Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович - Страница 24
- Предыдущая
- 24/133
- Следующая
— А все-таки що ти збираєшся робити, якщо ВСС справді перестане існувати? — поцікавився Даллес-молодший.
— Знаєш історію про те, як осел потрапив на безлюдний острів? — пихнувши люлькою, спитав Аллен.
— Ні.
— Не образишся?
— Ми ж домовились ніколи один на одного не ображатися; сердитися можна, але ображатися — ні; образливість — родима пляма тугодумної малорухливості…
— Добре… Отже, осел опинився на безлюдному острові, де немає ні прісної води, ні тіні, ні їжі. Минає день, другий, ситуація зовсім безнадійна, осел обійшов увесь острів, бив копитом пісок, шукаючи воду чи коріння, — ніде нічого, пусто. І ні паруса на водяній гладіні, ні гелікоптера в небі. Що ж треба було робити ослу, щоб врятуватися?
Джон знизав плечима:
— Може, поблизу був якийсь острівець з водою й травами?
— Був. За сто метрів. Але ж осел не вмів плавати. Як бути?
— Не знаю, — відповів Джон Фостер. — Справді не знаю.
— От бачиш, — Аллен зітхнув. — І осел не знав. Джон відкинувся на спинку стільця, розсміявся і пообіцяв:
— Я спробую розповісти цю історію президентові. Ні, йому не можна, він образиться…
— Авжеж, йому цього розповідати не слід. Розумовий апарат нашого обранця вельми загальмований. Мушу признатися, що саме я значною мірою сприяв появі ідеї про розпуск ВСС, мій мудрий і добрий брате.
— Побоюєшся, що помічник ніколи не стане шефом підприємства?
— І це також… Але — тількц якоюсь мірою. Я навіть сказав би, незначною. Усе простіше: «Дикий Білл» рекрутував кадри ВСС не лише з числа наших з тобою друзів та однодумців. Він узяв у кадри чимало людей зовсім лівих, я навіть сказав би, марксистських концепцій. Якщо це було доцільно в дні війни проти Гітлера, то зараз це неприпустимо.
— Такого пасажу я не зустрічав у пресі.
— Поки ще рано. Як, по-твоєму, коли Трумен зважиться на те, щоб офіційно розігнати мій рідний ВСС?
— Скоро.
— А хто прийде замість нього?
— Він не знає.
— Було б ідеально, якби він передав функцію ВСС державному департаментові, Джон.
— Це означає погубити все діло на пні.
— І дуже добре. В майбутньому я виділяю тобі, — жорстко сказав Аллен, знову пихнувши люлькою, — пост державного секретаря. Я так задумав, бачиш ти…
— І тому підкладаєш мені свиню?
— Не тобі. А нинішньому державному секретареві Бірнсу. Нехай поламає на цьому зуби. Послідовність і ще раз послідовність, Джон. Будь-яке реальне сходження є сходження по щаблинах, а воно — поступове. Якщо ти зможеш допомогти реалізації цієї ідеї, я обіцяю тобі Спектакль.
— Який?
— Сенсаційний. Котрий піде на користь справі. І приведе тебе в державний департамент, а мене — в розвідку, підпорядковану не зграї честолюбців, а президентові Сполучених Штатів.
— Конструкція цікава, — сказав Джон Фостер, — але ти до кінця не сформулював причинні послідовності. Думаючи про стримування комунізму в Європі і, мабуть, у Азії, ти досі жодним словом не обмовився про Латинську Америку, а це — головна небезпека, Аллен, реальна небезпека, бо саме там тліє гнотик, вставлений у бочку з порохом. Там росіян немає й не було, там не виправдаєш наші дії загрозою ривка червоних армій до Ла-Маншу.
— Я з тобою цілком згоден. Я вже почав працювати.
— Як саме?
— Я хочу створити архів, Джон. З цього починається будь-яка розвідувальна акція. А коли ми умовились, що нова організація розвідки буде якісно нова, тобто дійова, то збирання архіву на те, що мене цікавить, дасть нам привід до дії. І потім: саме там, на півдні, я маю намір випробувати ще один мій задум…
— Поділися ним.
— Дай слово, що зрозумієш мене правильно?
— Я постараюсь зрозуміти тебе так, як треба.
— Я маю намір провести експеримент… Я хочу зробити так, щоб чорнову роботу на півдні нашого континенту провели наші з тобою колишні вороги. Коли американці відкрито виступали проти Панчо Вільї і Сандіно, нам докоряли цим і справа і зліва. Ми більше не виступатимемо так, грунт розпушать німці. На них обрушаться всі удари в разі невдачі, з нас нічого питати, ми були осторонь, ми не втручались…
— Заманливо, але ризиковано.
