Выбери любимый жанр

Третя карта - Семенов Юлиан Семенович - Страница 6


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

6

Канаріс натхненно працював проти Австрії та Чехословаччини, вважаючи, що повернення в лоно імперії цих «споконвічно німецьких територій» є воля провидіння. Він був — певною мірою — згоден із Гітлером щодо планів удару по Варшаві, тож його агентура тримала там руку на всіх найважливіших «кнопках» у президентському палаці «Бельведер», надто ж після того, як помер Пілсудський і на зміну йому прийшли політикани з французькими амбіціями. До Пілсудського адмірал ставився з почуттям загостреного інтересу: соціаліст, судимий царськими жандармами, який став згодом запеклим націоналістом, польський маршал спочатку здавався Канарісові людиною, з котрою можна домовитися про спільні акції проти Росії. Однак, зіткнувшись із непримиренною позицією фюрера: «Ніяких справ із слов'янами, навіть з такими, як Пілсудський!» — Канаріс змушений був облишити свій план.

Та коли Канаріс дізнався з цілковитою певністю, що Англія і Франція оголосять війну рейху на випадок воєнного вторгнення у Польщу, коли він довів, що Берліну не пощастить розбити єдності Парижа й Лондона, частина військових, до того ж частина незначна, «бісмарківська», зрозуміла, що Гітлер штовхає націю до краху: війна на два фронти — безумство, яке ввергне німців у катастрофу страшнішу, ніж версальська. Саме тоді Канаріс обміркував із своїми друзями, великими прусськими юнкерами, земельними магнатами, питання про усунення Гітлера. Він був готовий до цього. Його представники вступили в контакт із Лондоном. Проте змова не вдалася: старі генерали надто довго думали про наслідки перед тим, як зробити вирішальний крок, хоча, здавалося б, про це більше від усіх треба думати молодим, а не старим. Але — і в цьому парадокс політики — саме молоді небезпечні, саме молоді не думають про наслідки, саме молоді шукають максимуму, не задовольняючись цілком достатньою нормою, ставлячи на карту не що-небудь — життя.

А втім, життя у друзів Канаріса було таке, що за нього треба було битися — під знаменами Гітлера, коли він дотримувався наукової доктрини Клаузевіца-Мольтке, і без Гітлера, якщо він зраджував букві цієї доктрини.

Друзям Канаріса, прусським юнкерам, було що захищати: сотні гектарів нив і лісів належали цим людям; замки, мисливські будиночки з камінами й мармуровими басейнами; мільйонні рахунки в банках рейху, Швейцарії, Іспанії; акції в круппівських, герінгівських та мессершміттівських «концернах смерті».

… Після того, коли із змовою, яка ставила собі за мету зберегти те, що є, не пощастило, а війська Польщі було знищено упродовж перших семи днів, Канаріс відчув страх: що, коли Гітлер дізнається про його контакти з Лондоном? Найдійовіший засіб проти страху — робота. Його робота, робота шефа воєнної розвідки імперії, служить фюрерові, а інтереси Гітлера і нації — як це не жахливо — стали нероздільними в дні перемог.

Після розгрому Франції, Норвегії, Югославії і Греції Канаріс повинен був наново проаналізувати самого себе, свою позицію на майбутнє, оскільки він хотів не просто служити, а творити стратегію воєнної розвідки Великої Німеччини. Звичайно, він виконував би накази, коли б імперією не правив Шікльгрубер. Він з радістю виконував би вказівки Людендорфа чи Гінденбурга: військовий, шовініст, антикомуніст, він радів можливості підкоритися наказові, хоч і признавався собі, що ті краплі грецької крові, які були в ньому, заважали йому до кінця щасливо відчувати себе «справжнім» німцем; «скепсис»-слово грецьке, тож воно жило в ньому постійно, наче його друге «я».

Коли Балкани, Норвегію, Польщу, всю Західну Європу було розгромлено, Канаріс відчув високу одинокість Великої Німеччини на повергнутому континенті. Це відчуття одинокості було могутнє, вагнерівське, ніцшеанське, переможне, але — водночас — тривожне, бо таїло в собі очікування головного.

