Выбери любимый жанр

Опівнічні стежки - Канюка Михайло - Страница 18


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

18

«Ач як співає! – подумав Булась. – Сторонній може подумати, що у цих «закладах» готують кухарів, а не диверсантів…»

– Після приватних переговорів із зверхником, який особисто цікавився вашим майбутнім, – вів далі Рочестер, – ми дійшли висновку, що вам, – полковник повернув свою довгасту фізіономію до Булася, – вам необхідно пройти навчання в одній із наших шкіл, – а ваш брат по зброї має піти назад, у Польщу, щоб своєю міццю і ревним служінням забезпечити охорону такого славного сина українського народу, як пан Бень.

– Так, так! Обов'язково так і треба зробити! – втрутився у розмову пан Арнольд. Беккер і Террі не ворухнулися у своїх кріслах.

Булась з Помпою виструнчилися по-військовому, даючи цим зрозуміти, що наказ є наказ, у якій би витонченій манері він не був висловлений. При цьому вони навіть не глянули один на одного, але кожен подумав: «Отже, нас вирішили розлучити». «Для чого?» – запитав сам себе Помпа. «Як же тепер?… Може, Помпа якось встигне передати мені канал зв'язку…» – занепокоївся Булась.

Майор Террі підвівся із свого крісла, впритул підійшов до них і беззаперечним тоном віддав наказ:

– Роз'їжджайтесь негайно. Ви, – він ткнув пальцем у груди Помпи, – з цього ж будинку їдете у Польщу. На вас уже чекає машина. А ви, – Террі подивився на Булася, – залишаєтесь поки що тут, у нашому розпорядженні.

Помпа по-ведмежому потоптався на місці і, спіймавши на собі здивований погляд майора, гучним басом сказав:

– Дозвольте побажати другу Буласю на прощання успіхів у його дальшій службі!

Всі дружно розреготалися.

– Оці мені ще слов'янські сентименти! – крізь сміх видавив майор Террі. – Прощайтеся, тільки скоріше…

Булась потонув у могутніх обіймах Помпи і, тричі, по-християнськи, цілуючись з ним, ледве вчув: «Все передам… тебе знайдуть… чекай!»

Всі, хто залишився у холі, мовчки слухали, як протупотіли сходами Помпа і його провідник лейтенант Беккер, як від'їхав автомобіль, і за мить непоказний будиночок знову оповила тиша.

– О, прошу пробачення за свою неуважність, – піднявся з місця Рочестер, – адже я не представив пану Буласю мого помічника і секретаря! – Полковник підійшов до жінки, яка весь час стояла мовчки біля каміна, схилився до її руки і шанобливо сказав:

– Місіс Ірен! Ви, пане Буласю, матимете щастя працювати з нею…

Минуло ще багато часу, поки Ірина впевнилася, що слід заговорити з новоприбулим «клієнтом» Буласем. Поїхала з ним кататися за місто і там довершила роботу, розпочату ще в Польщі лейтенантом Михайлом Здоровегою під псевдо Помпа…

У школі вже звикли до її нечастих одиноких подорожей і не звертали особливої уваги на те, якою посвіжілою і веселою поверталася Ірина до міста. Тільки одного разу сер Елвіс ревниво перепитав Ірину, чи не знайшла вона часом собі коханця, до якого поспішає на побачення. На це Ірина відповіла:

– Можу взяти вас з собою, якщо не заперечуєте.

На її превеликий подив, Рочестер погодився, але потім картав себе за безпідставну підозру, бо над усе не любив швидкої їзди. Ірина вела машину на шаленій швидкості, знаходячи в цьому якусь невимовну насолоду. З того часу вона дістала спокій і мала можливість і надалі зустрічатися із своїм зв'язковим, який під виглядом хазяїна бензоколонки і невеличкого кафе при ній, що стояли при виїзді з міста, мав чудову можливість бачитись і розмовляти з безліччю людей і, звичайно ж, з Ірен Кабардіною.

– Хелоу, Джеккі! – махнула рукою Ірен до господаря, який сидів на. стільці, поклавши ноги на сусідній і насунувши на очі червону жокейську шапочку з довгим козирком. – У тебе знову поганий настрій і ти нікого не хочеш бачити?

– Дурниці, – пробурчав з-під козирка захриплий голос. – І взагалі, чи може людина колись відпочити, щоб її не торсали щохвилини?

– А ти помічника візьми, – співчутливо порадила Ірина, підтримуючи вже давно знайому їй гру.

