гупала алебардами об підлогу. П'яні, що вже валялись долі, повертали вслід їм голови.

Їхній жазі стала на заваді весільна сукня, широко розіпнута круг стегон: Марго була замкнена в ній, мов у скрині. І тут молодий коханець виявив і делікатність, і вправність. Не мнучи й не шарпаючи тієї лискучої оболонки, він умить розстебнув її. «Куди там Гізові,— ледве встигла подумати Марго, — дарма що той і на зріст вищий, і виглядом вельможніший». А оболонка вже й розкрилась, і перлина показалася на світ. Проте, замість довго хизуватися своєю коштовністю, вона ледь зігнула коліна, ніби падаючи, — щоб він її підхопив, а потім кинув туди, куди вона сама хотіла: на її славнозвісну постіль із чорного шовку. «Цей любить жінок, а тому й не знає їх! Цього я втримаю!» — ще майнула остання думка, а далі вже Марго нічого не чула й не бачила, бо до кінця віддалася зовсім іншим чуттям.

Австрійський дім [61]

До великої зали Анрі повернувся сам. У залі стало людніше, бо з'явився король із королевою. Карл Дев'ятий уже прикрив свою голизну, зате геть сп'янів.

вернуться

60

Хронос — у грецькій міфології батько олімпійських богів, а також уособлення часу.

вернуться

61

Австрійський дім — династія Габсбургів.

48
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело