Выбери любимый жанр

ТАРС уповноважений заявити… - Семенов Юлиан Семенович - Страница 9


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

9

«Славіну.

Повідомте все, що у вас є про Ольгу Вінтер, дружину Зотова, — контакти, інтереси, моральне обличчя. З'ясуйте, з ким вона грала в теніс, де? Чи були в неї постійні партнери, якщо були, то хто саме. Хто допомагав їй збирати матеріали для дисертації?

Центр».

«Центр.

На думку людей, які знали Вінтер, вона виявляла великий інтерес до американського проникнення на Африканський континент. Матеріали для дисертації збирала в бібліотеці парламенту, а також у прес-центрі посольства США. Хто саме допомагав їй у прес-центрі, поки що з'ясувати не вдалося. В тенісі у неї не було постійних партнерів. Кілька разів вона грала на кортах «Хілтона» з дружиною британського консула Керолайн Тізл, жінкою років тридцяти, дочкою генерала Геймлорда, який забезпечував зв'язок між МІ-6 і ЦРУ в 1949–1951 роках; грала також із Робертом Лоренсом, представником «Інтернейшнл телефонію). Вважають, що Вінтер поїхала до Москви, бо закохалася в Дубова, кандидата економічних наук, строк відрядження в якого закінчився півтора року тому.

Славін».

«Славіну.

З'ясуйте повне ім'я Роберта Лоренса, його вік, прикмети. Що відомо про Керолайн Тізл?

Центр».

«Центр.

Керолайн Тізл властивий радикалізм, вона гостро висловлюється про ситуацію на Заході, виступає з статтями в лівій пресі про африканців, надрукувала два памфлети про режим Яна Сміта і один коментарій про таємні операції ЦРУ в Англії. Західні дипломати тримаються осторонь від неї. За відомостями, які одержали з достовірних джерел, з розвідслужбами не зв'язана. Дані на Лоренса з'ясовую.

Славін».

«Центр.

Американець Роберт Лоренс, який грав на кортах «Хілтона» з Ольгою Вінтер, 1920 року народження, приїхав до Луїсбургу через місяць після повалення колоніалізму в Нагонії. Працював у Чілі, також представником «Інтернейшнл телефонік».

Славін».

«Славіну.

За нашими відомостями, Роберт Уїльям Пол Лоренс, 1922 року народження, одружений, має двоє дітей, які проживають у Нью-Йорку, нам здається, що він є резидентом ЦРУ в Луїсбурзі. Виявіть його зв'язки. Скільки разів він грав у теніс з Вінтер? Чи був хтось із наших, коли вона грала з ним? Коли хтось був, то з'ясуйте, про що вони розмовляли? Які в них були стосунки?

Центр».

«Центр.

Прошу дати санкцію на зустріч з Лоренсом!

Славін».

«Славіну.

Від зустрічі з Лоренсом утримайтеся.

Центр».

«Центр.

Вважаю, що зустріч з Лоренсом конче потрібна.

Славін».

«Славіну.

Повторюю, від зустрічі з Лоренсом утримайтесь. З'ясуйте характер взаємин Лоренса з Джоном Глеббом.

Центр».

«Центр.

Глебб і Лоренс плавають щоранку в басейні «Хілтона». Стосунки дуже дружні. Номер, в якому живе Лоренс, в готелі не називають, але офіціанти вважають, що апартаменти, де працює ЦРУ, містяться на п'ятнадцятому поверсі.

Славін».

Славін

Садівник Радянського посольства Архипкін прокидався завжди рано, годині о п'ятій; він мав іти на пенсію, і в Луїсбурзі жив останні місяці, лічив дні, коли повернеться додому.

Він виходив у сад, коли ще ніхто з дипломатів не приїздив; посол і повірений, які жили тут же, в посольстві, ще спали; в парку було тихо, сонце, що проникало крізь стрілчасте, химерне листя, здавалося безбарвним, зате трава набирала свого справжнього кольору, якогось незвичайного, що міг бути тільки тут, в Африці.

