Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович - Страница 42

• Предыдущая
• 42/133
• Следующая

Він підійшов до столу, на якому стояв великий приймач; Штірліц не слухав іноземного радіо відтоді, як опинився в Іспанії, бо в його пансіонаті старий портьє мав репродуктор, що передавав повідомлення однієї лише мадрідської станції, а знайомих у нього не було — він не мав права їх заводити без санкції зв'язкового з ОДЕССи, а то не дадуть дотації, а за що жити, — то й інформації, крім тієї, яку організовували франкісти, він не мав, про реальний стан у світі скоріше здогадувався, ніж знав, а він належав до тих людей, що вірили тільки факту, а не домислу, бо з нього ніякого пуття — розслаблююча мозок маніловщина, безвихідність…

Напевно, не працює ця старезна бандура, подумав Штірліц, вмикаючи приймач; але він помилився, бандура працювала, та ще й дуже добре. Він довго ловив Москву; безрезультатно. Німеччина — як східна зона, так і західна — передавала фокстроти; Париж вальсував; пощастило з Англією — він знайшов станцію, що транслювала передачу з Нюрнберга; оглядач коментував промови правозаступників; докладніше зупинився на виступі адвоката, який захищав Альфреда Розенберга, цитував уривки з промови:

— «У липні 1942 року Борман писав Розенбергу. Зміст листа Бормана, якого в оригіналі не існує, зводився ось до чого: слов'яни повинні на нас працювати, а ті, кого ми не можемо використати, нехай помирають. Піклуватися про їхнє здоров'я непотрібно. Плодючість слов'ян небажана. Освіта небезпечна. Досить і того, що вони зможуть рахувати до ста. Кожен освічений росіянин — наш ворог у майбутньому. Релігію ми залишимо їм як засіб абстрагуватися. Що стосується їхнього постачання, то забезпечити потрібно лише найнеобхіднішим. Ми — пани і повинні одержувати все у першу чергу.

На цей лист найближчого співробітника Гітлера Розенберг міг дати лише одну відповідь: удати, що він згоден, зробити уявну поступку. Така дивна зовнішня переміна в настановах начальника викликала занепокоєність у східному міністерстві.

Розенберг, даючи показання, сказав, що він погодився з цим тільки для того, щоб заспокоїти Бормана і Гітлера…

Дванадцятого жовтня сорок четвертого року Розенберг через Ламмерса передав фюрерові прохання про відставку…

Не діставши відповіді на своє прохання про відставку, Розенберг не раз намагався поговорити особисто з Гітлером, але марно».

Господи, яка коротка людська пам'ять, подумав Штірліц. Розенберг, бачте, подав прохання про відставку! Але ж у жовтні сорок четвертого наші війська стояли під Варшавою; батьківщину звільнили від німців ще в серпні, а що було робити міністрові «східних територій»?! Без міністерства і без територій?! На що сподівається адвокат, говорячи про відставку в тому залі, де сидять представники армій переможців?! Якщо переможені намагаються забути все, що тільки можна забути, то все пам'ятають переможці! Вони просто не мають права забувати, це жахливо, коли люди забувають історію! У цьому приховано якусь страшну невдячність, а ніщо не карається так жорстоко, як невдячність, — не лише в людському, а й у державному смислі! Скільки прикладів зберегла історія, коли держави, що зрадили основну ідею, — як це було, приміром, з республіканським Римом, — були поховані під уламками тієї споконвічності, на якій і утвердилась їхня велич… Адвокат вів далі:

— … Як приклад особливої жорстокості підсудного обвинувачення не раз указувало на так звану акцію «Сіно». Ідеться про план командування центрального фронту евакуювати із зони операцій п'ятдесят тисяч дітей, бо вони були великим тягарем у зоні операцій, до того ж більшість з них не мала батьківського догляду… Розенберг як імперський міністр у справах східних окупованих областей був спочатку проти цього, тому що, по-перше, він боявся, що цей захід може розглядатися як викрадення дітей, і, по-друге, тому, що ці діти не можуть сприяти значному зміцненню воєнної сили. Начальник оперативно-політичного штабу зв'язався з Розенбергом і передав йому, що центральний фронт надає вирішального значення тому, аби діти потрапили в імперію не через генерального уповноваженого імперського міністерства у справах окупованих східних областей… Щоб обгрунтувати своє клопотання перед міністром, було також додано, що підлітки не являють собою істотного зміцнення воєнної сили, але важливим є зменшення біологічної сили слов'янства на тривалий час; такої думки дотримувався не лише рейхсфюрер СС, а й сам фюрер. Зрештою Розенберг дав згоду на проведення цього заходу. У зв'язку з цим слід сказати: тут йшлося про таке коло питань, які по адміністративній лінії не були підпорядковані Розенбергу. Він не хотів знищувати чужий народ, навіть незважаючи на обгрунтування, що це необхідно для біологічного послаблення росіян.

