Выбери любимый жанр

Чеслав. В темряві сонця - Тарасов Валентин - Страница 36


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

36

— Як поживаєш, Вишато?

— Вишаті добре!.. Його всі люблять! — безтурботно сміявся хлопець.

— А в городищі як у нас?

— У городищі добре. Вишаті хліб, кашу дають… — повідомив дурник, відправляючи жменю ягід до рота.

— А Зоряну давно бачив?

Обличчя Вишати стало поважним.

— Зоряна гарна, — зітхнув він і відразу знову засміявся. — Вранці бачив… Лице водою вмивала. І на Вишату хлюпала… А Вишата не хотів…

Вишата від свого радісного спогаду навіть почав притупцьовувати ногами на місці та розмахувати руками, напевно, показуючи, як він захищався від бризок.

Чеслав підійшов до нього й, перервавши його веселощі, узяв за руки.

— Вишато, побачиш Зоряну, скажи їй, щоб завтра вдень на галявину до Світлої Лади прийшла… — Чеслав зосереджено дивився в очі дурника. — Скажеш?

Рот Вишати розтягся в блаженній посмішці, але не видав ні звуку. Хлопець дивився на Чеслава очима, у яких стрибали веселі зайчики, і повільно хитав головою з боку в бік, немов хотів роздивитися співрозмовника краще.

— Скажеш? — строго перепитав Чеслав.

— Скажу, — раптом спокійно й просто відповів Вишата.

— А я тобі лук потім подарую для полювання.

Лице дивака знову осяяла посмішка.

— Лу-у-ук!.. Вишата буде мисливцем… — промовив він із гордістю, але потім посмішка хлопця стала смутною. — Тільки у звіриків стріляти… шкода… Ой, як шкода!..

Чеслав відпустив його руки.

— Ну… йди!..

— Вишата поскаче додому швидше, ніж твій коник!.. І-го-го-го!..

Убогий знову залився радісним сміхом і підстрибом побіг у бік городища.

Йому знову снилася вовчиця. Вона кликала його тихим протяжливим виттям, таким тужливим і благальним, наче стискала груди Чеславові своїми сильними лапами. Спочатку це було зовсім далеко, а потім зовсім поруч. Так близько, що юнак бачив її нещасну морду просто перед собою. І очі її вовчі наповнені такою тугою й безвихіддю!.. А часом це була вже й не вовчиця ніби, а Неждана. І очі її… сумні… Він хотів доторкнутися до неї, а вона віддалялася. І що далі він простягав руку, то далі була вона… А потім дівчина вже була знову вовчицею і бігла лісом, чаруючи й ваблячи Чеслава. Вела його до тієї нещасливої ями…

Прокинувшись зовсім розбитим, Чеслав подумав, що цей сон мучитиме його нескінченно. І позбутися його можна лише в один спосіб…

Ось вони — зарості папороті, що вкривали своїм зеленим покривом страшну пастку. Юнак підійшов до ями й, розпластавшись на краю, заглянув у її чорне нутро.

«Чи жива ще?»

Світло все ще так само не діставало дна ями, і тому всі спроби побачити що-небудь у її глибині були марні. Але Чеслава найбільше тривожило, що відтіля не чулося і жодних звуків. Він узяв грудку землі й кинув униз — знову тиша. Тоді Чеслав узяв жердину — стовбур довгої молодої берези, від якої він обрубав гілки, й опустив на дно ями.

Повільно й обережно, чіпляючись за вже знайомий йому корінь дуба, Чеслав почав спускатися в земляну темницю. Коли він досяг дна, то одразу ж приготувався захищатися. Тепер у його руці був ніж, який він відшукав на галявині, де бився з Бориславом. Але звір не стрибнув.

«Невже здохла бідолашна звірюка?»

Він зробив кілька кроків уперед і, коли очі звикли до темряви, нарешті розгледів у кутку вовчицю. Вона не подавала жодних ознак життя. Він поволі підійшов впритул до хижачки й опустився навколішки. Звір не рухався. Тоді Чеслав обережно простягнув руку і провів по її шерсті. Слабкий не то рик, не то стогін був йому відповіддю.

«Жива!»

Юнак обережно, майже ніжно підняв морду вовчиці із землі й заглянув у її очі. У них уже не було того холодного блиску, що так налякав його. У її помутнілих, затуманених очах була приреченість. Вовчиця спробувала чи то лизнути, чи то вкусити руку хлопця, але не змогла. Її морда безсило впала на землю. А язик був сухий.

Чеслав не став гаяти часу. Він швидко скинув із себе сорочку, зв’язав рукави й засунув у неї знесилену вовчицю, немов у мішок. Прив’язавши рукавами сорочку до жердини, юнак швидко почав підніматися до краю провалля.

