Літа зрілості короля Генріха IV - Манн Генрих - Страница 195

• Предыдущая
• 195/196
• Следующая

Regardez-moi dans les yeux. Je suis un homme comme vous; la mort n'y fait rien, ni les siecles qui nous separent. Vous vous croyez de grandes personnes, appartenant a une humanite de trois cents ans plus agee que de mon vivant. Mais pour les morts, qu'ils soient morts depuis si longtemps ou seulement d'hier, la difference est minime. Sans compter que les vivants de ce soir sont les morts de demain. Va, mon petit frere d'un moment, tu me ressembles etrangement. N'as-tu pas essuye les revers de la guerre, apres en avoir connu la fortune? Et l'amour donc, ses luttes ahannantes suivies d'un bonheur impatient et d'un desespoir qui perdure. Je n'aurais pas fini poignarde si ma chere maitresse avait vecu.

On dit cela, mais sait-on? J'ai fait un saut perilleux qui valait bien des coups de poignard. Mon sort se decida au meme instant que j'abjurai la Religion. Cependant, ce fut ma facon de servir la France. Par la, souvent nos reniements equivalent a des actes, et nos faiblesses peuvent nous tenir lieu de fermete. La France m'est bien obligee, car j'ai bien travaille pour elle. J'ai eu mes heures de grandeur. Mais qu'est-ce qu'etre grand? Avoir la modestie de servir ses semblables tout en les depassant. J'ai ete prince du sang et peuple. Ventre saint gris, il faut etre l'un et l'autre, sous peine de rester un mediocre amasseur d'inutiles deniers.

Je me risque bien loin, car enfin, mon Grand Dessein est de l'epoque de ma decheance. Mais la decheance n'est peut-etre qu'un achevement supreme et douloureux. Un roi qu'on a appele grand, et sans doute ne croyait-on pas si bien dire, finit par entrevoir la Paix eternelle et une Societe des Dominations Chretiennes. Par quoi il franchit les limites de sa puissance, et meme de sa vie. La grandeur? Mais elle n'est pas d'ici, il faut avoir vecu et avoir trepasse.

Un homme qui doit cesser de vivre, et qui le sent, met en chemin quand meme une posterite lointaine, abandonnant son?uvre posthume a la grace de Dieu, qui est certaine, et au genie de siecles qui est hasardeux et qui est incomplet. Mon propre genie l'a bien ete. Je n'ai rien a vous reprocher, mes chers contemporains de trois siecles en retard sur moi. J'ai connu l'un de ces siecles, et qui n'etait plus le mien. Je lui etais superieur, ce qui ne m'empechait pas d'etre meme alors un rescape des temps revolus. Le suis-je encore, revenu parmi vous? Vous me reconnaitriez plutot, et je me mettrais a votre tete: tout serait a recommencer. Peut-etre, pour une fois, ne succomberais-je pas. Aі-je dit que je ne desirais pas revivre? Mais je ne suis pas mort. Je vis, moi, et ce n'est pas d'une maniere surnaturelle. Vous me continuez.

Gardez tout votre courage, au milieu de l'affreuse melee ou tant de formidables ennemis vous menacent. Il est toujours des oppresseurs du peuple, lesquels oncques n'aimai; a peine ont-ils change de costume, mais point de figure. J'ai hai le roi d'Espagne, qui vous est connu sous d'autres noms. Il n'est pas pres de renoncer a sa pretention de suborner l'Europe, et d'abord mon royaume de France. Or, cette France qui fut mienne, en garde le souvenir;elle est toujours le poste avance des libertes humaines, qui sont liberte de conscience et liberte de manger a sa faim. Il n'y a que ce peuple qui, de par sa nature, sache aussi bien parler que combattre. C'est, en somme, le pays ou il y a le plus de bonte. Le monde ne peut etre sauve que par l'amour. A une epoque de faiblesse, on prend violence pour fermete. Seuls les forts peuvent se permettre de vous aimer, puisque aussi bien, vous le leur rendez difficile.

J'ai beaucoup aime. Je me suis battu et j'ai trouve les mots qui saisissent. Le francais est, ma langue d'inclination: meme aux etrangers je rappellerai que l'humanite n'est pas faite pour abdiquer ses reves, qui ne sont que des realites mal connues. Le bonheur existe. Satisfaction et abondance sont a portee de bras. Et on ne saurait poignarder les peuples. N'ayez pas peur des couteaux qu'on depeche contre vous. Je les ai, vainement redoutes. Faites mieux que moi. J'ai trop attendu. Les revolutions ne viennent jamais a point nomme: c'est pourquoi il faut les poursuivre jusqu'au bout, et a force. J'ai hesite, tant par humaine faiblesse que parce que je vous voyais deja d'en haut, humains, mes amis.

