Діти капітана Гранта (др. перевод) - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль - Страница 92

• Предыдущая
• 92/135
• Следующая

На лихо, перейти річку не вдалося ні того дня, ані наступного, 17 січня. Гленарван був у розпачі. Гелена й Мак-Наббс надаремно заспокоювали його, вмовляючи набратися терпцю. Аякже! Терпляче чекати, коли саме в цю хвилину Бен Джойс, може, сходить на борт яхти! Коли “Дункан” уже знявся з якоря й мчить до рокованого східного узбережжя, наближаючись до нього з кожною годиною!

Джон Манглс усім серцем поділяв Гленарванове занепокоєння. Прагнучи будь-що подолати перешкоду, він змайстрував човна з великих шматків кори камедного дерева, як це роблять австралійці, скріпивши їх дерев’яними поперечками. Випробувати цю легку й дуже тендітну споруду капітан і матрос вирішили вдень 19 січня. Все, що могли вробили спритність, сила, вправність, відвага, було зроблено, але тільки-но човен потрапив у бистрину, його закрутило й перекинуло, і зухвальці мало не офірували життям за свою нерозважливу спробу. Човна затягло у вир, тої ж миті він зник з очей. Джон Манглс і Вільсон не спромоглись пропливти на ньому й десяти брасів цією збутнілою річкою, котра ввібрала в себе води дощів і талих снігів й сягала тепер до милі завширшки.

Наступні дні - 19 і 20 січня - не принесли жодних змін. Майор і Гленарван, ідучи вгору берегом Снові, ретельно обслідували її на відстані п’яти миль, але броду не знайшли. Повсюди - бурхливе й нестерпне повноводдя. До цього єдиного річища вливались гірські струмки й потоки з усього південного схилу Австралійських Альп.

Довелося відмовитись від надії врятувати “Дункан”. Відтоді як Бен Джойс поїхав до Мельбурна, минуло п’ять днів. Яхта, напевно, прибула вже на узбережжя й потрапила до рук каторжників.

Однак таке становище не могло тривати без кінця. Звичайно прибутна вода, саме через свою навальність, швидко спадає. Отож вранці 21 січня Паганель зауважив, що рівень води дещо понижчав. Він сказав про це Гленарванові.

- Що з того? - відповів Гленарван. - Тепер уже запізно!

- Але це не підстава, щоб надалі залишатися тут! - озвався майор.

- Авжеж, - мовив Джон Манглс. - Можливо, вже завтра пощастить перебратися на той бік.

- Хіба ж це врятує мою нещасну команду? - вигукнув Гленарван.

- Прошу вас, сер, вислухайте мене, - сказав Джон Манглс. - Я знаю Тома Остіна. Він, безперечно, виконав ваш наказ і вийшов у море, скоро це стало можливо. Але звідки ми знаємо, що пошкодження на “Дункані” вже полагодили на той час, коли Бен Джойс прибув до Мельбурна? Що, коли яхта не могла вийти в море й затрималася ще на день, на два?

- Ваша правда, Джоне, - погодився Гленарван. - Треба добиратися до Туфолдської затоки. Адже Делегіт лише за тридцять п’ять миль відсіля!

- Так, - сказав Паганель, - в цьому місті ми знайдемо засоби пересування й швидко подолаємо всю відстань до моря. Хтозна, може, ми прибудемо вчасно й встигнемо запобігти лихові?

- Рушаймо! - вигукнув Гленарван.

Негайно Джон Манглс і Вільсон заходились споруджувати великого плота. Вони вже з досвіду знали: шматки кори не можуть витримати навального тиску течії. Джон Манглс зрубав кілька камедних дерев, і вони збили з стовбурів неоковирний, але міцний пліт. Робота посувалась поволі, й звечоріло перше, ніж вони з нею впорались. Отже пліт був готовий лише наступного дня.

Через ніч вода в Снові помітно спала. Бурхливий потік знову обернувся на річку, щоправда, з швидкою течією. Джон Манглс сподівався, що він її приборкає і, ведучи пліт стороною, дістанеться протилежного берега.

Опівдні на пліт повантажили стільки харчів, скільки кожний міг узяти з собою для дводенного переходу. Решту покинули вкупі з фургоном і наметом. Мюльреді чувся доволі добре, щоб його можна було взяти; він швидко одужував.

О першій годині всі зійшли на пліт, міцно пришвартований до берега. З правого боку плоту Джон Манглс приладнав щось на взірець стернового весла й доручив Віль-сонові за його допомогою скеровувати пліт у потрібному напрямку. Сам Джон Манглс, стоячи на кормі, збирався орудувати грубо зробленим кормовим веслом. Гелена й Мері Грант посідали посеред плоту біля Мюльреді; Гленарван, майор, Паганель і Роберт оточили їх, пильнуючи одразу подати їх допомогу, якщо вона знадобиться.