Архипкін знав: о шостій поліцейські, які чергували коло входу в посольство, будуть змінюватися; при цьому вони довго розмовляють, іноді навіть неголосно співають, особливо коли день обіцяв бути вітряний, не задушливий; здавалося, вони відчували погоду без барометра.

Під'їхав поліцейський джип, з кузова вистрибнули три хлопці, поправили автомати, чогось засміялись, стали неголосно перемовлятися, і в цю мить Архипкін почув — десь зовсім близько — тихий, уривчастий голос:

— Чоловіче, допоможи!

Дивне звертання й малопомітний акцент злякали Архипкіна, він навіть присів під огорожею; оглянувшись, він побачив чоловіка, який намагався дотягтися до гострого шпиля, — огорожа посольства була з металевих панелей і шпилів, колоніальний стиль, лишився від іспанців; на шпилі погойдувався маленький згорток, щоб згорток був важким, до нього прив'язали камінець.

— Та допоможи! — повторив чоловік, який стояв на вулиці, й озирнувся на поліцейських.

Ті, мабуть, помітили його.

Архипкін почув, як один з поліцейських щось крикнув чоловікові за огорожею, потім всі вони побігли; рвонув з місця джип. Архипкін підчепив граблями згорток, перетяг його на радянську територію; чоловік радісно всміхнувся й побіг у вузенький провулок; джип зі скрипом загальмував — вуличка була вузька, мов стежила, там два велосипедисти ледве могли розминутися.

Пролунав постріл, Архипкін схопив згорточок, побіг до посольства. Автомат ударив ще раз, потім запала тиша…

Славін прочитав на аркушику, що був у згортку:

«Я вам посилав листа про те, як американи вербували нашого гада в «Хілтоні». Послав поштою. Чи дійшов лист? Не знаю.

Американів тих я знову бачив у «Хілтоні», а гада того немає. Дарма, я старий, мене війна зламала, а після неї скільки горя натерпівся, попотинявся по світу, поплакав у подушки готелів, а він чому? Пика в нього сита і сам молодий. Якщо той мій лист не дійшов, знайте: американи завербували нашого».

— А якого ж листа він послав? — спитав Дулов.

— Після війни працював у Німеччині, — не відповівши на запитання, зауважив Славін. — «Готель» пишуть ті, хто довго жив у Німеччині.

— Українці так кажуть — «готель», — заперечив Дулов.

— Правильно. Але росіяни, які жили в Німеччині, всі як один, кажуть так. Я мав справу з переміщеними особами наприкінці війни і знаю. Та де ж садівник?

Архипкін увійшов до кабінету боком, спинився біля дверей і, як здалося Славіну, хотів клацнути каблуками.

«З сержантів, мабуть, — подумав Славін. — Не інакше як помкомвзводу був».

— Сідайте, Олегу Карповичу, — сказав Славін. — Чайку вип'ємо?

— Спасибі, вип'ю з охотою.

— Він у нас івановський, — пояснив Дулов. — Івановські полюбляють хлебтати водичку…

— Я чув, що найбільші водохлисти в Шуї жили, — сказав Славін. — Хіба не так, Олегу Карповичу?

— Шуйські завжди більше за івановських сьорбали, знай, склянок по десять-п'ятнадцять…

— П'ятнадцять склянок! Невже можна випити стільки!

— Ставте самовар — покажу, — всміхнувся нарешті Архипкін; такого напруження, як на початку розмови, вже не відчувалось.

— А шуйські чимось від івановських різняться? — неквапливо правив своє Славін. — Чи ви всі на один копил? Я, наприклад, рязанців від курян легко відрізняю.

— А чого ж, — погодився Архипкін. — Курянин — південний, у нього око з чорним полиском, а рязанець косопузнй, ближчий до нас, білявий…

— А той чоловік, що згорток перекинув, він, по-вашому, з якої області?

— Та я його до пуття й не розгледів.

— Чорноокий?

— Їй-богу, не роздивився, який він, а ще коли стріляти почали, то й зовсім памороки забило: війни немає, аз автоматів смалять, як у ту пору, від живота.

9
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело