Завдання Героїв - Райс Морган - Страница 12
- Предыдущая
- 12/57
- Следующая
Нарешті важкі дубові двері розчинилися, і зайшла королівська варта, тягнучи Годфрі попід руки. Вони заштовхали його у кімнату та зачинили за ним двері.
Його брати та сестра озирнулися та поглянули на нього. Годфрі був неохайний, неголений та напівроздягнений, від нього тягнуло елем. Він посміхнувся. Як завжди, нахабно.
«Привіт, батьку», — сказав Годфрі. — «Я пропустив вечірку?»
«Ти стоятимеш зі своїми братами та сестрою та слухатимеш, що я кажу. Якщо ти не слухатимеш, я прикую тебе ланцюгами у підземеллі, разом зі звичайними в’язнями, і ти не бачитимеш ані елю, ані їжі три дні».
Годфрі задирливо подивився на свого батька. У його погляді Маꥳл побачив глибоке джерело сили, щось від нього самого, якийсь спалах, який може колись добре прислужитися Годфрі. Звісно, якщо він зможе перемогти свій характер.
Пройшло добрих десять секунд поки бунтівний Годфрі заспокоївся та приєднався до інших.
Маꥳл дивився на цих п’ятьох дітей, що стояли перед ним: байстрюк, лукавий, п’яниця, його донька і наймолодший. Це було дивне зібрання і йому було складно повірити, що це все його діти. І тепер, у день весілля його доньки, йому випало завдання обрати спадкоємця з цього букету. Як це було можливо?
Це була марна справа. Кінець-кінцем, він був у розквіті сил і міг правити ще тридцять років. Кого б він не обрав сьогодні, він може не зійти на трон найближчі кількадесят років. Ця традиція дратувала його. Вона могла бути корисною у часи його предків, але зараз вона не мала жодного сенсу.
Він прочистив горло.
«Ми зібралися тут за покликом традиції. Як ви знаєте, у цей день, день весілля найстаршої дитини, на мене впало завдання назвати наступника. Спадкоємця, який керуватиме цим царством. Якщо я помру, ніхто не зможе правити краще, ніж ваша мати. Але закони нашого королівства кажуть, що на трон може вступити лише нащадок короля. Тому, я маю зробити вибір».
Маꥳл затамував подих, розмірковуючи. Запала тривожна мовчанка, і він міг роздивитися очікування своїх дітей. Він дивився у їхні очі, і у кожних бачив різні вирази. Байстрюк виглядав відстороненим, знаючи що його не оберуть. Очі лукавого світилися амбіціями, бо він очікував, що вибір природньо паде на нього. П’яниця дивився у вікно, його це не обходило. Його донька дивилася на нього з любов’ю, знаючи що вона не є частиною цієї дискусії, але просто любить свого батька. Те саме було і з найменшим.
«Кендрику, я завжди вважав тебе своїм справжнім сином. Але закони нашого королівства не дозволяють мені передати панування будь-кому, крім законних спадкоємців».
Кендрик вклонився. «Батьку, я не очікував, що ви зробите це. Я задоволений своєю долею. Будь ласка, нехай це не бентежить вас».
Маꥳлу стало боляче від його відповіді. Він відчував, яким справжнім той був, і бажав назвати його спадкоємцем.
«Залишилось четверо з вас. Ріс, ти прекрасний хлопець, кращий з тих, що я коли-небудь бачив. Але ти замолодий, щоб брати участь у цьому обговоренні».
«Я чекав на це, Батьку», — відповів Ріс, вклонившись.
«Годфрі, ти один з моїх законних синів, одначе ти вирішив змарнувати свої дні у брудному генделику. Тобі були надані усі привілеї життя, і ти відкинув їх усі. Якщо в мене і є розчарування у цьому житті — то це ти».
Годфрі скривився, відчуваючи незручність.
«Ну, тоді, я думаю, я зробив тут все, що від мене вимагалось, і можу знов піти у пивну. Чи не так, Батьку?»
Годфрі швидко та глузливо поклонився та розвернувся, щоб піти.
«Назад!» — відрізав Маꥳл. — «НЕГАЙНО!»
Годфрі продовжував йти, ігноруючи батька. Він пройшов через кімнату та відчинив двері. Там стояли двоє стражів.
Маꥳл кипів від люті, коли стражі запитливо поглянули на нього.
Але Годфрі не чекав, він відштовхнув їх і вийшов у відкриту залу.
«Затримайти його!» — прокричав Маꥳл. — «І тримайте його подалі від погляду Королеви. Я не хочу, щоб його мати засмучувалась від його вигляду у день весілля своєї доньки».
«Так, мій сер», — відповіли вони, закриваючи двері, і поспішили наздоганяти його.
Маꥳл сидів з червоним обличчям, важко дихаючи, намагаючись заспокоїтися. У тисячний раз він запитував, що ж він такого зробив, чим заслужив таку дитину.
Він знов подивився на дітей, що залишились. Вони, четверо, подивились на нього, очікуючи у рясній тиші. Маꥳл зробив глибокий вдих, намагаючись сконцентруватися.
«Залишилося двоє з вас», — продовжив він. — «І з цих двох я обрав наступника».
Маꥳл повернувся до своєї доньки.
«Гвендолін, це будеш ти».
У кімнаті здійнявся гомін. Усі його діти були шоковані, насамперед Гвендолін.
«Ви все правильно сказали, Батьку?» — спитав Гарет. — «Ви сказали Гвендолін?»
«Батьку, це велика честь для мене», — сказала Гвендолін. — «Але я не можу прийняти це. Я жінка».
«Справді, жінка ніколи ще не сиділа на троні Маꥳлів. Але я вирішив, що настав час змінити традицію. Гвендолін, в тебе найкращі розум та дух, які я коли-небудь зустрічав у молодої жінки. Так, ти молода, але, дасть Бог, я не помру найближчим часом. І коли прийде час, ти будеш достатньо мудрою, щоб правити. Королівство буде твоє».
«Але Батьку!» — закричав Гарет зі збілілим обличчям. — «Я найстарший законний син! Завжди, протягом усієї історії Маꥳлів, правління переходило до найстаршого сина!»
«Я Король», — похмуро відповів МакҐіл — «І я диктую традицію».
«Але це не чесно!» — благав Гарет нюнявим голосом. — «Я маю бути Королем. Не моя сестра. Не жінка!»
«Притримай язика, хлопче!» — люто прокричав Маꥳл. — «Ти збираєшся поставити під сумнів моє рішення?»
«Ви віддали перевагу жінці переді мною? Це ваша думка про мене?»
«Я прийняв своє рішення», — сказав Маꥳл. — «Ти поважатимеш його, і слухняно виконуватимеш, як і всі інші піддані мого королівства. Тепер, ви усі можете покинути мене».
Його діти швидко схилили голови і поспішили покинути кімнату.
Але Гарет зупинився у дверях, не наважуючись піти.
Він озирнувся і подивився в очі батьку.
Маꥳл міг бачити розпач на його обличчі. Очевидно, він очікував, що сьогодні він стане спадкоємцем. Ба більше: він бажав цього. Відчайдушно. Що анітрохи не дивувало Маꥳла, і що послугувало головною причиною, чому він не зробив цього.
«Чому ви ненавидите мене, Батьку?» — спитав він.
«Я не ненавиджу тебе. Я просто не вважаю, що ти підходиш, щоб правити моїм королівством».
«Чому це?» — наполягав Гарет.
«Тому що це — саме те, чого ти хочеш».
Обличчя Гарета забагряніло. Ясно, Маꥳл вказав йому на його справжній характер. Маꥳл дивився у очі сина, і бачив, що вони палають ненавистю до нього. Він ніколи не думав, що це можливо.
Не кажучи більше ні слова, Гарет вилетів з кімнати, грюкнувши дверима.
Маꥳл здригнувся від розкотистого відлуння. Він згадав погляд сина і відчув його ненависть дуже глибоко. Навіть глибше, ніж ненависть, яку він бачив в очах ворогів. У той момент, він подумав про Аргона, про його слова, що небезпека поруч.
Чи може вона бути настільки близькою?
Розділ шостий
Тор щодуху побіг через величезне поле арени. За спиною він чув кроки Королівських стражів, які були зовсім близько. Вони гналися за хлопцем по гарячому і брудному полю, проклинаючи на ходу. Попереду Тор бачив членів Легіону і новобранців — десятки молодих людей, таких же, як він, тільки старших і дужчих. Вони тренувалися і піддавалися перевірці в різних уміннях: деякі кидали списи, інші метали дротики, а хтось практикував техніку бою на мечах. Вони цілилися у віддалені мішені, і рідко хто не потрапляв. Це були його суперники, і вони здавалися грізними.
Серед них були дюжини справжніх лицарів, членів Срібла, які стояли в широкому півколі, спостерігаючи за подіями. Вони вирішували, кого залишити, а кого відправити додому.
Тор знав, що повинен довести, на що він здатний, він повинен справити враження на цих людей. За мить стражники можуть схопити його, і якщо у нього є хоч якийсь шанс справити враження, то він повинен зробити це зараз. Тільки як? Він квапливо міркував, біжучи через двір, повний рішучості не звертати.
- Предыдущая
- 12/57
- Следующая