Джек Вільямс, у дійсності ж капітан Мальцев, був відомий на всю трасу, його гострий язик і бурчливий тон викликали скоріше симпатію, ніж антипатію. А зовнішній екстравагантний вигляд – жилава фігура у пропахлій бензином спецівці і червона жокейська шапочка, що задерикувато сиділа у нього на голові задом наперед, – і поготів привертав до себе увагу численних відвідувачів і спричинив йому славу доброго буркуна, який і пригостить із жартом, і машину догляне ідеально. Тому біля його бензоколонки зупинялися частіше, ніж біля інших.

– Моя екстравагантність – то мій бізнес! – сміючись, пояснював Мальцев Ірині наодинці.

Нарешті Джек піднявся зі свого місця і попрямував до машини Кабардіної… – Мадам вип'є чашечку кави?

– Звичайно. До того ж у тебе зараз тихо, і ми, здається, можемо спокійно поговорити?

– Іди до кафе, а я зараз заправлю машину і прийду, – стиха проказав у відповідь Джек. – У мене для тебе є приємна новина.

Ірина з цікавістю подивилася на нього і попрямувала у затишок невеличкого заскленого з усіх боків приміщення – ліхтаря, як його називав господар.

За кілька хвилин Джек вже стояв біля агрегату, намагаючись запустити його для гості, щоб заварити каву. Але щось там у нього не виходило, і він стиха лаявся.

– Облиш, – не витримала Ірина. – Поговоримо й так.

– Добре, – погодився Джек, підходячи до неї. – Тоді випий хоч соку, не сидіти ж за порожнім столиком.

– І як ти управляєшся з усім своїм хазяйством, коли тут людно? – запитала Ірина. – Адже важко одному…

– А ти б хотіла, щоб тут вешталися зайві очі? – глузливо перепитав Джек.

Ірина відповіла на це, удавано жахнувшись:

– Боронь боже! – і додала вже серйозно: – Ось тобі чергове повідомлення, передаси в умовлений час.

Змахнувши невидиму пилинку зі столика Ірини, Джек непомітно взяв з її руки малесеньку скручену трубочку паперу. Потім встав, нависаючи над нею всім своїм жилавим тілом, і пробурмотів, що таке вже у нього життя – жодної вільної хвилини від цих відвідувачів. Обоє весело розреготалися.

– А ти так добре граєш свою роль. Якби не знала заздалегідь, з ким маю справу, навіть і думки не мала б про твоє справжнє обличчя…

– Служба, – відповів на це Мальцев. – Доводиться грати на «відмінно», як сама розумієш. А тепер про новину. Я одержав повідомлення, що до твоєї школи прийшов новий «клієнт», чи не так?

– Так, – здивовано відповіла Ірина. – Та чи мало їх приходить до нас… До того ж я зараз про нього повідомляю.

– Так от, – перебив її Мальцев. – Булась зголосився працювати з нами. Він хоче спокутувати свою провину перед Батьківщиною.

– А це не провокація? – спитала Кабардіна.

– Ще невідомо, все може бути. Хоча у контакт з нашою людиною у Польщі він уже вступив. І потім, коли виїхали звідти до нас, поводив себе так, як годиться. Отже, тобі вирішувати, чи зможе він працювати з нами, чи ні.

Ірина надовго замислилася.

– А як же мені його перевірити? У душу ж не зазирнеш і, ворог він чи ні, не спитаєш…

Мабуть, не слід зупинятися на тих почуттях, які по черзі відбивалися на обличчі Булася, коли недоступна і велична місіс Ірен сказала йому під час заміської, прогулянки: «Друже Буласю – товаришу Тесленко, ви ще чекаєте привіту від дядька з Києва?»

На той час вже закінчувався курс його навчання у школі, і Кабардіна з чистим серцем відпускала його назад, знаючи, що він не підведе…

* * *

Булась відкрив очі від того, що його сусідка, смачно позіхнувши, підвелася з крісла і, звичним рухом поправляючи зачіску, попрямувала до пілотської кабіни. Він провів її поглядом: «Задрімав я, чи що?» – здивувався.

Його думки, такі хаотичні і нервові на початку рейсу, потекли рівно, і Булась відчув ту знайому ясність і зібраність, які завжди приходили до нього у найвирішальніші хвилини його життя.

«Ото б здивувалися мої любі шефи, коли б побачили свого вірного бойовика на борту радянського літака, та ще у сусідстві з такою симпатичною стюардесою!» – Булась посміхнувся. Але Бень і Заламай, та й сам полковник Рочестер були далеко, а Булась мав сьогодні нарешті побачитися із своїм справжнім керівником – генералом Микитенком.

18
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело