Літа зрілості короля Генріха IV - Манн Генрих - Страница 160
- Предыдущая
- 160/196
- Следующая
В його Луврі всі ненавиділи одне одного: королева, маркіза, обидва двоюрідні брати королеви і непристойно вродливий Кончіні. Але його дружина-карлиця, молочна сестра, навіть перевершувала інших. Усі вони разом розраховували на смерть короля, але це аж ніяк не спонукало їх зичити життя одне одному. Щоранку чекали, що пані де Верней знайдуть у ліжку зарізану. Королева нетямилася зі злості, що король виховує маркізиних виплодків разом з її, королевиними, дітьми, та й з нащадками чарівної Габрієлі: він хоче мати перед очима все своє потомство. Одного дня дофінові сказали, що в нього тепер буде новий братик: коханка його батька знов народила дитину. «То н-не м-мій брат», — відказав дофін — маленький заїка.
Дофін Луї боготворив Анрі й наслідував його в усьому, чого робити не слід: лив у юшку вино, одягався недбало. Він відчуває в батькові ту незвичайну силу, якої інші не хочуть визнавати, і його хвилює незрозумілий для них захват. «Король, мій батько». Луї вже також навчився ненавидіти — найдужче материних кавалерів, потім її саму — не весь час, звичайно, а хвилинами, між цілуванням її руки та ляпасом, що перепадав йому від тієї руки. «Пане чічісбею, — він десь підхопив це слівце, яким називали догідливих кавалерів, — пане чічісбею, краще не заходьте до королеви. Там король, мій батько». А коли красень силувано засміявся й дозволив собі погладити малого по голові, дофін наказав вартовому коло найближчих дверей налупцювати його. Зчинився гамір, і придворний насилу втік. Вінценосний батько й мати, ступивши на поріг, іще побачили в дверях його спину. Анрі потішила невдача блискучого Кончіні.
Марія Медічі вважала, що всі почуття треба неодмінно приховувати — а надто добрі. Дофінові Луї зразу ж перепало від неї, хоч він скоріше заслужив материну похвалу. Кончіні вже був їй ненависний, бо вона зрозуміла нарешті, що, користуючись його вродою, молочна сестра крутить нею, як тільки хоче; але перед самою молочною сестрою вона почувала забобонний страх. Леонора Галігай жила на одному з горішніх поверхів, самотня й неприступна, хоч у палаці шепотілись, ніби ночами вона тиняється по ньому, як привид. Вона день і ніч думала про гроші, складала їх і пересилала додому — на той випадок, коли доведеться втекти. А для того, щоб платити їй, існували, звичайно, вороги короля — та розпливчаста спілка, що за браком точнішої назви звалась «Іспанія». Якби не її підкуплена молочна сестра, Марія навряд чи стала б співучасницею певних авантюр. Вона б не слухалась Кончіні, якби його підсилала не її Леонора — тільки до краю ліжка, не далі. Навпаки, в чоловікових обіймах вона забула б чужі накази, агенткою всесвітньої держави в змові проти нього вона лишалась би недовго, бо він давав їй гарних дітей, а хотів віддати ще більше — своє серце.
Ненависть росте на очах у всіх. Нагорі живе божевільна, що ховається там від лихого ока. А внизу лежать поряд жінка без душі, з нечистим сумлінням, і чоловік, якому вона могла б стати коханою. Він звірився з цим своєму Роні:
— Вона мати мого дофіна і, якби не була моєю королевою, тільки їй малося бути моєю коханою.
Та цього не могло статись — через нечисте сумління й через ту ненависть, що вже наросла. Марія не давала чоловікові заснути, докучала йому своїм ненависним чічісбеєм, пихатим красунчиком, що вже розгладнув і відростив собі просто жіночі груди, не кажучи вже про те, скільки грошей коштував.
— Мені теж, — озвавсь Анрі.
— Викинь його геть, — попросила Марія, в душі тремтячи зі страху, що він справді це зробить. А тоді її жахлива молочна сестра виказала б її перед духівником або начаклувала б їй якусь хворобу. Отруїти було нелегко, бо кожну страву, перше ніж її споживуть величності, куштували прилюдно троє куштувальників. Проте королева не часто їла разом з королем: вони здебільшого були пересварені, і тоді Марія, звичайно, твердила, що вона в небезпеці. Отрута? З рук цього короля? Всі тільки головами хитали. Ніхто не може зрозуміти, яку гіркоту вливає в нас нечисте сумління, як та гіркота здіймається з нутра й душить нас. Ночами перед нею проходять тіні вбивць її чоловіка, вони не знайомі їй, але й незнайомими їх не назвеш. Коли вона скрикує крізь сон, він аж схоплюється.