- Все готове, Вільсоне? - спитав Джон Манглс у матроса.

- Все, капітане, - відповів Вільсон, узявшись дужою рукою за стерно.

- Увага! Тримай проти течії!

Джон Манглс одв’язав плота й сильним поштовхом відкинув його на хвилі Снові. Протягом перших п’ятнадцяти брасів усе йшло гаразд. Вільсон не давав плоту збочувати. Але швидко пліт потрапив у нурти й закрутився, обертаючись навколо себе. Ні стерном, ні веслом не вдавалося його втримати. Попри всі зусилля Джона Манглса й Вільсона повернути пліт, він ішов кормою вперед, і гребти стало неможливо.

Довелося скоритися. Жодного способу не було виборсатися з коловороту, в якому пліт кружляв обертом з карколомною швидкістю. Поволі течія односила його вбік.

Джон Манглс стояв блідий, зціпивши зуби, пильно вдивляючись у воду, що вирувала навкруг. Однак течія винесла пліт на середину річки, і він спустився вже на півмилі вниз. Тут проходив найдужчий потік, але він перемагав коловороти, і це зробило пліт дещо тривкішим.

Джон Манглс і Вільсон знов узялися за весла й спробували скерувати пліт навкіс через Снові. Вони стали наближатися до лівого берега й були вже за якихось п’ятдесят брасів од нього, коли раптом стернове весло Вільсона зламалось навпіл. Нічим не стримуваний пліт знов підхопила течія. Джон Манглс, ризикуючи зламати й своє вес-. ло, намагався скерувати його до берега. Вільсоп допомагав йому закривавленими руками.

Врешті вони домоглись свого, і пліт після більш ніж півгодинної переправи налетів на стрімкий лівий берег. Од дужого поштовху мотузки тріснули, колоди розсунулися, й вода ринула, шумуючи, на пліт. Мандрівники ледве встигли вхопитися за звисле гілля прибережних кущів. Похапцем витягли на крутий берег Мюльреді й напівпро-моклих жінок. Врятувалися всі, але чимало харчів і зброю, за винятком майорового карабіна, віднесло водою на уламках плоту.

Мандрівники опинилися за тридцять п’ять миль од найближчого міста - Делегіта, серед дикої відлюдної глушини вікторіанського прикордоння. Це незаселений край, де не було ні колоністів, ані скватерів, хіба що самі грабіжники.

Вирішили не длятися й вирушати негайно. Мюльреді бачив - він стане всім на заваді, і просив залишити його тут очікувати вислану з Делегіта допомогу.

Гленарван на це не пристав. Вони могли дістатися до Делегіта не раніше як за три дні, на узбережжя - за п’ять, тобто тільки 26 січня. А “Дункан”, напевно,.покинув Мельбурн днів десять тому. Що важили тешзр цих кілька годин затримки?

- Ні, мій голубе, - сказав Гленарван, - я нікого тут не залишу. Зробимо ноші й понесемо тебе по черзі.

Ноші змайстрували з евкаліптового гілля, вкрили його листям, і хоч-не-хоч Мюльреді довелось на них лягти. Гленарван забажав першим нести свого матроса. Він узявся за ноші з одного кінця, Вільсон - з другого, і загін вирушив.

Яке сумне видовище, як нещасливо закінчилась ця подорож, що мала такий добрий початок! Тепер мандрівники вже не розшукували Гаррі Гранта. Цей суходіл, де його не було, де він ніколи й не був, загрожував стати рокованим для тих, хто прагнув знайти тут його сліди. І коли відважним мандрівникам пощастить дістатися до австралійського узбережжя, вони не знайдуть там навіть “Дункана”, щоб на ньому повернутися на батьківщину!

Перший день подорожі минув у гнітючому мовчанні. Кожних десять хвилин змінялися ті, хто ніс пораненого, і ніхто не скаржився на втому, хоч вона ще й більшала через нестерпну спеку.

Пройшовши лише п’ять миль, стали увечері табором у гайку камедних дерев. Повечеряли рештками врятованих од води харчів. Надалі всі надії покладали тільки на майорів карабін.

Спали кепсько, до того ж уночі пішов дощ. День ніби десь забарився. Ледве дочекалися ранку й знову рушили в дорогу. Майорові не випало жодної нагоди хоч раз бахаути з рушниці. Цей лихий край гірший за пустелю, бо його уникали навіть звірі. На щастя, Роберт знайшов гніздо дрохви, а в ньому - дванадцятеро величезних яєць, котрі Ол-бінет одразу ж заходився пекти в гарячому приску. Ці печені яйця та ще кілька пучечків зірваного в ярку портулакового зілля - ото й увесь сніданок 22 січня.

• Предыдущая
• 92/135
• Следующая