Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 14

• Предыдущая
• 14/112
• Следующая

З святою книжкою чортячі причандали.

Ельміра

(до Клеанта)

На ваше щастя, ви не йшли аж до дверей:

Було б наслухались іще її речей.

Але, я бачила, вернувсь Оргон до хати,

То я до себе йду, щоб там його прийняти.

Клеант

А я зостанусь тут на кілька ще хвилин,

У мене тільки й справ — добридень дать один.

Даміс

Ви вкиньте з ним слівце про шлюб сестри моєї:

Боюсь я, що Тартюф замислив щось на неї,

То батька в другий бік коли б іще не збив.

Ви знаєте, що я що справу полюбив:

З Валером любиться сестра моя Мар’яна.

Валерова ж сестра така мені кохана,

Що як не…

Доріна

Він іде.

Оргон

А, брате мій, здоров!

Клеант

Гаразд, що ви прийшли, а я вже був ішов.

А що, на хуторі вже красно, та не дуже?

Оргон

Доріно…

(До Клеанта).

Підождіть хвилинку, милий друже,

Призвольте трошечки, щоб я хоч розпитавсь

Про те, що сталось тут, та вже й не турбувавсь.

(До Доріни).

Чи все за ці два дні велось вам до вподоби?

Що поробляєте? Чи хто не мав хвороби?

Доріна

Завчора в пані страх боліла голова,

Та ще й пропасниця була якась нова.

Оргон

А як Тартюф?

Доріна

Тартюф? До його що пристане?

Такий гладкий, як був, товстий, лице рум’яне.

Оргон

Бідаха!

Доріна

Ввечері то й їсти не могли І за вечерею ні крихти не взяли,

Бо в голові й тоді ще дуже в їх боліло.

Оргон

Ну, а Тартюф?

Доріна

Один за двох він справив діло.

Двох куріп’ят обгриз побожно до кісток,

Та ще й на закуску здоровий з’їв биток.

Оргон

Доріна

Як лягли ж, то, як одну хвилину,

Качались цілу ніч без сну, без одпочину;

Було не можна спать, так дуже їх пекло;

А коло їх і нам спочинку не було.

Оргон

Ну, а Тартюф?

Доріна

Наївсь вечерею смачною,

Устав, та й спатоньки поплентавсь до покою,

І на перини там бебехнувся як пень,

Та вже прокинувся на другий тільки день.

Оргон

Бідаха!

Доріна

Та таки ми пані вговорили, —

І згодились вони, щоб кров їм отворили,

І зараз же тоді зробилось легше їм.

Оргон

Ну, а Тартюф?

Доріна

О, він не налякавсь нічим

І проти бід усіх, набравши в душу сили,

Хильнув чарок із п’ять, як снідати посіли,

Щоб знову в пані влить ту виточену кров.

Оргон

Бідаха!

Доріна

Та тепер усі здорові знов.

Піду ж до пані я, скажу, що ви чимало

Зраділи, що її хвороби вже не стало.

Клеант

Вона ж у вічі вам на глум вас узяла.

Не гнівайтесь, бо річ моя зовсім не зла,

Але вам так і слід, самі собі ви шкоду

Зробили примхами, яких не чув я зроду.

Чи можна, щоб Тартюф вас так опанував,

Що вже байдуже вам до всіх на світі справ.

Ви прийняли його, ще й полатали лати…

А вже тепер дійшли…

Оproн

Ось годі вам казати,

Бо ви не знаєте зовсім, який він є.

Клеант

Не знаю? Що ж, тоді питання постає:

Як розпізнать його, яким він може бути?

Оргон

Якби вам довелось як слід його збагнути,

Ви б краю не знайшли всім радощам своїм.

Це чоловік такий… Ах! Він такий… зовсім…

Хто слухає його, живе в такім спокою

І дивиться на світ, як на копицю гною.

Я від його розмов цілком не той, що був,

І вже до всіх речей прихильності позбув.

Тепер і приязні в душі моїй немає:

Нехай тут мати вмре, брат, жінка, син сконає, —

Повірите, мені байдуже вже про те.

Клеант

От людські почуття і серце золоте!

Оргон

Якби ви знали, як ми вперше з ним спізнались,

Ви, певно б, так, як я, душею з ним з’єднались.

Оце було щодня до церкви тихо йде

І там, де я стою, навколішки впаде,

І в церкві хто б не був, на нього всяк дивився,

З яким він запалом до господа молився.

Зітхав так голосно, то знов крижем лягав

І землю щоразу покірно цілував;

А як виходив я, мерщій передо мною

Ставав при виході з свяченою водою.

Його слуга, що теж на праву путь ступив,

Про вбожество його зі мною говорив;

І то я став йому грошима помагати,

Але він не хотів усіх від мене брати.

«Частину я візьму, — казав, — а цю верну,

Бо я не заробив такого талану».

Коли ж я не приймав, він брав і в ту ж хвилину

На вбогих роздавав тих грошей половину.

Нарешті бог привів його до мене жить,

І саме відтоді мені в усім щастить.

Він догляда всього, за жінкою моєю,

Шануючи мене, зорить, як за своєю,

Її ревнує більш, ніж я, і вже мене

Сповістить кожний раз, як хто їй підморгне.

А щирий він який — повірити не можна,

Бо перед ним стає гріхом дрібниця кожна,

Його боїться він у всіх ділах своїх:

Оце якось собі поставив він у гріх,

Що, як піймав блоху, — а саме він молився, —

Вбиваючи її, занадто прогнівився.

Клеант

Ой, ой! Ви розум свій, мабуть, згубили весь

Чи то ви тільки так іи мене смієтесь?

Балачка поглядів моїх не перетворить.

Оргон

Безбожно дума той, хто так, як ви, говорить,

І духу вільного в вас повна голова.

Я вас остерігав не раз уже й не два,

Що бог за ці думки вас тяжко покарає.

Клеант

Таким, як ви, якраз ця мова припадає,

Сліпі — хотять на всіх полуду навести,

Бо в них безбожний, хто не має сліпоти,

І той, кому кривить свій вид не до вподоби,

Ні віри в святощі не має, ні шаноби.

Ні, мова ця мене зовсім не настрашить,

Я знаю, що кажу, і бог це серце зрить;

На вихиляси всі не хочу я вважати;

Святим перед людьми себе не трудно вдати.

Так само, як не той одважний, хто зложив

Байки про те, яких побив він ворогів,

І до побожного життя дають закони

Не ті, що скрізь гудуть про піст і про поклони.

Гай, гай! Невже ж то вам, мій братику, дарма,

Що зовсім правди в тій побожності нема;

• Предыдущая
• 14/112
• Следующая