Таємниця гірського озера - Ананян Вахтанг Степанович - Страница 44
- Предыдущая
- 44/70
- Следующая
Однак Асмік, зустрівши голову колгоспу ввечері, попросила його не застосовувати суворих заходів.
– Дядьку Баграт, ми придумали один захід, – сказала вона, – спробуємо його, якщо не допоможе, тоді…
– Добре, – згодився Баграт, – зачекаємо. – І він погладив Асмік по голові.
На другий день Сето вирішив повторити наскок на ферму – на злість! Неохоче рушив за ним і його брат.
– Однаково, Арто, – підбадьорював його Сето, натягаючи свій лук. – Якщо вже відповідати, то хоч востаннє душу розважу.
– Ні, ні, кинь!… – почав благати Арто. – З рук цього діда Асатура ми цілими не вирвемось…
– Ну й боягуз же ти!
В цей час на вулиці з’явились Камо і Армен, а з сарая вийшла Асмік. Сето хотів непомітно втекти, але твердий, владний голос Камо зупинив його:
– Сето, зажди, я хочу тобі дещо сказати.
Сето вагався. Всі свої провини він знав, знав, за що йому доводиться відповідати. «Візьми кілок, – каже вірменське прислів’я, – злодійкуватий пес одразу хвоста підібгає».
– Ну, чого тобі?
– Іди сюди, не бійся. Скажу щось важливе.
– Кажи звідти, – сказав Сето.
– Та не бійся ж ти, не займу! Скажу тобі кілька слів, і все… – І, обернувшись до Асмік, Камо шепнув їй: – Спробуємо Арменів спосіб.
Сето не поворухнувся і знайшов у собі досить мужності, щоб не втекти, коли побачив, що Камо сам іде до нього.
По-дружньому поклавши руку на плече Сето, Камо сказав йому тепло і щиро:
– Ось що, Сето: давай кинемо воювати…
Сето, який за останній час не чув нічого, крім нарікань, зараз раптом розгубився.
– Ти ж хлопець совісний, – вів далі Камо. – Заради чого ти робиш дурниці, для чого ти себе губиш?
– Пізно, – з сумом відповів Сето. – Мене судитимуть.
– Ти не дивись, що дядько Баграт суворий, – втрутилась Асмік, – у нього серце добре. Поводитимешся як слід – простить.
– Але ж я хуліган! – з іронією промовив Сето. – Як же я можу добре поводитись?
– Не жартуй, ти нам прямо скажи: для чого ти це робиш?
– Для чого? На зло вам!
– За що ж ти злишся? Винен був – тобі про це сказали, інакше ми не могли зробити…
Тут, читачу, я змушений розповісти про те, що сталося з Сето і чому він перестав дружити з товаришами.
Це було ще в сьомому класі. Тоді Сето сидів на одній парті з Арменом і всі в школі знали, що вони відмінники. Знали й те, що частіше за них ніхто не ходить до шкільної бібліотеки.
Якось Сето одержав нову, в красивій обкладинці, товсту книгу Ферсмана «Цікава мінералогія». Він дуже довго читав її. Бібліотекар Геворг Акопович кілька разів просив Сето повернути книгу, але той не приносив.
Нарешті, після багатьох нагадувань, Сето книгу приніс. Але серце… серце його не могло від неї одірватися…
В той час, коли Сето прийшов до бібліотеки, Геворг Акопович міняв книги першокласникам. Було шумно, діти товпились біля столу з книгами.
Геворг Акопович попросив Сето книгу залишити, а за новою прийти іншим разом. Сето поклав книгу на стіл, а потім непомітно знову взяв її і сховав під куртку. Тепер уже ніхто не зможе розлучити їх! Додому! І Сето, прибігши додому, сховав книгу на полиці серед своїх підручників. Відтоді він читав її потайки.
Новий світ розкривала перед Сето ця книга. Камінці усіх видів і кольорів полонили хлопчикову уяву ще в дитинстві. Коли він підріс і став розуміти значення багатьох цих камінців, Сето мріяв знайти в рідних горах цілі поклади руд. Їх не могло не бути на схилах Далі-Дагу! А книжка розповідала йому такі чудові, наче казка, історії про руди і мінерали! Як дорослий, розумний друг, вона розмовляла з ним, і слова її глибоко западали в душу… Ну, як же розлучитися з таким другом!…
Геворг Акопович в цей час шукав книгу по всій школі, запитував у дітей, а в Сето спитати не міг, тому що він не прийшов на уроки.
Тоді Геворг Акопович написав Сето записку і попросив Асмік занести її своєму сусідові.
