Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 60

• Предыдущая
• 60/112
• Следующая

Сганарель. Ай! Ай! Ай!.. Панове, я — все, чого ви хочете.

Валер. Навіщо ж, добродію, ви примушуєте нас вдаватися до насильства?

Лука. І якого біса ви примушуєте нас завдавати собі клопоту — всипати вам прочухана?

Валер. Запевняю вас, що мені дуже прикро.

Лука. Щоб я луснув, і мені ніяк не до смаку.

Сганарель. Це що за чортовиння? Схаменіться, панове! Чи ви жартуєте, чи вам обом і справді приверзлося, що я лікар?

Валер. Як! Ви все ще не хочете признатися, все ще відрікаєтеся від того, що ви лікар?

Сганарель. Та я зроду, ним не був!

Лука. То це нам набрехали, що ви лікар?

Сганарель. Атож, бодай мене чума вдавила!

Вони знову починають його бити.

Ай! Ай! Добре вже! Гаразд, панове, раз ви цього хочете, я лікар, лікар, ще й аптекар на додаток, якщо це вам до вподоби. Я краще на все погоджуся, ніж дам себе занапастити.

Валер. Ах! Оце чудово, добродію! Я дуже радий, що ви взялися за розум.

Лука. Аж серце радіє, коли ви отак говорите.

Валер… Прошу у вас пробачення від щирого серця.

Лука. Прошу вибачити, що ми повелися з вами так брутально.

Сганарель (набік). Оце так! Чи, може, я помиляюся? Може, я й сам того не помітив, як зробився лікарем?

Валер. Добродію, ви не пошкодуєте, що звірилися нам, і побачите, що будете задоволені з цього.

Сганарель. Але скажіть мені, панове, чи не помиляєтеся ви самі? Чи справді я таки лікар?

Лука. Атож, бодай мені очі повилазили!

Сганарель. Справді?

Валер. Авжеж.

Сганарель. А нехай мене чорти візьмуть, коли я це, знав!

Валер. Як то! Та ви ж найбільш тямущий лікар на світі!

Сганарель. Ого!

Лука. Лікар, що вилікував не знати скільки хворих.

Сганарель. Хай бог милує!

Валер. Жінку вважали мертвою цілих шість годин, її вже збиралися поховати, а ви дали їй краплинку чогось, і вона ожила й почала ходити по кімнаті.

Сганарель. Сто чортів!

Лука. Хлопчик, що мав дванадцять років, гепнувся з дзвіниці і розбив собі голову, ноги та руки, а ви кат його зна яким мастилом поставили його на ноги, і він побіг собі гратися у свинки.

Сганарель. Отуди к бісу!

Валер. Добродію, ви будете з нас задоволені і одержите скільки схочете, якщо підете з нами.

Сганарель. Я одержу стільки, скільки схочу?

Валер. Так.

Сганарель. О! Коли так, то я лікар, нема що й казати. Я зовсім це забув, але тепер я вже собі пригадую. То в чім же річ? Куди треба йти?

Валер. Ми вас проведемо. Річ у тім, що треба відвідати хвору дівчину, якій відібрало мову.

Сганарель. Їй-богу, я її не відбирав.

Валер (стиха до Луки). Він любить пожартувати. (До Сганареля). Ходімо ж, добродію.

Сганарель. Без лікарського вбрання?

Валер. Ми добудемо все, що треба.

Сганарель (подаючи пляшку Валерові). Тримайте оце, тут я зберігаю мої мікстури. (Потім, обертаючись до Луки, плює). А ви розітріть ногою, за приписом лікаря.

Лука. А бий мене сила божа! Ну, та й подобається ж мені цей лікар! Я так собі думаю, що йому пощастить, бо він, нівроку йому, добрий штукар!

Сцена зображає кімнату в господі Жеронта.

Валер. Так, пане, я гадаю, що ви будете вдоволені; ми привели до вас найславетнішого лікаря в світі.

Лука. Ох! Побий мене грім! Такому письменному й книжки в руки, а всі інші не годні йому навіть черевика розв’язати.

Валер. Це людина, що має чудодійну силу зціляти найтяжчі недуги.

