Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович - Страница 7

• Предыдущая
• 7/94
• Следующая

— А коли я справді веду таку гру? — неквапливо запитав Штірліц. — Коли я скажу вам, що граю свою партію, не дуже сподіваючись навіть на вас, хоч ваш план зникнути в ту мить, як тут гуркотітиме канонада союзників, здається мені оптимальним? Адже ви досі не сказали мені: з ким ми підемо? Куди саме? Яким чином? Ви хочете бути хазяїном діла, але у ваше діло я вкладаю не гроші, а життя. Тому я так трепетно й акуратно поводився з пастором.

— І так хвацько сховали кудись його сестру з виродками, що бідолашний Айсман мало не повісився. Де вони?

— У Швеції.

— Не брешіть.

— Тоді не запитуйте.

— А якщо я знайду її, пастор прийме мене у вашу компанію?

— Він прийме вас у компанію, якщо ви санкціонуєте мою з ним роботу. Продовження роботи, так буде точніше.

— У чому вона полягатиме?

— В тому, щоб він, Шлаг, став фігурою, яка представляє реальні сили в рейху. Він, а не Шелленберг.

— Ви думаєте, що Даллес зважиться проміняти шило на мило? Гадаєте, моє ім'я для нього привабливіше, ніж ім'я Вольфа? Мене ніхто не вводив у комбінацію, як Вольфа, — ні Гіммлер, ні генеральний штаб, ні дипломати… Я — фігура для настрашки, це й дурень знає.

— Але ви маєте змогу організувати такі матеріали на людей армії, що виламаєте їм руки й примусите їх погодитись увійти в наше діло… А з ними Даллес сяде за стіл, незважаючи на прикру невдачу з Вольфом.

— Коли у вас призначена зустріч із Шелленбергом?

— Ви ж знаєте…

— Його апарат ми поки що не прослухуємо.

— О дев'ятнадцятій тридцять.

— Знайдіть можливість поставити йому запитання: «Від кого Сталін міг дізнатися про переговори в Берні?»

— А у вас є такі дані?

— Штірліц, я попросив вас поставити Шелленбергу запитання і вислухати його відповідь. Це все…

— Ви впевнені, що я вийду живим з його кабінету?

— Впевнений. Я не впевнений у тому, що ви прокинетесь завтра вранці у вашому Бабельсберзі, от у цьому я по-справжньому не впевнений. Саме тому я прикріпляю до вас мого шофера… Так, так, шофера, у вас болить кисть правої руки, вам важко водити машину — скажете про це Шелленбергу… — Мюллер натиснув на одну з кнопок у панелі, на дверях зразу ж з'явився Шольц. — Де Ганс?

— Чекає.

— Будь ласка, запросіть його.

Увійшов шофер.

— Ганс, з сьогоднішнього дня ти станеш нянькою в цього чоловіка, — сказав Мюллер. — Його життю загрожує небезпека. Ти ночуватимеш у нього в домі, на першому поверсі, ти нікому не відчиниш дверей, жодній живій душі; мій знайомий не має права ризикувати собою, ти повинен бути нерозлучний з ним і служити йому так, як служив мені і моєму нещасному хлопчикові. Тобі ясно все?

— Мені ясно, групенфюрер.

Ідея створення цієї таємної організації належала Мюллерові. Він розумів, що врятувати есесівські кадри після краху рейху буде нелегко, практично неможливо, якщо вже зараз, у березні сорок п'ятого, не конституювати діло. І коли ідею затвердять, тоді можна буде фінансувати створення надійних шляхів перебазування есесівців у Латинську Америку, Іспанію, Португалію і в монархічні арабські країни пронацистської орієнтації. Купувати — через підставних осіб — особняки, автомобілі, яхти, невеличкі готелі на узбережжі Середземного, моря для того, щоб там стали опорні бази СС; вербувати іноземців, які працюватимуть на організацію; готувати надійну агентуру на кордонах, у поліцейських апаратах, у залізничних, авіаційних та океанських компаніях світу.

У Мюллера були інформатори, тісно зв'язані з Ватіканом, і він знав, що син Бормана, двадцятирічний Алоїз, мав ось-ось прийняти сан священика, що суперечило духу нацистської моралі. Проте він не був відступником, а дістав санкцію Гітлера на такий крок; Мюллер здогадувався, що рейхслейтеру вдалося лагідно переконати фюрера в тому, що хлопчик «жертвує світською кар'єрою» для того, щоб втертися в кола клерикалів, близьких до папи, в ім'я ідеї націонал-соціалізму і аж ніяк не всупереч їй.

