Загублена земля. Темна вежа III - Кінг Стівен - Страница 92
- Предыдущая
- 92/123
- Следующая
19
До тями Джейка привів Гешер: він брутально ухопив його за комір сорочки і різко смикнув до себе. Так жорстокий вершник зупиняє коня, що мчить галопом. Водночас він виставив уперед ногу, і Джейк, перечепившись через неї, гепнувся на спину. Голова вдарилася об хідник, і на якусь мить усе навколо поглинула темрява. Але Гешер не вирізнявся особливою гуманністю, тож він просто ухопив Джейка за нижню губу і щосили крутонув її вбік.
Від болю Джейк закричав і різко сів, відбиваючись кулаками. Спритно ухиляючись від ударів, Ґешер підхопив другою рукою Джейка під пахву і ривком підняв на ноги. Хлопчик став на ноги, хитаючись вперед і назад, наче був п'яний. Він уже майже нічого не тямив, тож йому було не до протестів. Він усвідомлював тільки те, що кожен м'яз у його тілі натягнутий до межі, а поранена рука виє, наче звір, який потрапив до пастки.
Ґешер вочевидь потребував перепочинку, і цього разу дихання поверталося до нього повільніше. Він нахилився, впираючись руками в коліна, обтягнені зеленим оксамитом штанів, і швидко уривчасто дихав. З його легенів виривався свист. Жовта хустка збилася набік. Неушкоджене око блищало, мов фальшивий діамант. Біла шовкова пов'язка брижилася, і з–під неї на щоку сочилася якась жовтувата гидота.
— Підніми голову, дитинко, і ти побачиш, якого дідька я тебе спинив. Помилуйся–но!
Джейк насилу підвів голову. На ту мить він був уже настільки шокований, що побачене його навіть не здивувало. На висоті вісімдесяти футів над їхніми головами гойдався мармуровий фонтан завбільшки з трейлер на колесах. Вони з Ґешером перебували майже під ним. Фонтан був підвішений на двох іржавих кабелях, що майже повністю ховалися у величезних хитких штабелях, складених із церковних лав. Навіть у своєму напівпритомному стані Джейк зауважив, що ці кабелі стерті навіть сильніше, ніж троси, на яких тримався міст.
— Побачив? — задоволено шкірячись, спитав Ґешер. Лівою рукою він зібрав зі щоки гній і байдуже струсив його вбік. — Краса, ге? Ох, Цок–Цок — крутий хлоп, ніде правди діти. (Та де ж ті бісові барабани? Вони вже мусять грати… Якщо Копергед забув їх врубати, я засуну йому в сраку такого довгого дрючка, що він у мене скаже, яка на смак кора.) А тепер дивися вперед, мій солоденький.
Джейк послухався, але Ґешер вмить дав йому такого запотиличника, що він заточився і мало не впав на спину.
— Який тупий спиногриз! Кажу ж, не в протилежний бік, а на землю! Бачиш ці два темні камінці?
За мить Джейк зміг розрізнити в землі потрібні камінці й апатично кивнув.
— На них не ступай, бо вся та катавасія бухнеться тобі на голову, серденько, і той, хто захоче тебе помацати після цього, буде тебе відшкрібати від землі. Пойняв?
Джейк знову кивнув.
— Добре. — Ґешер востаннє глибоко вдихнув і ляснув Джейка по плечу.
— Тоді пішов, чого закляк? Но, кажу, пішов!
Джейк переступив через перший безбарвний камінь і побачив, що насправді це не бруківка, а металева пластина, навмисне заокруглена, щоб скидалося на камінь. Друга була підступно розташована таким чином, щоб непроханий гість ступив на неї, якщо раптом першу він оминув.
«Зроби це, — подумав він. — Чом би й ні? Стрілець ніколи не знайде тебе в цьому лабіринті, тож наступи й поклади цьому край. Принаймні це буде чистіше, ніж те, що готують для тебе Ґешер із друзями. І швидше».
Вкритий порохом мокасин на мить завагався над пасткою.
Ґешер стукнув його кулаком у спину, але не сильно.
— Думаєш про те, як би ґиґнути, так, мій маленький хитрунчику? — Насмішкувата жорстокість у його голосі змінилася простою людською цікавістю. Навіть якщо до неї домішувалося інше почуття, то був не страх, а подив. — Ну то вперед, поки ще не передумав. Бо в мене вже є квиток на той світ. Тільки швидко, бодай тобі боги очі повипалювали.
Але Джейк опустив ногу на землю, не торкнувшись пускового механізму пастки. Жити він вирішив не тому, що сподівався на порятунок. Просто так вчинив би на його місці Роланд — він би жив і йшов уперед, допоки хтось його не спинить, і навіть після цього, якби зміг, усе одно вперто просунувся б вперед ще на кілька кроків.