Канаріс розумів, що головне ще має відбутися. Англія при підтримці Америки відкрито протистояла рейху, перебуваючи з ним у стані війни. Росію, поділену на квадрати, досліджували офіцери генерального штабу як об'єкт удару. Канаріс увесь час повторював: «Спершу повергнути більшовицького колоса, а потім продиктувати умови миру Лондону. Перехід із ворогів у друзі можна пояснити, він логічний і доцільний: британець Шекспір краще за всіх інших показав це на прикладі родин Монтеккі і Капулетті. Поразка Росії змусила б британців згодитися з очевидністю: німецька перевага така, що заради майбутньої долі світу розумніше дотримати «балансу сил»: континентальної — великонімецької та острівної — великосаксонської. Канаріс розумів, що світове панування неможливе. Національний примат можливий тільки на континенті — та й то лише, коли утримувати цей примат розумними засобами, і аж ніяк не такими, що їх пропонує Гіммлер. Тільки опора на вірних людей, вважав Канаріс, може забезпечити торжество великонімецької ідеї; тільки підтримка колабораціоністів типу Павеліча, Лаваля, Хорті, Дегреля, Квіслінга, Тіссо, Недіча, Антонеску, Філова може гарантувати тривале й процвітаюче німецьке панування. Інститути «генерал-губернаторів» і «протекторів» типу Франка і Зейсс-Інкварта неминуче викличуть вибух протесту з боку націй, що їх відверто називають свинями, неповноцінними створіннями.

Як розвідник агресивного, далекого плану, Канаріс знав: говорити людині, будь-якій людині, у вічі те, що ти про неї думаєш, нерозумно, недипломатично, безперспективно. Людині треба казати тільки те, що вона хоче почути. Людський слух, як і зір та й взагалі думка, вибірковий і цілеспрямований. Коли людині добре, її око й слух фіксують приємне, виключаючи все те, що не відповідає її стану. У той же час, коли їй погано, людина частіше звертає увагу на те безрадісне, принижене і покривджене, що оточує її, хоч за інших умов вона його і не помічає.

В ім'я торжества ідей Великої Німеччини варто, вважав Канаріс, прирікати націоналістичних лідерів на завжди гарний настрій. Він вірив, що політику творять люди; саме людина, ввергнута у постійну насолоду, подібна до пластиліну — вона піддається ліпленню. І в протектораті, і в генерал-губернаторстві, вірив Канаріс, можна знайти або створити такі національні сили, які самі провадитимуть політику, бажану для Німеччини. Вони, ці сили, поставлені в умови земного раю, будуть тими чарівними флейтистами, які самі заведуть своїх щуренят-одноплемінників у воду.

Гітлер ішов до мети, знищуючи геть усе на своєму шляху, не залишаючи ілюзій; Канаріс хотів ілюзії зберегти — він думав про далеке майбутнє.

Перебуваючи на нарадах та в інспекційних поїздках по районах, що межують з російськими кордонами, Канаріс дякував долі за те, що фюрер вирішив спершу вдарити по Совєтах. Рік, який треба буде віддати кампанії на Сході, дозволить Англії стати неприступним бастіоном. Дві рівнозначні сили — Берлін і Лондон — неминуче встановлять статус-кво в цьому світі, тож священна для кожного німця великонімецька ідея Бісмарка стане фактом історії. Головне — розгромити Росію. Завдання, які виникнуть після цієї епохальної перемоги, підкорять собі Гітлера, змусять його йти за логікою подій, що розвиваються, а не біснуватися, висуваючи нові завдання, коли не розв'язано головні, відправні. У крайньому разі, якщо параноїк піде далі і не вдовольниться великою перемогою на континенті, армія скаже своє слово. Після перемоги на Сході армія стане такою силою, яка значно переважатиме сили Гіммлера і Бормана. Того, хто не захоче зважати на волю солдат — справжніх переможців, буде зміщено, ізольовано, знищено. А зараз головне — розгромити Росію. Цьому треба підпорядкувати все. Це і тільки це вирішить майбутнє Великої Німеччини.

Через це Канаріс і відмовився зустрічатися з гетьманом Скоропадським. Він напевне знав, «хто є хто». Він знав про зв'язки гетьмана з оточенням Герінга; він знав, що Шелленберг послав гетьманового сина як свого агента до Європи та до Нью-Йорка для організації підпільних груп українських націоналістів, які повинні будуть виконувати завдання терористично-розвідувального характеру проти заокеанського колоса. У нього, у Канаріса, інші плани. Гетьман — стара, стомлена, а тому обережна людина. Він може давати поради, але його поради продиктовані досвідом минулого, тоді як політикові треба жити сучасним. Скоропадський зараз не потрібен Канарісу. Йому потрібні інші люди, які ще не розклалися в умовах еміграції, люди, ладні працювати з кров'ю, не зупиняючись ані перед чим.

6
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело