Лимерівна - Мирний Панас - Страница 9

• Предыдущая
• 9/17
• Следующая

Ввіходе Кнур.

Кнур (глянувши по хаті). Що це ви за ревище та за воїще підняли? Поховали кого, чи що? І ти, стара, туди? І ти, дочко? Чого?

Лимериха (указуючи на Наталю). Це все вона… З нею нічого не поробимо. Усі її уговорюємо та умовляємо, а вона - як своє та й своє!

Кнур. Та що ж тут у вас таке? Розкажіть мені толком, по ряду… Кажи, Наталко, чого се ти сама плачеш і других до плачу довела?

Наталя. Хай мати кажуть.

Кнур. Ну, кажи, стара.

Лимериха. Та все ж таки того, що, бач, Шкандибенко сватає Наталку. Ми всі раємо їй іти, а вона не хоче за його, а хоче за Василя.

Кнур (лукаво). За якого Василя?

Кнуриха. За нашого… Хіба не чув, не знаєш?

Кнур. Мовчи! Хай одна доказує.

Наталя (убік). О, господи! підкрепи мене немощну, малосилу!

Маруся. Наталочко!

Лимериха. Та за вашого ж таки Василя.

Кнур. Ну, а Василь що? Хіба давав який привід?

Лимериха. Та я вже не знаю. Він мені нічого не казав.

Кнур. А тобі, хіба, Наталко, казав що?

Наталя мовчить.

Чого ж ти мовчиш? Кажи; все кажи - не бійся… Я знаю Василя; він хлопець чесний і Наталці якраз під пару… Ну, так повідай: казав що?

Наталя (закриваючи очі руками). Він мені нічого не казав. Та я його… кохаю… і він - мене.

Кнур. Кохаєш… ххе! Кохаєш… Шкода… А знаєш, чого Василь мовчить, нічого не каже?.. Знає, що тобі за ним не бути… Він на черзі… Його у пікінери записали.

Наталя (злякано). Як, у пікінери? Василя?

Маруся. У пікінери?!

Кнур. Еге ж, у пікінери.

Кнуриха. Що це ти плещеш, старий? Як же се можна? Де ж се видано, щоб одинця у пікінери писали?

Лимериха. А що, Наталко, а що?

Наталя (схилившись, плаче). Боже мій, боже! Того ж він такий сумний та задуманий завжди. (До Кнура.) Дядечку! батечку! Він у вас виріс і згодувався; ви його за рідного сина маєте… Невже ж ви попустите, щоб його взяли у пікінери? Невже така неправда повинна статися?

Кнур. Попустите… Як же його не попустити? Коли його, бач, записали… Що ж ти зробиш?

Кнуриха. Як, що зробиш? А жалітися! Хіба в нас немає полковника?

Кнур. Цить! Не роби базару, стара. Слухай, що далі буде. Оце, як ви порозходились, прийшов він до мене та й хвалиться своїм лихом. Коли, каже, візьмуть у пікінери, - за Дніпро передамся, в гайдамаки піду! - Отаке, одказую йому, - вигадай! Важко стало голову на плечах носити, то щоб її зняли, що в гайдамаки надумав? - А він: а що ж мені робити? Все рівно де пропадать, то пропадать! У гайдамаках, каже, хоч своя воля, а в пікінерах - поженуть тебе аж в Московщину… - Та ще ж, питаю, може, се й брехня. Відкіля ти дознався? Може, ще можна і горю запомогти? - Ні, вже, каже, не запоможеш горю. Писарів родич хвалився, що записали. А що, каже, написано пером - того не вирубаєш і топором. - А одкупитися, питаю, хіба не можна? - Не такі там, одказує, руки ходили та ноги тупцювалися, щоб то було можна. Нащо вже, каже, Шкандибенко там лазив, великі гроші давав, - так і грошей не взяли.

Кнуриха. Як, Шкандибенко?

Кнур. Сиди - й не писни!.. Чого ж, кажу, Шкандибенко за тебе викуп давав? Хіба ти його прохав, чи що? - Ні, каже, я його не прохав. Він сам якось дознався. Устрів мене; розпитує… Ходім, каже, я все переверну, все перероблю. Не вдавить мене та сотня або й друга; а ти мені, як розживешся - віддаси, а чи й не віддаси - то чому доброго діла не зробити?

Лимериха. Бач, дочко, бач! А ти кажеш: Шкандибенко лихий, Шкандибенко недобрий.

Наталя. Брехня! все брехня! Не вірю я нічому, не повірю! Це назнарошне таке виплели та виплутали, щоб мене обдурити… Не вірю, не вірю, поти сама від Василя не почую!

Кнур. Отакечки!.. Так себто я брешу? Себто я став перед дочкою покійного Лимаря брехати? Перед своєю хрещеницею? Себто вона мені, хрещеному батькові, брехню завдає?.. Гарно, гарно! Спасибі; здобувся ласки… Нічого, кумо, вигодувала собі дочку, виростила на втіху… Хрещеному батькові брехню завдає! У вічі - завдає! А пропадай ти, зла личино, щоб я став перед тобою душею кривити та словом ламати!.. Жінко, дочко! ходімо звідси. Щоб ваша нога не була ніколи тута! (Схоплюється йти).

Лимериха (переймає). Куме! голубе мій. Постій, підожди… Вибач ти її дурну-нерозумну; зглянься на її серце молоде-гаряче.

Кнур. Кого вибач? На що зглянься?.. Що вона в тебе семилітка, що нічого не тяме, не розбирає? Заміж збирається, а брехню хрещеному батькові завдає! у вічі завдає! (До жінки і дочки). Ходімо звідси, щоб ще бува кращої дяки не здобулися.

Лимериха (до дочки). Дочко! дочко! Що се ти накоїла, що наробила?.. Зараз мені падай батькові у ноги та проси, сльозами моли його вибачити тебе, нерозумну!

Наталя (ридаючи). Не вірю! не вірю!.. Брехня! все брехня! (Припадає до столу, ламаючи руки).

Кнур. Бреши краще ти, молодша, а не мене, старого, заставляєш брехати! Тьфу! на твою голову дурну! (Швидко виходе, за ним Кнуриха і Маруся).

Лимериха. Підождіть! підождіть!..

Заслона пада

Обставини першої справи.

Дівчата гуляють по леваді.

1 дівчина. Чи чули, дівчата, таке, як я чула? Декілька разом. Яке? 1 дівчина. Кажуть, Наталка збожеволіла. Дівчата. Як, збожеволіла?

1 дівчина. Та так. Найшло на неї такс - наче сказилася, прости господи! Кнура, хрещеного батька свого, з хати вигнала. З його дочкою, Марусею, - яка вже вірна була! - а вчора, либонь, і її вигнала, і матір Марусину.

Дівчата. Чого ж се так?

1 дівчина. Там, як розказувать, то й за день не перекажеш.

2 дівчина. Та то ж усе через те Шкандибенкове сватання.

Дівчата. А він і досі її не одкинувся? Устряв та й устряв!

3 дівчина. Як свиня в огород: її по пискові, а вона - лізе.

1 дівчина. Та, бога ради, і Наталка добра! Як таким женихом, як Шкандибенко, та перебирати? Чого їй треба? - Молодий, багатий… Ніт - Василь Безродний у зуби застряв! А що Василь має? що у його є? Он, либонь, беруть у пікінери.

3 дівчина. Беруть… Знаємо ми, як беруть!

1 дівчина. А то ще не беруть? Шкандибенко, либонь, ходив і викупати, так - нізащо!

3 дівчина. Та то все - брехня!

1 дівчина. Яка ж брехня, коли мені сама Маруся Кнурівна учора розказувала. Розказувала, і як Наталка її батькові брехню завдала, як з хати вигнала. Казала і те, що Василь сьогодні збирається утікати, поти набор пройде.

3 дівчина. І все-таки то - брехня!

Ген показується Наталка.

Та ось і Наталка. Дивіться, яка страшна: сама з собою говоре. А заховаймося за дерево та послухаємо, що вона каже.

Мерщій ховаються.

Наталка увіходе, бліда, заплакана; коси нечесані - розкуйдалися.

Наталка. Господи боже! Невже до тебе не доходять ні людські муки, ні гіркі сльози?.. Ти ж все чуєш і все знаєш! Невже ти не бачиш мого плачу кревного, мого горя тяжкого? Увесь світ уже те бачить… Немає місцини в моєму дворі, щоб не скоштувала моїх сліз гірких; вся одежа моя просоліла ними. Немає куточка в моєму серці, щоб не переболів та не перемлів від горя та скорботи… Немає малої-невеличкої жилочки в мені, щоб не молилася до тебе, не засилала свого гарячого жадання: або щастя дай, або смерть пошли! А ти… як стіна та… глухий і німий! (Задумується). Ще учора… Що учора?.. Учора жила ще надія в моєму серці, ще гріла його і учора - задавили її… Мати, хрещений батько її задавили… (Помовчавши). Невже то правда? Невже Василя візьмуть у пікінери?.. Чому ж він не прийде, не скаже мені?.. Хо би де стрінутися з ним… От же скільки сьогодні сходила хоч би де здалека побачила… І повз Кнурове дворищ йшла - його не видно… Певне, люди наплетуть такого, що... Та - хай плетуть! Що ж, коли я люблю Василя?.. Люблю і любити буду!.. Чого ж він до мене такий нещирий та не прихильний? Можна б же прийти і сказати… А він - мов чужого, цурається мене… Я знаю, чому він не йде. Він не хоче мене вражати, не хоче моєму серцю більшого жалю завдати… Не слухайся, Василю, свого чесного заміру! Більшого лиха не буде, як є; як терплю я його… Не ти - другі мені доведуть про його та ще й насміються доводячи… Чого ж ти криєшся? Прийди, мій голубе, дай побачити тебе, розпитати: чи правда то?.. Учора мені все те здалося такою брехливою правдою, що я не здержалася і прямо брякнула нею у вічі батькові… Мати каже, що батько дуже розгнівився і заказав, щоб і Маруся не ходила до мене… Я не пам’ятаю, що було учора… Може, я чим і прогнівила батька, може, перед ним і провинилася… Одно тільки - чогось воно мені все здається брехнею. (Задумується). Брехня, - а душу і серце опекла… Я чую, як та отрута гірка-пекуча ходе по моїх кістках, переливається у моїх жилах, студе-холоде, моє серце… Ну, що, як то правда?! (З горя ламає руки). Ззаду показується Шкандибенко.

• Предыдущая
• 9/17
• Следующая