Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон - Страница 23

• Предыдущая
• 23/225
• Следующая

Коли його зять Дарті зазнав фінансового краху, спекулюючи нафтовими акціями, Джеймс аж занедужав від тривоги; йому здалося, що він чує похоронний дзвін, який віщує кінець усьому добробуту. Він очунював аж три місяці, та ще й у Баден-Баден довелося з'їздити; навіть подумати страшно, що, якби не його, Джеймсові, грощі, ім'я Дарті з'явилося б у списку банкрутів.

Організм його був такий міцний, що коли йому кололо у вусі, він уже чекав смерті, а хвороби дружини й дітей вважав особистим лихом, посланим йому самим провидінням, щоб порушити його душевний спокій, але зовсім не вірив у хвороби людей поза колом його родини, запевняючи, що вони самі винні, бо, мовляв, занедбали свою печінку.

Щоразу він повторював одне й те ж саме: «А чого вони сподівалися? І мене спіткала б така халепа, якби я не берігся».

Прямуючи до Сомса того вечора, він відчував, що життя його кривдить: Емілі мучиться з ногою, Рейчел понесло в гості за місто; ніхто йому не співчуває; Енн нездужає, навряд чи переживе літо; ось уже тричі він до неї заходив, і вона не змогла прийняти його жодного разу! А тут іще ця Сомсова ідея будувати новий дім, над нею слід поміркувати. Що ж до прикрощів з Айріні, хтозна, що з того вийде, — тут можна сподіватися чого завгодно.

Він зайшов у будинок номер 62 на Монпельє-сквер, твердо вирішивши показати, який він безталанний.

Було вже пів на восьму, і Айріні, вдягнувшись до обіду, сиділа у вітальні. На ній була золотава сукня — з'явившись у ній на обіді, на вечірньому прийомі, на балу, вона могла тепер носити її тільки вдома; викот сукні був оздоблений хвилями мережива, на яке Джеймс одразу вирячив очі.

— Де ви все це купуєте? — спитав він зажурено. — От Рейчел і Сісілі ніколи так гарно не вбираються. Що у вас за мереживо? Воно ж, мабуть, не справжнє!

Айріні підійшла ближче, щоб довести йому, що він помиляється.

І Джеймс мимоволі розімлів від її шанобливої уваги, від легеньких спокусливих пахощів її парфумів. Та жоден Форсайт, що дбає про свою гідність, не піддається після першого удару, і він сказав, аби не мовчати:

— Не знаю… Мабуть, у вас на убрання йде чимало грошей.

Задзвонив гонг, і, подавши йому свою білу руку, Айріні повела його в їдальню. Вона посадила його на місце, де звичайно сидів Сомс, — навскоси ліворуч од себе. Світло там падало тьмяно, і його не бентежитимуть вечірні сутінки. Потім Айріні завела з ним розмову про його справи.

І Джеймс одразу розімлів, наче стиглий плід під ясним сонцем; йому здавалося, що його голублять, хвалять і пестять, хоч насправді його ані голубили, ані хвалили жодним словом. Він відчував, що його шлунок радо сприймає всі страви; вдома цього відчуття не бувало, такого задоволення від келиха шампанського Джеймс не діставав хтозна-відколи; запитавши про марку й ціну, він здивовано довідався, що це те самісіньке вино, якого він придбав цілу партію, але насилу міг скуштувати, і одразу вирішив сказати виноторговцеві, що той його ошукує.

Підвівши очі від тарілки, він сказав:

— У вас багато гарних речей. Скільки ви заплатили за це чайне ситечко? Мабуть, чималі гроші!

Але з найбільшою втіхою розглядав він картину, яка висіла на протилежній стіні і яку сам він їм подарував.

— Я навіть уявлення не мав, що вона така гарна! — сказав він.

Вони встали й перейшли до вітальні, Джеймс ішов слідом за Айріні.

— Оце-то обід, нічого не скажеш, — промимрив він задоволено, дихаючи їй на плече, — і не важкий, і без французьких витребеньок. Удома мене таким не почастують. Я плачу куховарці шістдесят фунтів на рік, але такого обіду вона не годна зварити.

Досі він і слова не сказав про новий будинок, не згадав про нього й тоді, коли Сомс, під приводом нагальної справи, пішов нагору до кімнати, де зберігалися картини.