Обваливши лабіринт зараз, він забере з собою тільки Ґешера, а цього недостатньо. Одного погляду на нього досить, щоб збагнути — він справді вже однією ногою на тому світі. Якщо ж піти далі, то у нього, можливо, з'явиться шанс прихопити з собою кількох Ґешерових друзяк, а якщо пощастить, то, може, навіть того, кого він називав Цок–Цоком.
«Якщо вже я зберуся, як він каже, ґиґнути, — подумав Джейк, — то зроблю це тільки у великій веселій компанії».
Роланд би зрозумів.
20
Джейк помилявся щодо стрільцевої здатності знайти дорогу в лабіринті. Вони з Ґешером залишили по собі багато слідів, і наплічник був лише одним із найпромовистіших знаків. Але Роланд швидко збагнув, що гаяти час на вишуковування знаків не варто. Все, що від нього вимагалося, — йти за Юком.
Втім, там, де стежки перетиналися, він кілька разів зупинився, боячись помилитися. І щоразу, коли він це робив, Юк озирався і нетерпляче тихо гавкав, що мало означати: «Поквапся! Невже ти хочеш їх загубити?» Тричі Роланд знаходив знаки — сліди ніг, нитка з Джейкової сорочки, клаптик Ґешерової яскраво–жовтої хустки, і тричі переконувався, що шалапут знає, куди бігти. Після цього стрілець просто пішов слідом за ним. Він і надалі шукав знаки, але більше не зупинявся в пошуках. А тоді знову почався барабанний бій, і саме барабани та ще Ґешерів довгий ніс, якого він пхав до наплічника Джейка, врятували Роландові життя.
Він різко загальмував на підборах запилених чобіт і витяг револьвер, ще навіть достоту не збагнувши, що то за звук. А коли зрозумів, то, невдоволено буркнувши, опустив револьвер назад у кобуру. І вже збирався було бігти далі, коли погляд упав спочатку на Джейків наплічник… а потім вихопив із темряви пару ледь помітних дротів, що тьмяно блищали в повітрі ліворуч від нього. Примружившись, Роланд розгледів два тонкі дроти, які перетиналися небезпечно близько від нього на рівні коліна. Низенький Юк без проблем пробіг під дашком, який утворювали перехрещені дроти, але, якби не барабани і не покинутий наплічник, Роланд би налетів просто на них. Він підвів очі, роздивляючись кучугури сміття обабіч стежки, і міцно стис губи. Він був за крок від загибелі, і тільки ка його врятувало.
Юк нетерпляче дзявкнув.
Роланд ліг на живіт і проповз під дротами, повільно і обережно, бо був тілистіший за Джейка і Ґешера. Жоден по–справжньому кремезний чоловік не зміг би подолати цю пастку, не обваливши при цьому підступно підготовану лавину. У вухах лютували барабани. «Мабуть, вони всі з'їхали з глузду, — подумав стрілець. — Якби мені щодня довелося це слухати, то я б точно збожеволів».
Він успішно переповз на той бік, підібрав Джейків наплічник і зазирнув усередину. Там лежали книжки і кілька предметів одягу, а також скарби, на які Джейк натрапив дорогою, — камінь, поцяткований чимось жовтим і блискучим, на вигляд наче золотом, але насправді то було не золото; наконечник стріли, що його Джейк знайшов у діброві наступного дня після видобування і який, мабуть, зберігся ще з тих часів, коли в лісі жив прадавній народ; сонячні окуляри його батька і ще якісь дрібнички, справжню цінність котрих міг збагнути тільки хлопчик, який ще навіть не був підлітком. Ці речі дорогі йому, і він, безперечно, захоче отримати їх назад… звісно, якщо Роланд встигне забрати його до того, як Ґешер і його приятелі змінять його, завдадуть йому такого болю, що він навіки втратить інтерес до невинних розваг дитинства.
У Роландовій уяві, наче демон чи джин із пляшки, спливла вишкірена мармиза Ґешера: криві зуби, порожній погляд, щоки і щетинисте підборіддя, роз'їдені мандрусом. «Якщо ти його скривдиш…» — подумав він і примусив себе думати інакше, бо то був глухий кут. — Якщо Гешер скривдить хлопчика (Джейка! — люто наполягала свідомість. — Це не просто собі хлопчик, це Джейк! Джейк!), Роланд його вб'є. Так, уб'є. Втім, саме по собі це нічого не змінить, бо Ґешер уже ходячий мрець.
- Предыдущая
- 92/123
- Следующая
