Прес-центр - Семенов Юлиан Семенович - Страница 30

• Предыдущая
• 30/97
• Следующая

Доктор Кролль повільно розкладав карти, відкинув сім карт убік, закурив, співчутливо запитав:

— Ви ще любите його? Чи карта бреше?

— Не знаю. Часом ненавиджу, а іноді мені таки жаль його…

— А як бути з трефовим королем, що біля вас?

— Це інше.

— Ну, добре, і що ж це? Як пояснити це інше? Ви захоплені ним? Чи звичайна данина природі?

— Не знаю. Мабуть, мені потрібна поруч саме така людина.

— Ви схиляєтесь перед ним? Він розумний? Сильний? Надійний? Багатий? Чи він підкорив вас чимось іншим? Дев’ятка чирвова, що лежить між вами і цим королем, дивна карта, у такому рейнському розкладі вона показує по-різному, це як тлумачити. Ви хочете, щоб я зупинився на цьому аспекті вашого сьогоднішнього й майбутнього?

— Я згодна, — трохи помовчавши, відповіла Елізабет Піке. — Хоч я живу в минулому, я не вірю в майбутнє, його, по суті, нема вже для мене…

— Це як сказати… Як сказати… — Доктор Кролль відкрив карти, що лежали під піковою дамою, розклав їх віялом; перші були дев’ятка, десятка і король пік. — Випала смерть, фрау Піке, ні, ні, не вам. Скоріш загибель когось із ваших близьких… Ви ще вважаєте вашого чоловіка своїм близьким?

— Не знаю.

— Якщо хочете, я можу направити цей удар на того, хто є вашим ворогом… Вам вирішувати… Чи все-таки ви хочете повернути його?

— Так, я хочу його повернути… Не для себе — для Ганса, хлопчик, власне кажучи, любить батька…

— Розкажіть мені, — тасуючи карти, спитав доктор Кролль, — на що гостріше реагує ваш колишній чоловік? На ласку чи на силу? На страх чи на радість? Що найдужче може на нього вплинути?

— Він боягуз, страшенний боягуз, я пригадую, що він говорив мені, коли ми були молоді, у нього немає стрижня…

— Одним словом, вам здається, коли я спробую вжити певних заходів у ваших інтересах, то це треба робити без еківоків, зразу, навідліг?

— Тільки так.

— Розкажіть що-небудь, за що можна було б зачепитися… Коли ви справді хочете просити мене повернути його вам… Що може злякати його?

— Не знаю, — розгублено відповіла жінка. — Я знаю про нього все, але не знаю, чим його можна злякати… Я думала, він повернеться, коли діти перестали зустрічатися з ним… Мабуть, йому стане дуже страшно, якщо він не зможе й далі утримувати Ганса, допомагати йому.

— Він любить дітей?

— Мені так, власне, здавалося інколи…

Доктор Кролль знову розклав карти, посміхнувся трефовій десятці, що лежала біля чирвового короля, і спитав:

— У нього немає капіталу, який зберігається в банку?

— Мабуть, є.

— Ви впевнені в цьому?

— Мені так здається… Він багато заробляє…

— А які його витрати?

— Ах, він ніколи не лічив пфенігів…

— Але карти кажуть, що ви живете на його кошти…

— Ви ж знаєте, доктор Кролль, які тепер витрати, ціни ростуть, ця жахлива інфляція, звичайно, він утримує нас, але він так багато друкується в газетах, читає лекції… Ні, він багатий, це точно…

— Ви коли-небудь працювали, фрау Піке?

— Ні. А втім, я вела дім… Ця робота важча за всі інші…

— Ви не мали від неї насолоди? Мені здається, це найвище щастя жінки — вести дім, не всім воно дається.

Доктор Кролль швидко викинув кілька карт; йшли в основному піки; обличчя фрау Піке було відчуженим, на колоду й на пальці мага вона дивилася зачаровано.

Нарешті доктор Кролль спитав:

— А кого він найбільше цінить?

— Він завжди говорив, що я, власне кажучи, напрочуд авторитарна… Ні, це він авторитарний, сам же боїться авторитету, особливо коли людина суха й різка! Він лякається наказів, я ж пам’ятаю його, я пам’ятаю його, я пам’я… Він цінить тих, хто при владі, я так вважаю…

— А як він ставиться до слова й думки дітей?

— Я ж сказала, мені здавалося, він любить їх…

— А коли син ще раз зажадає, щоб він повернувся до вас? Я уважно вивчив фотографію вашого сина, він схожий на вас, і добре, що ви привезли мені його сорочку, я зможу вплинути на нього, хлопчик піддасться мені, моїй енергії, він поставить перед ним дилему: або — або.

— Але я вже була у… — фрау Піке затнулась і замовкла.

— Ви вже були в іншої людини мого фаху, і вам не допомогли, я розумію… Розкажіть, коли ви почали вперше сваритися? Чому? Хто був винен у цьому? Тільки розповідайте як на сповіді, фрау Піке, не собі і не дітям, і не подругам, а богові, без поблажливості до себе…

— Це було через два місяці після того, як ми одружилися. До мене на вулиці підійшла жінка… В неї були величезні синьо-чорні очі, і вона сказала, що я буду нещасна з тим, кого люблю. Вона говорила про те, що мене чекає, і мені стало дуже страшно, як ніколи ще в житті не було… Я просила цю стару облишити мене, дала їй десять марок, але вона йшла поруч і говорила, немов читала, немов знала; як я вірю картам, немов відчувала, як чоловік завжди сміявся з моєї таємної пристрасті дізнатися сьогодні про те, що жде нас завтра… Вона так говорила про нас, що мені здалося, ніби вона й справді знає і його, і мене багато років.

(Фрау Елізабет, сказавши це, була близька до істини; дядя, у якого вона виховувалась, був проти її одруження з Гансом Йоганном Піксом; він найняв цю жінку, її звали Магдалена, норвезька циганка, вона брала багато, довго готувалася до удару, але вміла бити напевне.)

— Далі сталося те, що вона вам пророкувала, — сказав доктор Кролль. — Вона обіцяла вам, що чоловік пізно прийде з гулянки, так і трапилось, ви не стримали себе, а потім стали критися й стежити, почалося взаємне відчуження, потім сварки, хіба не так?

— Справді, так усе й було, до того ж я чекала дитини і не знайшла в собі сили розлучитися з Піксом.

— Чому він не пішов від вас?

— Не знаю. В мене був дім, машина, я була забезпечена, а він тільки починав, мабуть, тому я й була йому потрібна і він терпів…

— Може, він любив вас?

Обличчя жінки на якусь мить стало лагіднішим; Кролль вгадав у ній боротьбу, потім побачив, як перемогло оте глибинне, своє, що суперечить логіці й памяті.

— Ні, — вона похитала головою, — він мене ніколи не любив…

— Але він терпів сцени, скандали, образи?

— І я терпіла… Так, власне, буде чесно, коли я скажу, що терпіли ми обоє…

— Фрау Піке, ви хочете, щоб він пішов?

— Як? — тихо спитала жінка. — Я не…

— Ви хочете, щоб він зник? Розрив серця, автокатастрофа… Карта лежить так, що я можу це зробити. Принесіть мені його речі, ви ж щось зберігаєте дома. Я допоможу вам… Чи ви сподіваєтесь на інший кінець? Тоді я працюватиму з вашими дітьми… Вони зроблять йому дуже боляче, і життя його перетвориться на муку…

… Через дві години резидент БНД, який курирував цей район, знав усе, що йому було доручено дізнатись про характер Пікса та його дітей; насамперед, звичайно, цікавила Марі.

Доктор Кролль одержав звичайну в таких випадках грошову винагороду, плюс до цього служба просунула його оголошення про сеанси провидіння в ті газети, де працювали вірні контррозвідці люди; економія досить відчутна; справді, інфляція, ціни підвищуються, доводиться берегти кожну марку; одержуючи гонорар, доктор Кролль повернув вручену йому напередодні фотографію села, де народилася фрау Піке; але резидент повідомив у Пуллах[14] про те, як доктор Кролль помітив, що фотографія ця не зовсім вдала, знято лише частину села, ліву; «принаймні, тих восьми будинків, які спускаються крутою вулицею до Рейну, тут немає». На запитання резидента, звідки йому це відомо, доктор Кролль відповів, що йому поталанило, бо він чесно виконує свою роботу і серйозно ставиться до свого хисту.

— Можете перевірити, — сказав він. — Крайній будинок пофарбовано в жовтуватий колір, його побудували на початку п’ятдесятих років, і належить він старій жінці, у якої хворі ноги.

Перевірили.

Доктор Кролль сказав правду, немов сам побував у цьому селі, хоча він там ніколи не був…

… Одержавши — через три дні після зустрічі Елізабет з доктором Кроллем — страшного листа від сина, Верньє відчув страшну порожнечу; кілька днів мовчав, на розпитування Гала не відповідав, потім став пити, лютуючи на себе, що не може працювати, а робота його — це ж не просто так, це заради Марі, заради дівчинки, саме ця його робота може врятувати те, що дороге й потрібне їй, це захист. Він кілька разів брався за перо, щоб написати відповідь сину, але так і не зміг, розуміючи, що істинною відповіддю буде його діло, присвячене Марі, та і йому, Гансу, а вже потім правді…

• Предыдущая
• 30/97
• Следующая