Джеймс залишився віч-на-віч із своєю невісткою. Його все ще гріло тепло вина й чудового лікеру. Він відчував до Айріні ніжну прихильність. Яка приваблива жінка: слухає вас, і видно, що все-все розуміє; розмовляючи, він пильно її роздивлявся — від черевичків бронзового кольору до хвилястого золота кіс. Вона вмостилася в кріслі стилю ампір, спираючись плечима на вершечок спинки, її гнучке, випростане, напру жене тіло вигиналося за кожним порухом, наче віддавалося обіймам коханця. Уста її усміхалися, очі напівзаплющились.

Може, відчувши небезпечну спокусливість її пози, чи, може, зосередившись на процесі травлення, Джеймс раптом замовк. Здається, він ще ніколи не лишався з Айріні сам на сам. Він дивився на неї, і його охоплювало дивне відчуття, наче перед ним з'явилося щось досі небачене й чуже.

Ну про що вона думає, відхилившись отак у кріслі?

І коли він заговорив, голос його звучав різко, наче його збудили з приємного сну.

— Що ви тут робите цілий день? — запитав він. — Ви ніколи чомусь не заходите до нас на Парк-лейн!

Айріні придумала якусь відмовку. Джеймс слухав, не дивлячись на неї. Йому не хотілося вірити, що вона умисно їх уникає, — тільки цього бракувало!

— Мабуть, у вас просто немає часу, — мовив він, — ви завжди з Джун. Вона вас використовує: ви ж, мабуть, скрізь супроводите її з нареченим та й інші послуги робите. Кажуть, тепер вона ніколи вдома не сидить; дядечкові Джоліону навряд чи це приємно, він і так самотній. Кажуть, вона за цим Босіні бігає хвостиком. Він сюди, певно, щодня заходить. Ну, а ви якої про нього думки? Чи він людина з характером? Мені здається, ні риба ні м'ясо. От побачите, він буде у неї на поводі.

Айріні спаленіла, і Джеймс поглянув на неї підозріливо.

— Боюся, у вас не зовсім правильне уявлення про містера Босіні, — мовила вона.

— Неправильне уявлення! Чому ж воно неправильне? — швидко заперечив Джеймс. — Зразу видно, що він з вільних художників. Кажуть, талановитий, але всі вони вважають себе талановитими. Проте ви знаєте його краще за мене, — додав він і знову глянув на неї підозріливо.

— Він проектує для Сомса будинок, — лагідно сказала вона, очевидно, бажаючи загладити гостроту розмови.

— Саме про це я й хотів поговорити, — провадив Джеймс. — Не розумію, навіщо Сомсові здався цей молодик. Чому він не звернеться до першорядного архітектора?

— А може, містер Босіні — першорядний архітектор?

Джеймс устав і, нахиливши голову, пройшовся по кімнаті.

— Атож, — мовив він, — ви, молодь, завжди одне за одним руку тягнете: вважаєте, що ви розумніші за всіх!

Високий, кощавий, він спинився перед нею, підняв палець і націлив його в груди Айріні, ніби виголошуючи обвинувальну промову проти її краси.

— Я вам ось що скажу: всі оті вільні художники, чи як вони там себе називають, то люди вкрай ненадійні; раджу вам якомога менше з ними знатися!

Айріні посміхнулася, і у вигині її уст був якийсь незрозумілий виклик. Від її шанобливості не лишилося й сліду. Груди хвилювалися, наче в них кипів таємний гнів, вона зняла руки з билець крісла і стулила кінчики пальців; її темні очі націлилися в Джеймса непроникливим поглядом.

Він похмуро втупився в підлогу.

— Коли хочете знати мою думку, — мовив він, — шкода, що у вас немає дитини: ви живете без клопотів, без турбот!

На обличчя Айріні зразу набігла хмара, і навіть Джеймс відчув, що все її тіло під м'яким шовком та мереживом напружилося й заклякло.

Помітивши, як подіяли на неї його слова, він сполохався, і, як більшість боязких людей, щоб піддати собі духу, зразу ж перейшов до звинувачень.

— Ви ж ніколи не виходите на люди. Чому б вам не поїхати з нами до Герлінгема? Та й сходити інколи в театр не завадило б. У вашому віці слід цікавитися життям. Адже ви жінка молода!

Її обличчя ще дужче затьмарилось, а Джеймс розгубився.

— Ну що ж, вам видніше, — мовив він, — ніхто мені нічого не розказує. Нехай Сомс сам за себе дбає. А якщо він не може за себе подбати, я йому нічим не допоможу — от і все…

Прикусивши вказівний палець, Джеймс підвів на невістку холодний гострий погляд.

І його очі зустрілися з пильним поглядом її очей, таких темних і глибоких, що він затнувся і на чолі його виступив.

• Предыдущая
• 23/225
• Следующая