Мати Сето накинулась на дівчинку:
– Який тобі Сето? Сето ще в школі. Книжку вимагає вчитель? Всі забери! Він зовсім від рук відбився: по господарству допомагати перестав, читає вдень, читає вночі в сараї, палить гас, вранці вставати не хоче, а він же – найстарший у сім’ї…
Коли Асмік серед інших книг побачила «Цікаву мінералогію», вона сказала:
– Тітко Сона, ось ця книга мені й потрібна, – і взяла її.
– Бери, через неї він зовсім збожеволів…
Ось яким чином Сето набув у школі поганої слави.
«Справу» Сето розглядали на піонерських зборах. Камо виступив, наговорив багато неприємного і важкого. Сето ладен був провалитися крізь землю. Так, його вчинок вважається крадіжкою. Так його і назвали на зборах- перед Асмік, перед Аракс, перед усіма! Зашарівшись, палаючи від сорому, Сето стояв, не наважуючись підвести голову, йому хотілося сказати їм усе: сказати, що він захопився цією книгою і не може розлучитися з нею; розповісти про свою мрію стати геологом. Може, тоді його зрозуміли б… Але сором і вражене самолюбство заважали. Скажуть: «Подумаєш, який геолог знайшовся!»
Із зборів Сето пішов ображений. Він відчував свою провину, але не міг примиритися з тим, що за неї його могли знеславити на людях.
Відтоді Сето став іншим: пересів на останню парту, перестав слухати вчителів, на уроках думав про своє, пожвавлюючись лише перед кінцем занять. Після дзвоника він одразу ж зникав.
ПРИМИРЕННЯ
Тепер Сето стояв у роздумі. Дружнє ставлення нещодавніх «ворогів» обеззброювало хлопця.
– Іди, Сето, до нас, у нас зараз стільки різних справ!… Таких справ – світ здивуємо!… Всі будуть задоволені тобою, навіть Асмік, яку ти так часто змушуєш плакати, – лагідно сказав Армен.
Асмік доброзичливо посміхнулась.
– Шкода тебе, Сето, ти хлопець хороший, хоробрий… – продовжував Армен.
– Так, – ствердила Асмік, – хоробрість Сето мені подобається: він дуже спритно лазить по скелях!
Слова дівчинки, напевно, зачепили Сето за живе.
– А для чого вам по скелях лазити? – спитав він уже миролюбним тоном.
– Всі знають, що ми знайшли старовинний канал, тепер шукаємо воду. Адже ми юні натуралісти. Ми мусимо піднятися на Чорні скелі, як нещодавно підіймались на Чанчакар, на пасіку диких бджіл, – пояснив Армен. – Ми повинні розкрити таємницю озера Гіллі, таємницю «Воріт пекла», дізнатися, хто там стогне.
– У таких справах тебе, Сето, ніхто не замінить, – додав Камо. – Давай не будемо ворогувати! – І він простяг Сето руку.
Вогник, прихований у глибині серця Сето, раптом розгорівся, яскраво запалав, і його промені, пробившись назовні, тепло освітили лице хлопця. Він одразу відчув себе іншим і, потиснувши руку Камо, кинув йому до ніг свій лук і стріли:
– Ось, беріть, більше не воюватиму.
Це побачив Арто. Щаслива посмішка засяяла на його обличчі. Він підбіг до Камо і теж віддав йому свій лук.
Хлопці і Асмік по черзі потиснули руки Сето і Арто. Тепле, приємне почуття охопило всіх.
– Ось так, тепер ми стали ще сильніші! – вигукнув Камо, обнімаючи Сето.
***
Несподіване примирення з Сето так порадувало наших героїв, що вони відчули бажання поділитися приємною новиною з найстарішим членом свого гуртка – дідом Асатуром.
– Ні, я до діда Асатура не піду, – похнюпившись, сказав Сето.
– Чому?
Сето зам’явся. Він згадав про випадок з бочкою, жменю попелу, яку він жбурнув у очі старому.
– Я перед ним винен… – пробубонів хлопець.
– Е, пусте! – взяв його під руку Камо – Мій дід ніколи зла не пам’ятає. Ходімо!
Хлопці всі разом рушили на колгоспну пасіку.
Біля одного з вуликів стояли дід Асатур і колгоспний бджоляр Аршак.
– Бачиш, – долинули до хлопців дідові слова, – дикі бджоли легше переносять посуху. Що я тобі казав?… Мої левенята прийшли! – зрадів старий, побачивши хлоп’ят. – Ну, які новини?
- Предыдущая
- 44/70
- Следующая