Лука. Що вигоїв навіть померлих.

Валер. Він дещо химерний, я вже вам про те казав, а часом він на мить втрачає свій розум, і тоді вже здається не тим, що він є.

Лука. Атож, він любить пожартувати, а іншим разом можна подумати, що в нього, пробачте на слові, в голові немає якоїсь клепки.

Валер. А проте він такий уже мудрий! І говорить частенько вельми по-вченому.

Лука. Коли такий вітер на нього війне, він, можна сказати, так і чеше, так і чеше, наче з книжки читає.

Валер. Слава про нього вже докотилася й. сюди, і всі недужі кинулися до нього.

Жеронт. А мені ж так кортить його побачити! Приведіть його мерщій сюди.

Валер. Я йду по нього.

Жакліна. Їй-право, пане, і цей буде не кращий за інших. Як на мене, то вийде оте ж самісіньке, а найкращі ліки, що їх можна приписати вашій дочці, це, по-моєму, вродливий та добрий чоловік, що припав би їй до душі.

Жеронт. Чи ти ба! Мамко, душко моя, ви втручаєтеся не в своє діло.

Лука. Мовчіть, господинечко Жакліно, не тицяйте носа до чужого проса.

Жакліна. А я вам кажу і повторюю, що всі оті лікарі тільки на те й здатні, щоб товкти воду в ступі. Вашій дочці не ревінь і не олександрійський лист потрібні, а чоловік це такий пластир, що лікує всі дівочі хвороби.

Жеронт. Та хто ж її тепер таку візьме? А коли я хотів віддати її заміж, хіба ж вона не затялася?

Жакліна. Авжеж! Ви ж хотіли нав’язати їй осоружного чоловіка. А чого ж не віддали її за пана Леандра, що так запав їй у серце? Тоді б вона відразу вам скорилася. Та я ладна побитись об заклад, що він узяв би її й такою, яка вона є, аби ви тільки схотіли її йому віддати.

Жеронт. Цей, Леандр — не те, що їй треба; він не такий багатий, як отой другий!

Жакліна. Він має заможного дядька і дістане спадщину по ньому.

Жеронт. Всі оті майбутні достатки — це байки. Краще синиця в жмені, ніж журавель у небі; розраховувати на достатки, що їх хтось для вас зберігає, — річ дуже ризикована, недовго й облизня впіймати. Смерть не завжди прислухається до бажань та прохань панів спадкоємців; можна й зуби покласти на полицю, доки, на хороше життя сподіваючись, дочекаєшся нарешті чиєїсь смерті.

Жакліна. А я собі знаю те, що знаю: кажуть, в заміжжі, як і в усьому іншому, щастя набагато переважає багатство. А проте в батьків та в матерів є клятий звичай питати завжди: «Що він має?» та «Що вона має?» Отож кум П’єр і віддав свою дочку Сімонетту за гладкого Тома, бо той мав більший виноградник, ніж молодий Робен, в якого вона закохалася, і сердешне дівчатко пожовкло від того, як айва, і відтоді зовсім змарніло. Це вам чудовий приклад, пане. Адже то єдина радість на цьому світі! Та я за доброго чоловіка для моєї дочки, що припав би їй до серця, залюбки віддала б прибутки з усієї Боси!

Жеронт. Сто чортів! Пані мамко, ви надто багато базікаєте! Замкніть рота, прошу вас; не слід вам так хвилюватися, щоб часом молоко у вас не зіпсувалося.

Лука (з кожною фразою, яку промовляє, б’є Жеронта по плечі). Замовкни! Прикуси язика, нахабо! Дуже панові твої балачки потрібні, він і сам тямить, що йому робити. Твоє діло — дитину. годувати, а не теревені правити. Наш пан — батько своїй дочці; він — людина добра і розуму має вдосталь, щоб знати, чого їй треба, а чого не треба.

Жеронт. Помалу! Гей ти! Помалу, чуєш!

Лука (знову ляскаючи Жеронта по плечі). Пане, я хочу її приборкати та на добрий розум наставити, щоб вона знала, як повинна вас шанувати.

• Предыдущая
• 60/112
• Следующая