І лише наприкінці березня до Мюллера дійшла інформація, яка остаточно переконала його в тому, що Борман готує таємні канали для переміщення по світу найвірніших йому членів НСДАП, вважаючи, що для цього він зможе використати зв'язки з деякими священиками Ватікану з тамошнього відомства закордонних справ, які контактували з Берліном, починаючи з тридцять третього року, коли Гітлер ще тільки-но прийшов до влади.

Мюллер намагався з'ясувати, як Борман вибудовує свої таємні канали переміщення, але рейхслейтер умів берегти таємницю. І все-таки Мюллерові пощастило одержати дані, що ряд функціонерів НСДАП, акредитованих при посольствах у нейтральних країнах, веде активну роботу, пов'язану з можливістю нелегальних переміщень по світу всіх тих, кого можуть оголосити військовими злочинцями.

І тоді він дав зрозуміти Борманові, що знає набагато більше.

— Ну то й що? — запитав рейхслейтер, не підводячи на Мюллера очей. — Припустимо, що мої люди справді ведуть таку роботу. Ви підозрюєте когось із них у нечесній поведінці? В користолюбстві? Вони приховують від мене факти? Брешуть?

«Коли ж він почне говорити зі мною відверто? — подумав Мюллер. — Він завжди недоговорює, завжди чогось побоюється, нікому не вірить… Тоді навіщо він запросив мене бути з ним у всіх його починаннях? Навіщо він після зустрічі з Штірліцом казав про необхідність постійного співробітництва, щоб координувати спільні дії? Коли він зрозуміє, що не можна не вірити один одному? Коли він почне говорити правду?»

— Я нікого ні в чому не підозрюю, рейхслейтер, особливо, коли йдеться про ваших людей. Просто я думаю, що вам не з руки займатися технічними питаннями — навіть якщо вони стосуються такої важливої справи, як доля функціонерів НСДАП. Техніка — все-таки справа техніків, подібних до мене, а не політиків… Ваші недоброзичливці, коли дізнаються про це, неодмінно звинуватять вас у пораженстві; скажуть, що вже є відділ закордонних організацій НСДАП на чолі з Боле, навіщо дублювати організацію; більшовиків розіб'ють під Берліном, перемога близька і таке інше… А моя фірма має право просити санкцію створити запасний таємний центр, який дасть нам змогу — в разі трагічного закінчення битви — врятувати сотні тисяч вірних борців націонал-соціалізму. Я замотивую таку необхідність тим, що серед ряду наших дипломатів і військових існує думка про можливість сепаратного миру; такі відщепенці не мають права бути без нагляду за кордоном; конче потрібно негайно кинути за рубіж моїх людей, які стежитимуть за мерзотниками в будь-якому куточку світу, щоб покласти край їхнім злочинним намаганням… Я навіть ладен для цього попросити в Шелленберга якісь там дані про те, що, мовляв, у Латинській Америці зріє зерно повстання проти янкі; це, гадаю, зацікавить фюрера — наступальний аспект, а йому таке зараз мов бальзам на рани…

— А що? — Борман почесав мочку вуха. — Хороша пропозиція. Складайте меморандум, я постараюсь переконати фюрера в розумності такої пропозиції… У вас є прикидки?

— Я вже відрегулював канали для таємного переміщення потрібних людей з рейху в безпечні місця. В Європі є готелі, які можна взяти даром; в портах Латинської Америки стоять яхти без хазяїв, їх можна придбати за півціни у далеких родичів… У мене все готове, але мені потрібна санкція на дії; ви ж розумієте, що активність моїх людей за кордоном зразу ж помітять резиденти Шелленберга, отже, Гіммлер поставить мені запитання: з якою метою? для кого? хто санкціонував?

— Ну, а якщо два перших запитання із названих вами трьох спочатку поставлю вам я?

— Відповідаю… Вам — відповідаю… В моєму розпорядженні тепер сімдесят тисяч чудових документів — паспорти, ліцензії водіїв, нотаріальні свідоцтва — з Парагваю, Аргентіни, Португалії, Іспанії, Єгипту, Сінгапуру, Чілі… Проведено бесіди з сімома тисячами тих членів СС, які становлять інтерес для нашої майбутньої роботи: активні, розумні, молоді, спритні… Щоб випробувати ряд каналів виходу, я санкціонував гру: відправив одного з моїх колег з фальшивим паспортом через усю Німеччину з наказом нелегально пересікти наш кордон з Швейцарією, потім попасти до Італії, пробратися в Рим і поміняти мою фанеру на справжній ватіканський паспорт.

• Предыдущая
• 7/94
• Следующая