Je ne regrette que mes commencements, quand je bataillais dans l'ignorance de tout ce qui devait, par la suite, m'advenir: grandeur et majeste, puis trahison amere, et la racine de mon c?ur morte avant moi, qui ne rejettera plus. Si je m'en croyais, je ne vous parlerais que de cliquetis d'armes, et de cloches faisant un merveilleux bruit, sonnant l'alarme de toutes parts, les voix criant incessament: Charge! charge! et Tue! tue! J'ai failli etre tue trente fois a ce bordel. Dieu est ma garde.

Et voyez le vieil homme qui n'a eu aucune peine a vous apparaitre, quelqu'un m'ayant appele.

En guise de rideau, le nuage d'or se referme sur le roi.

виголошена з хмари, що розступилась, відкривши його, а тоді знову зступилася перед ним

Мене закликали, щоб надихнутися прикладом мого життя, коли вже неможливо повернути мене до нього. Я сам не зовсім певен, чи хочу до нього повернутися, а ще менше певен, чи справді розумію, чому мені судилась саме така доля. По суті, наш шлях на цій землі позначений стражданнями й радощами, незбагненними для нашого розуму, а часом і не гідними нас. Ми чинили б краще, якби могли бачити себе збоку. Що ж до інших, то вони напевне складали мені присуд, навіть не бачивши мене. Якось, іще змолоду, хтось підійшов до мене ззаду й затулив мені долонями очі, а я на те сказав: щоб зважитись на таке, треба бути або великим, або вкрай нахабним.

Гляньте мені у вічі. Я така сама людина, як і ви; смерть нічого в цьому не змінила, як і всі сторіччя, що розділяють нас. Ви вважаєте себе дорослими людьми, бо ваше покоління на триста років старше за моїх сучасників. Але для мерців — байдуже, померли вони дуже давно чи тільки вчора, — ця різниця зовсім невелика. Не кажучи вже про те, що сьогоднішні живі — це завтрашні мерці. Так, справді, мій менший брате на одну мить, ти напрочуд схожий на мене. Хіба ж ти, скуштувавши воєнного талану, не зазнав потім і злигоднів війни? Ну, а кохання, його задихані бої, за якими йде квапливе щастя й нескінченна розпука? Я не загинув би від кинджала, якби жива була моя люба владарка.

Так ми кажемо, але звідки знати? Я зважився на свій смертельний стрибок, вартий не одного удару кинджалом. Моя доля вирішилась у ту мить, коли я зрікся своєї віри. Але цим я на свій лад послужив Франції. Отак наше відступництво часом буває рівнозначне подвигові, а наші слабості можуть замінити твердість. Франція багато завдячує мені, бо я багато трудився для неї. В мене були й хвилини величі. Але що це означає — бути великим? Це означає мати досить скромності, щоб служити своїм ближнім, будучи вищим за них. Я був принцом крові й вихідцем з народу. Ventre saint gris! Треба бути і одним, і другим, коли не хочеш лишитись нікчемним грошоловом.

Я, здається, заношусь надто високо, бо врешті-решт мій Великий план зродивсь уже в дні мого занепаду. Але ж занепад — це, можливо, і є найвища, найболісніша дозрілість. Король, якого називали «великим» — напевне, й не здогадуючись, наскільки влучно, — під кінець життя прозирає в майбутті Вічний мир і Союз християнських держав. І цим самим переступає межі своєї могутності й навіть свого життя. Велич? Але ж вона не від світу сього; для неї треба прожити життя й померти.

Людина, що стоїть перед кінцем свого життя й передчуває той кінець, намагається вивести на шлях далеких нащадків і заповідає свій недокінчений твір ласці божій, неодмінній і незаперечній, і генієві сторіч — непевному й недосконалому. Адже такий був і мій геній. Я не маю чим докорити вам, рідні мої сучасники, що відстали від мене на три сторіччя. Одне з тих сторіч я побачив; воно було вже не моє. Я стояв вище за нього, хоч це й не перешкоджало мені вже й тоді бути уламком минулих часів. Може, й тепер я такий серед вас? Мабуть, ні; ви б визнали мене, я очолив би вас, і все б можна було почати спочатку. Можливо, цього разу я й не загинув би. Правда, я сказав, що не хочу воскресати. Але ж я й не вмирав. Я живу, так, живу, і то не в якомусь містичному розумінні. Моє життя триває в вашому.

• Предыдущая
• 195/196
• Следующая