Аллен знову пихнув люлькою й допитливо подивився на брата:
— Ти проти?
— Я проти того, щоб це стало гласністю.
— Ні, це не стане гласністю.
— Стане.
— Ні.
— Гарантії?
— Я створюю групи з вірних людей, які шукатимуть і знайдуть нацистів, котрі сховалися від кари. І ці люди зроблять усе, що їм накажуть. Будь-який пошук — це архів, той самий архів, без якого не можна почати серйозну справу. Та коли про те, що ти вважаєш південь континенту найгарячішою точкою світу — і ти вважаєш правильно, — дізнаються наші противники на Уолл-стріті, тоді всю ідею із створенням централізованого органу розвідки буде торпедовано на корені. Вони ж розуміють, що в тебе є брат, який не претендує на лідерство, а любить свої люльки і віддає перевагу справі над розмовами. Вони не допустять, аби наш з тобою альянс став фактом життя! Прецедента такого роду — зовнішня політика й нова організація розвідки в руках однієї сім'ї — не було ще в історії Штатів. Будь-який прецедент небезпечний саме тим, що він — прецедент, тобто реальність.
… Після того як у жовтні сорок п'ятого президент Трумен ліквідував ВСС, після того як Даллес-молодший організував досить витончену дезинформацію на Кремль, суть якої полягала в тому, що цей жест президента Сполучених Штатів не може не викликати відповідних заходів генералісимуса Сталіна, бо війна скінчилась, потреба в розвідувальній роботі відпала, мир гарантовано єдністю союзників і роллю Організації Об'єднаних Націй, після того як Сталін нічого не відповів на цей пасаж — права преса США почала кампанію за негайне створення «мобільного й цілком дієздатного розвідувального органу».
А вже потім конгресмен Мундт жахнув заяву, смисл якої зводився до того, що люди ВСС, передані державному департаментові, геть усі заражені бацилами комунізму, заплямовані контактами з росіянами й підлягають тотальній перевірці.
ФБР дістало право почати негласне розслідування проти трьох тисяч співробітників Відділу стратегічних служб.
Після цього Аллен Даллес таємно зустрівся із сенатором Маккарті і вручив йому документи, які свідчили про «зв'язки» провідних працівників ВСС з комуністами; Маккарті почав розкручувати колесо комісії по розслідуванню антиамериканської діяльності; головну увагу було звернено — з подання Аллена Даллеса — на антифашистів, причому не американського походження.
У пресі з'явилися документи про тотальний шпіонаж; потреба в створенні могутнього й цілком самостійного розвідувального товариства, таким чином, перетворювалась у необхідність.
Але ніхто в Сполучених Штатах: ні Донован, якого звільнили з посади й відправили в почесну відставку в Європу заступником американського обвинувача в Нюрнберзькому трибуналі, ні навіть Гувер, — не міг припустити, що за кулісами цієї комбінації стояв Аллен Даллес, не міг, та й годі, аж надто все тонко; вони звикли до простіших рішень, подібних комбінацій планувати не вміли, це ж талант, а з ним народжуються… І ніхто не знав, що найглибшою, справжньою, а тому потаємною причиною, яка спонукала Аллена Даллеса форсувати розгін ВСС, було цілком видиме бачення ним майбутнього розвідувального організму Сполучених Штатів.
Саме тепер, у період тяжких часів, коли він відійде від справ, його люди — через ланцюг інших людей, за вчинки яких він не відповідає й ніколи не зможе відповідати, — наберуть таку команду, котра згодна буде на все. Жоден керівник, що відповідає за конституційно створену урядову установу, ніколи не дозволив би залучати до роботи тих, кого залучать зараз; він — осторонь; він нічого не знає, він відійшов від справ, його робота в боротьбі з нацизмом закінчилася перемогою, він не підписує жодного документа, не дає жодної санкції на дію. А коли його покличуть до діла, він матиме укомплектовану команду, якої ще ніколи не було в Західній півкулі; філіали його «ударних загонів» буде розкидано по всьому світу; нова команда наказів не обговорює, її побудовано за принципом п'ятірок, ніхто нікого не знає, а тому кожен готовий на все. Тим більше що й тут, у Штатах, він буде в тіні, всю оперативну роботу візьме на себе Роберт Макайр, а він уміє мовчати, як утопленик, для цього є досить серйозні підстави.
- Предыдущая
- 24/133
- Следующая