Ой, який же мерзотник цей адвокат, подумав Штірліц. Як тільки люди в залі терплять його слова?! Як судді дозволяють говорити те блюзнірське, якому він надає форми юридичного доказу?! Стривай, сам собі заперечив він, так ти докотишся чорт знає до чого. Жорстокістю не доб'єшся добра. Ми не маємо права повторювати гітлерівців, які не дозволяли своїм противникам говорити те, що ті думали. Демократія припускає право на висловлювання. Навіть якщо це фашизм? — спитав себе Штірліц. Та хіба це демократія, коли вона дозволяє вільно протягувати ідею Гітлера. Тоді це пародія на демократію. Або ж зрада демократії. Як можна захищати фашистського бузувіра, доводячи, що «необхідність біологічного послаблення противника» не передбачала «знищення чужого народу». А що ж вона тоді передбачала?! Посилення його, чи що?!

— … На противагу твердженню обвинувачення, — монотонно говорив адвокат, — Розенберг ні в якому разі не був натхненником переслідувань євреїв, як і взагалі не був керівником і творцем політики, котру проводила партія і Німецька імперія.

Розенберг, звичайно, був переконаним антисемітом, він висловив свої переконання і принципи в творах і промовах. Але антисемітизм не був на першому плані його діяльності… Обвинувачення цитувало ось яке висловлювання Розенберга як програмне: «Єврейське питання після усунення євреїв з усіх громадських постів остаточно розв'яжеться, коли буде створено гетто…» Але Розенберг не брав участі в бойкоті євреїв 1933 року, його не залучали до розробки антиєврейських законів: позбавлення громадянства, заборона одружуватися, позбавлення виборчих прав, звільнення з усіх важливих постів та з установ. Він також не брав участі в заходах проти євреїв у тридцять восьмому році, в руйнуванні синагог і в антисемітських демонстраціях. Він не був закулісним керівником, який підбурював людей на такі дії або наказував їм виконувати їх…

Авжеж, бідолашний рейхсміністр не знав, що всіх євреїв виселили з міст, зігнали в гетто і звідтіля погнали до печей Освенціму, подумав Штірліц. Він вимагав знищили їх як ідейну «силу», але він не хотів їх спалювати, «добрий доктор» Розенберг. Так, звичайно, він був переконаним антисемітом, але ж це позиція, кожна людина має право на позицію, інакше це порушення права людини на свобод ду виявлення власного «я», не треба змішувати ідею антисемітизму з практикою геноциду, яку «тайкома» від нього проводили Гітлер і Гейдріх, отакі собі шибеники, обдурювали своїх найближчих товаришів по партії.

— … Я переходжу до оперативного штабу Розенберга. Не менш як три обвинувачі виступали на цьому процесі, закидаючи Розенбергу систематичне пограбування шедеврів мистецтва і науки на Заході та Сході. Спочатку я повинен розглянути явно перебільшені й несправедливі обвинувачення в тому, що діяльність особливого штабу на Заході поширювалась без будь-якої різниці на громадську й приватну власність, що Німеччина присвоїла собі твори мистецтва, які перевищують за цінністю скарби музею Метрополітен у Нью-Йорку, Британського музею в Лондоні, Паризького Лувру, Третьяковської галереї, разом узятих. Я повинен також визнати неправильним твердження про те, що «програма пограбування» Розенберга мала на меті позбавлення окупованих областей усіх скарбів мистецтва і науки, зібраних протягом століть… Він діяв не з власної ініціативи, а в порядку проведення в життя державного наказу…

• Предыдущая
• 42/133
• Следующая