Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 99

• Предыдущая
• 99/112
• Следующая

Пропишемо тобі науку!

В тюрму його! Мерщій в тюрму!

Полішинель. Ах, панове, та невже ж ніщо не може зворушити ваші серця?

Поліцаї.

О, нас неважко зворушити, —

Ми добрі! Якщо хочете на волю,

Нам на горілку дайте шість пістолів,

Та й ми не будем тут баритись.

Полішинель. На жаль, панове, запевняю вас, я не маю жодного су в кишені.

Поліцаї.

Де ж гроші дів?.. Без зайвих слів

Тож вибирай, хоч нам і жалко,

Чи три десятки стусанів,

А чи дванадцять порцій палки!

Полішинель. Коли це конче потрібно й без цього не можна обійтися, то я вибираю стусани.

Поліцаї.

Ну, готуйся ж, не кричи,

Та уважненько лічи!

ДРУГИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Поліцаї танцюють і дають йому, додержуючи такту, стусанів.

Полішинель, Раз і два, три й чотири, п’ять і шість, сім і вісім, дев’ять і десять, одинадцять і дванадцять, і тринадцять, і чотирнадцять, і п’ятнадцять…

Поліцаї.

А, ти хочеш пропускати!

Нумо знову починати.

Полішинель. Ах, панове, моя бідолашна голова не може більш витримати, ви зробили з неї печене яблуко… Давайте краще ціпок, ніж починати все спочатку.

Поліцаї.

Якщо тобі ціпок миліш, —

Дамо й ціпка, аж запищиш!

ТРЕТІЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Поліцаї танцюють і б'ють його ціпками, додержуючи такту.

Полішинель (рахуючи удари). Раз, два, три, чотири, п’ять, шість… Ай-ай-ай!.. Не можу більше витримати… Ось вам, панове, маєте шість пістолів!

Поліцаї.

Щедрішого за вас нема на цілім просторі земель!

Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель!

Полішинель. На добраніч вам, панове.

Поліцаї.

Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель!

Полішинель. Ваш слуга…

Поліцаї.

Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель?

Полішинель. Ваш слуга покірний.

Поліцаї.

Прощайте, добрий наш синьйор Полішинель!

Полішинель. На все вам добре!

ЧЕТВЕРТИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Всі танцюють, радіючи з того, що одержали гроші.

На сцені — кімната Аргана.

Туанетта (не впізнаючи Клеанта). Чого ви бажаєте, добродію?

Клеант. Чого я бажаю?

Туанетта. Ах, це ви! Який сюрприз! Навіщо ви прийшли сюди?

Клеант. Довідатися про свою долю, поговорити з коханою Анжелікою, упевнитись в її почуттях і запитати в неї, що вирішила вона з приводу того фатального шлюбу, про який мене сповістили.

Туанетта. Чудово… Але ж не можна отак зопалу говорити з Анжелікого: треба діяти обережно. Вам же сказали, що за нею стежать; не дозволяють їй ані з дому виходити, ані розмовляти з ким-небудь. Либонь, вам відомо, що тільки завдяки старій тітці, охочій до вистав, нам пощастило потрапити до театру, де й зародилося ваше кохання; ми, звичайно, нікому й слова не сказали про цю пригоду.

Клеант. Та я прийшов сюди не як Клеант і коханий Анжеліки, а як друг її вчителя музики. Він дозволив мені сказати, що він посилає мене замість себе.

Туанетта. Ось її батько. Вийдіть на хвильку: я скажу йому, що ви тут.

Арган (гадаючи, що він сам, і не помічаючи Туанетти). Добродій Пургон загадав мені щоранку прогулюватися по кімнаті: пройти дванадцять разів туди і дванадцять разів сюди. Та тільки я забув його запитати, як треба ходити: вздовж кімнати чи впоперек…

Туанетта. Пане, тут один…

Арган. Говори тихо, негіднице! Ти розтрясла мені увесь мозок; наче й не знаєш, що з хворими треба тихо розмовляти.

Туанетта. Я хотіла вам сказати, пане…

Арган. Тихше, кажу тобі!

Туанетта. Пане… (Ворушить губами, вдаючи, що говорить).

Арган. Ну?

Туанетта. Я кажу вам, що…(Знову вдає, що говорить).

Арган. Що ти кажеш?

Туанетта (голосно). Я кажу: тут якийсь чоловік хоче вас бачити.

Арган. Нехай увійде.

Туанетта подає знак Клеантові, щоб той увійшов.

Клеант. Добродію…

Туанетта (до Клеанта). Не говоріть так голосно, бо розтрясете мозок у пана.

Клеант. Добродію, я в захваті, що ви підвелися з постелі і почуваєте себе краще.

Туанетта (прикидаючись обуреною). Як! Йому краще? Неправда! Наш пан завжди почуває себе погано.

Клеант. А я чув, що добродієві Арганові краще, і, як на мене, він добре виглядає.

Туанетта. «Добре виглядає», по-вашому? Навпаки! Наш пан виглядає дуже погано; то якісь нахаби набалакали вам, що йому краще. Йому ще ніколи не було так погано, як зараз.

Арган. Вона має рацію.

Туанетта. Він ходить, спить, їсть і п’є, як і кожен інший, а проте це не заважає йому бути дуже хворим.

Арган. Це правда.

Клеант. Добродію, мені дуже прикро це чути. Мене прислав до вас учитель співу панни вашої дочки; йому довелося виїхати на кілька днів на село, і він доручив мені як найближчому своєму другові продовжувати уроки з вашою дочкою. Він боїться, щоб під час перерви вона не забула всього, що вже вивчила.

Арган. Дуже добре. (До Туанетти). Поклич Анжеліку.

Туанетта. Я гадаю, пане, що краще провести добродія до її кімнати.

Арган. Ні. Поклич її сюди.

Туанетта. Та він же не зможе працювати з нею як слід, якщо їм заважатиме хтось сторонній.

Арган. Нічого, нічого.

Туанетта. Пане, це вас тільки схвилює; а треба ж уникати всього, що може вас збентежити і розтрясти вам мозок.

Арган. Аж ніяк, аж ніяк: я люблю музику і буду дуже радий, коли… А, та ось і вона! (До Туанетти). Піди подивися, чи вбралася моя дружина.

Арган. Підійдіть сюди, моя доню. Ваш учитель музики виїхав на село, а цього добродія він прислав замість себе, щоб продовжити з вами уроки.

Анжеліка (впізнаючи Клеанта). О небо!

Арган. Що сталося? Чого ви так дивуєтесь?

Анжеліка. Це…

Арган. Що? Що вас так збентежило?

Анжеліка. Це, тату, надзвичайна пригода, такий збіг обставин…

Арган. Що таке?

Анжеліка. Я бачила сьогодні уві сні, що мені загрожувала страшна небезпека і що один юнак, надзвичайно подібний до цього добродія, врятував мене. Уявіть собі, як же я здивувалася, коли, прийшовши сюди, несподівано побачила того, хто мені снився цілу ніч.

Клеант. Щасливий той, хто володіє вашими думками чи то уві сні, чи то наяву, і я був би безмежно щасливий, коли б ви, потребуючи допомоги, вважали мене за достойного визволити вас із біди, бо немає нічого в світі, чого б я не зробив задля…

• Предыдущая
• 99/112
• Следующая