Нерідко він і жалів її за той страх, яким молочна сестра весь час тримала її під своєю владою, — хоч йому самому та влада була до певної міри вигідна: вона перешкоджала впливові кузенів Орсіні. Врешті-решт ні Вірджініо, ні Паоло вже не важились самі, без офіційного супроводу, заходити до королевиної кімнати: тоді за їхнє житія ніхто б не дав і шеляга. Вони були відставними коханцями й не жили, а ниділи при дворі, хоч яких грізних удавали з себе. Всі знали: вони бояться пана Кончіні, цього каплуна, що не ходив до жінок, а тільки торгував ними. На королеву він мав купців-політиків, що збагачували його і його карлицю. З інших дам він отримував процент за те, що приводив до них короля. Сам король не був скорий на плату.
Але він знайшов хитрий спосіб підкупити Кончіні. Коли порожньої душі нічим не здобудеш, то її можна бодай тримати в руках, розпалюючи в ній марнолюбство, й так уже сильне. Коли красунчикові щастило вициганити у своєї скупезної карлиці або в дружини самого короля кілька золотих, він наважувався робити королю подарунки— гарних коней, — і король приймав їх. «Величносте! Який розкішний кінь під вами!» — «Це від пана Кончіні». А після коней — жінки. У Луврі було повно вродливиць; спальня однієї містилась прямо над кабінетом короля. Одної ночі він лежав у парадному ліжку за позолоченою балюстрадою, бо королева замкнулась у себе в кімнаті. І враз щось тихенько шкрябається в його двері; то Кончіні.
— Величносте! Ви дали знак тій дамі, що нагорі, але вона так шанує вас, що не зрозуміла натяку. Ваш покірний слуга пояснив, яке їй припало щастя, і завдяки моєму вмілому втручанню фортеця її неприступності впала. В любовних справах лікаря, рівного мені, не знайдете. Але лікареві, звичайно, належиться винагорода. — І він простяг руку. — В таких межах, які визнає достойними король.
Сторгувалися, хоч і без готівки, й рушили в путь — король у добрій згоді з торговцем жінками. А втім, та, що нагорі, вже домовилася з королем. Пані де Гершвіль, статс-дама королеви, ненавиділа всіх інтриганів, що вгніздилися тут: і маркізу з її невгасною злістю, і підле подружжя, що в усьому шукало тільки грошей. Вона торгувалася з мерзенним Кончіні за любовну ніч із королем, аби замилити очі, а насправді шукала зручної нагоди потай висипати перед королем усе, що назбирала для нього: таємниці королеви та її молочної сестри, підступи, які карлиця плела зі своїм красунчиком чоловіком, а маркіза — з духівником. Пані де Гершвіль подобалась королю, інакше ніякий Кончіні не допоміг би їй піймати щастя. Щоб вона бачила, що це він привів короля й відробив свою плату, Кончіні відімкнув її двері — бо для нього не існувало замків, — упустив до кімнати короля, а сам щез. Анрі сів при її ліжку, а вона почала говорити. Він бачив, що ця жінка розумна й віддана йому. Коли йому спало на думку, що її можна й жадати, вона сказала з ледь помітним дрожем у голосі:
— Величносте! Ви забули мене. Колись давно-давно я запросила вас до столу, накритого на багато осіб, але гостей тих не було. А потім, боячись піддатись вашим умовлянням, покинула вас у безлюдному замку самого. Втікаючи від власного серця, я гірко плакала. Я тоді звалась ла Рош-Гюйон, ви забули мене.
— Я впізнав би вас і серед тисячі! — вигукнув він. — А чого ж я зробив вас королевиною статс-дамою? У вашій особі, Антуанетто, я вперше зустрів доброчесність. І що ж я оце чую? Тоді через мене лилися сльози!
— Величносте! — відказала пані де Гершвіль. — Ті жінки, котрі вам не піддалися, якраз через це — найвірніші вам.
— Жорстокий вирок ви мені виголосили, — зауважив він, хоча, звісно, зрадів, що в Луврі, з його всім відомою славою, знайшлася хоч одна здержлива людина. Вона причепурилася: кучері лисніють, очі блищать, біліє рука, на яку вона спирається. В глибокому викоті нічної сорочки здіймаються й тремтять принади, що зрікаються пестощів, — і саме в цьому їхній найрідкісніший чар. Король шанобливо тримає втілену доброчесність за руку. Свічки ллють м'яке світло. Яка славна година!
- Предыдущая
- 160/196
- Следующая