Вибравшись нагору, Чеслав поплював на долоні і, схопившись за кінець жердини, став тягти її з ями. Кілька зусиль, і закутана в сорочку вовчиця звільнилася зі своєї сирої могили.

Передихнувши, Чеслав узяв вовчицю на руки й поніс геть від злощасної діри. Він ніс її до річки, туди, де живлюща волога могла полегшити її муки. Досягши річки, він поклав урятовану біля самої води і, зачерпнувши долонею з потоку, влив рідину в безвольну пащу. Вовчиця судорожно ковтнула. Тоді Чеслав влив їй ще води. За якийсь час вовчиця, доклавши зусиль, подалася вперед і змогла дотягтися до води. Спочатку повільно, але потім жвавіше почала пити сама. Чеслав, не бажаючи заважати їй, відійшов убік. Трохи пізніше, втамувавши спрагу й відлежавшись, вовчиця спробувала встати. Це вдалося їй не одразу. Знадобилося кілька спроб. На нетвердих лапах, час від часу падаючи, як зовсім недавно Чеслав, вона повільно рушила від берега до лісу. Але перш ніж зникнути в його чертозі, сіра хижачка повернула морду в бік Чеслава й подивилася на нього довгим пильним поглядом. Про що вона думала цієї миті, Чеслав не відав. Але про щось же думала?.. Ще мить — і вовчиця зникла в заростях, поспішаючи туди, де на неї чекали вовченята.

«Тепер вона не терзатиме мене ночами у сні», — полегшено, із якоюсь тихою радістю подумав Чеслав. У клопотах про вовчицю він і не помітив, як день вступив у свої права.

Боячись спізнитися, юнак побіг на галявину Лади швидше від лісового оленя. Але виявилося, що поспішав він даремно. Ніхто так і не порушив тиху самоту Світлої богині. Зоряни на галявині не було.

«Ох, не варто було покладатися на недоумкуватого Вишату!» — спересердя докоряв собі Чеслав.

Юнак підійшов до богині, вклонився їй і, відійшовши на край галявини, ближче до кущів, сів у траву й став чекати. Він неспроста обрав таке затишне місце для очікування: боявся, що на галявині несподівано з’явиться хто-небудь зі своїх і, помітивши його, зчинить тривогу. Але, судячи із засохлих квітів і порожніх горщиків, до богині давно вже ніхто не приходив. Видно, сильний страх огорнув мешканців городища. І мимовільною причиною цього страху був він, Чеслав.

Раптом юнак відчув, як чиїсь чіпкі руки торкнулися його очей і закрили для нього світ. Чеслав різко підхопився й відскочив убік. Перед ним стояла Зоряна й заливалася веселим сміхом. «І як їй удалося так непомітно підкрастися?»

— Не боїшся мене? — Чеслав почувався ніяково від того, що дівчина заскочила його зненацька.

— Так це ти мене злякався!.. — припинивши сміятися, Зоряна ступнула ближче до Чеслава. — А мені чого боятися? Як тільки Вишата сказав, що ти кличеш, прибігла. Бачиш: уся перед тобою. Адже кликав?..

— Кликав…

З другого боку галявини почувся тріск сухої гілки. Чеслав насторожився й вихопив ніж.

— Заспокойся, очманілий! — усміхнулася Зоряна. — Це Вишата за мною потягся, а я не прогнала. Хоч який, а сторож. Ось він тепер і блукає там, на відстані.

Справді, серед дерев Чеслав побачив Вишату, який, задерши голову та роззявивши від цікавості рота, розглядав щось у кронах зелених гігантів.

— Може, що ласкаве скажеш Зорянці? — дівчина поклала долоньку на груди Чеславові, туди, де билося його серце.

Чеслав, який не очікував такого повороту, стояв, немов кам’яний, не знаючи, як перевести розмову на те, що його цікавило.

— Чого мовчиш, соколе? — Зоряна з ніжністю заглянула в його очі.

Чеслав відчув, як кров по-зрадницьки починає закипати в його венах, а думки збиваються. «Ох, і підступні ці дівочі чари!» Різко вдихнувши, він несподівано для себе і, напевно, тим рятуючись, пішов напролом:

— Я про… зілля хотів запитати, що ти в Мари брала.

Усмішка зникла з обличчя Зоряни.

— А я вже подумала… спам’ятався хлопець… отямився. На галявину до Лади покликав… неспроста… — відсмикнула вона руку від його грудей, немов обпеклася. — А ти про якесь зілля запитати кликав?! Ой, дурна дівка!..

36
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело