Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 23

• Предыдущая
• 23/112
• Следующая

І що на те його карати не схотів,

Щоб міг забути він на мене правий гнів.

Клеант

Виправдуєтесь ви барвистими словами

Й відбутись хочете непевними думками,

Але втручатись вам чи слід до божих справ?

Хіба злочинця бог і сам би не скарав?

Зоставте ж богові за гріх людей карати,

А нам наказує він тільки їх прощати.

Не думайте й про те, що скаже цілий світ,

Якщо ви дбаєте про божий заповіт.

Як! Через те, що хтось якось додумать може,

Ви будете з людьми поводитись негоже!

Ні, ні, робімо так, як небо нам велить,

А інший клопіт нас нехай не туманить.

Тартюф

Я вам уже сказав, що гніву я не маю

І божу заповідь я тим задовольняю;

Але ж закону бог того не положив,

Щоб я з зневажником моїм укупі жив.

Клеант

А чи велить вам бог схилятися до того,

Що батькові його прийшло не знати з чого?

Жадати, щоб усе добро він вам оддав,

Якого брати ви не мали жодних прав?

Тартюф

Хто знатиме мене, вгада мій замір чистий:

Не скаже, що я дбав для власної користі.

Що всі мені скарби? Який мені в них зиск?

Ні, не приваблює мене фальшивий блиск.

Коли ж я й згодився те все добро прийняти,

Що пан Оргон мені ласкавий був оддати,

То це я через те зробив, що мав я страх,

Щоб не погинуло воно в лихих руках;

Щоб не дісталося воно комусь такому,

Хто прогайнує все не на користь нікому;

А я ж узяв його для однії мети:

Щоб небо вславити та ближнім помогти.

Клеант

Ваш делікатний страх облиште ви ласкаво,

Щоб той не плакався, хто мав на спадок право.

Ні, хай бере своє, та й сам одповіда,

А клопотатися про те вам не влада.

Та краще б він усе добро те марно стратив,

Ніж за шахрайство б вас хто-небудь винуватив.

Аж дивно бачити, як хто без сорома

Великії дари охоче так прийма.

Правдива щирість теж закони мусить мати.

Хто вчить наслідників законних обдирати?

Коли ж ви маєте такі думки, що там,

Де житиме Даміс, не можна жити вам,

То краще б вам було тихесенько самому

Почесно геть піти з Оргонового дому,

Ніж дожидатися таких нечутих справ,

Що сина рідного з оселі він прогнав.

Було б повинністю порядної людини,

Добродію…

Тартюф

Уже пів чвертої години,

Добродію, я звик молитися в сей час,

То ви вже вибачте, що я покину вас.

(Виходить).

Клеант

Ах!

Доріна

(до Клеапта)

Пане, згляньтеся, обстаньте й ви за нею:

Якби ви знали, як стражда вона душею!

Той шлюб, що батько їй сьогодні назначив,

Їй душу рве весь день і серце їй розбив.

Пан зараз буде тут. Зберімо ж наші сили,

То, може б, силоміць чи хитрощами збили

Нещасний замір той, що всіх турбує нас.

Оргон

Я радий, що знайшов усіх тут разом вас.

(До Мар'яни).

Ну, дочко, цей контракт вас має звеселити,

Та ви вже знаєте, що може він містити.

Мар’яна

(падає навколішки перед Оргоном)

Для бога, таточку, що зна мої жалі,

Якщо зворушить вас що-небудь на землі, —

Природнії права забудьте в цю годину.

Скорятись вам свою не силуйте дитину.

Не змушуйте, щоб я на вирок ваш такий

До суду божого несла свій плач тяжкий.

І це життя моє, що через вас я маю,

Нещасним не робіть, не нівечте до краю.

Коли вже я свої надії загублю,

Щоб з тим з’єднатися, кого я так люблю,

То хоч одну мені ви ласку ще зробіте

І світу з нелюбом, благаю, не в’яжіте.

О, не гнітіть мене вагою прав своїх,

Щоб я не вдійла якийсь великий гріх!

Оргон

(почуває жаль)

Не треба м’якшати, як легкодухі люди.

Мар’яна

Любіть же ви його, мені байдуже буде;

Кохайте, дайте все йому добро своє;

Як мало ще того — додайте все моє;

Я згоджуся на те, я все віддам без болю,

Та серденька мого не дайте ви в неволю,

І краще в монастир дозвольте йти мені, —

Нехай дотліють там мої останні дні.

Оргон

Оце ж ті донечки: вже зараз і в черниці,

Як батько з голови їм вибива дурниці.

Але чим більше він нелюбий вам, то тим

Ще більш достойною з’явіться перед ним.

Убийте шлюбом ццм до любощів охоту

І голову мою позбавте від клопоту.

Доріна

Атож!..

Оргон

Примовчуйте; ще не прийшов ваш день.

Щоб я вас більш не чув! Мовчіть! Анітелень!

Клеант

Якщо пораду ви не приймете вразливо…

Оргон

Поради ваші всі — прегарнії на диво!

Вони розсудливі, я дуже їх люблю,

Але приймати їх, пробачте, не волю.

Ельміра

(до Оргона)

Дивившися на вас, не тямлю, що до чого;

Не розумію я засліплення такого.

Гаразд же ви йому себе запродали,

Коли й сьогодні ще нам віри не йняли.

Оргон

Простіть, я вірю в те, що бачать власні очі.

Я знаю, боронить Даміса ви охочі,

І ви боялися, щоб він не показав,

Як гидко скривдити сердешного бажав.

Нарешті, ви були збентежені так мало,

Що вам повірити ніяк не випадало.

Ельміра

Хіба ж, як хто сказав, що нас посмів кохать,

Повинна наша честь притьмом на гвалт кричать?

Чи бути іншої відповіді не може,

Як гнівом блискати, як лаятись негоже?

А я такі слова приймаю просто в жарт,

Чинити ж вибухи, по-моєму, не варт.

Чесноту я люблю, та лагідну, без крику;

Я не волю собі недоторканість дику,

Що в зуби й пазурі невинність прибира

І за найменшу річ вам очі видира.

Хай не карає бог чеснотою такою!

Я буду вірною, не бувши сатаною.

І слово простеє, але непривітне

Зальотника незгірш від мене прожене.

Оргон

Я тямлю все, мене не збити з паінтелику.

Ельміра

Дивуюсь на таку невіру превелику.

Але якщо самі побачите ви те,

Про що ми кажемо, чи віри поймете?

Оргон

Побачу?

Ельміра

Так.

Оргон

Овва!

Ельміра

А що, як я здолаю

Розкрити очі вам тим способом, що маю?

Оргон

Плетіть!

Ельміра

Ну й чоловік! Одно мені скажіть…

Коли не хочете, то віри нам не йміть,

А уявіть собі, що це могло б тут бути,

Що ви могли б те все побачити й почути.

То що сказали б ви про любого свого?

Оргон

Сказав би… не сказав нічого б, і того

Не може бути.

Ельміра

• Предыдущая
• 23/112
• Следующая