Завдання Героїв - Райс Морган - Страница 39
- Предыдущая
- 39/57
- Следующая
«Розкажи про Каньйон. Як там на іншій стороні?» — запитав один із них.
«Якою була та істота? Та, яку ти вбив», — запитав інший.
«Я не вбивав чудовисько», — запротестував Тор. — «Це зробив Ерек».
«Я чув що ти врятував життя Елдену», — сказав ще один хлопець.
«Я чув, що істота напала на вас, коли ви не мали ніякої зброї».
«Тепер ти один з нас!» — почувся крик, який підхопили й інші, вітаючи Тора, як давно втраченого брата.
Тор не міг у це повірити. Чим більше він слухав цих хлопців, тим більше він розумів, що вони мають рацію. Можливо, він і справді такий хоробрий. Він ніколи не думав про це. Вперше за довгий час він став почувати себе так добре. Найкраще у цьому було те, що він, нарешті, відчув свою приналежність до цих хлопців. Неначе гора впала з плечей Тора.
Тора привели на головний полігон, де перед ним стали біля десятка членів Легіону разом з воїнами Срібла. Всі вони доброзичливо дивились на нього. Кожен вийшов і поплескав рукою по спині Тора.
Колк зробив крок вперед і всі замовкли. Тор вже приготувався, адже Колк завжди показував тільки презирство до Тора. Але тепер, на подив Тора, Колк дивився на нього з повагою. Хоча він не міг посміхатись, але вже і не хмурився. Тор міг заприсягтися, що побачив щось на зразок захоплення в очах Колка.
Колк зробив ще один крок, взяв невеличкий значок, на якому був зображений чорний сокіл, і прикріпив його на груди Тора.
Значок Легіону. Тора було прийнято. Нарешті він став одним із них.
«Торгрін з Південної Провінції Західного Королівства», — урочисто промовив Колк — «Ми раді вітати тебе у Легіоні».
Хлопці радісно закричали, потім кинулись на Тора, підхопили його на руки і почали підкидати.
Тор не міг усвідомити, що відбувається. Він навіть і не намагався. Він просто хотів насолодитись цим моментом. Тепер, нарешті він відчув свою приналежність.
Колк обернувся до інших хлопчаків.
«Добре, хлопці, заспокойтесь», — сказав він. — «Сьогодні особливий день. Більше не буде ніякої поліровки і прибирання кінського гною. Тепер прийшов час для справжніх тренувань. Це день зброї».
Хлопчаки розвернулись, збуджено галасуючи, і побігли за Колком, який йшов до величезної круглої будівлі з дубу, прямо у блискучі бронзові двері. Тор йшов в оточенні інших, серед піднесеного гомону. Поряд з Тором йшов Ріс, О’Коннор також приєднався до них.
«Не думав, що знову побачу тебе живим», — сказав О’Коннор, посміхаючись і ляскаючи Тора по плечу. — «Наступного разу, дозволь мені прокинутись першим, добре?»
Тор тільки посміхнувся у відповідь.
«Що це за будівля?» — запитав Тор Ріса, коли вони підійшли ближче. Величезні залізні заклепки на дверях підкреслювали важливість конструкції.
«Будинок зброї», — відповів Ріс. — «Це місце, де вони зберігають усю нашу зброю. Іноді вони навіть дозволяють поглянути на неї, а з деякими екземплярами потренуватись. Все залежить від того, чого хочуть навчити».
Шлунок Тора стиснувся, коли він побачив, як Елден наближається до них. Тор приготувався до погроз, але на його подив, Елден дивився на нього з повагою.
«Я хочу подякувати тобі», — сказав він, принижено опустивши очі. — «За те, що врятував моє життя».
Тор був ошелешений. Він ніколи не чекав такого від Елдена.
«Я був неправий щодо тебе», — додав Елден. — «Друзі?» — спитав він.
Він простягнув руку.
Тор не був одним з тих, хто тримає образу. Тому із задоволенням простягнув руку назустріч.
«Друзі», — відказав він.
«Я не кидаюсь словами просто так», — сказав Елден. — «Ти завжди можеш розраховувати, що я тебе прикрию. Адже я у тебе в боргу».
З цими словами він повернувся і поспішив назад до юрби.
Тор не знав, що з цим робити. Він був вражений тим, як швидко все змінилося.
«Я думаю, він все-таки не покидьок», — сказав О’Коннор. — «Можливо, він і непоганий хлопець, зрештою».
Вони підійшли до будинку зброї. Величезні двері відчинились, і Тор зайшов, відчуваючи трепет. Він йшов, витягнувши шию, намагаючись поглядом охопити все. На стінах висіли сотні видів зброї, деякі з них він навіть ніколи не бачив. Інші хлопчаки поспішили вперед у збудженому пориві, підбігаючи до зброї і вивчаючи її. Тор за їх прикладом зробив те ж саме. Він почувався, наче дитина у кондитерській.
Він поспішив до великої алебарди, підняв древко обома руками і відчув вагу зброї. Вона була масивна і добре змащена. Лезо було зношеним і щербатим. Тор задумався, чи вбила ця зброя когось у бою.
Він поставив алебарду на місце і взяв шиповану металеву кулю, прикріплену до короткого древка довгим ланцюгом. Він тримав древко і відчував, як куля бовтається на кінці ланцюга. Поруч з ним Ріс перевіряв бойову сокиру, а О’Коннор тренувався з довгим списом, вдаряючи уявного супротивника.
«Всім слухати!» — крикнув Колк, і всі вони обернулись.
«Сьогодні ми дізнаємося про боротьбу з ворогом на відстані. Може хто-небудь скаже мені, яка зброя може бути для цього використана? Що може вбити людину на відстані тридцяти кроків?»
«Лук і стріли», — викрикнув хтось.
«Так», — відповів Колк. — «Що ще?»
«Спис!» — викрикнув хтось.
«Що ще? Є багато інших видів зброї. Давайте послухаємо про них».
«Праща», — додав Тор.
«Що ще?»
Тор ламав голову, але не міг знайти відповіді.
«Метальні ножі», — вигукнув Ріс.
«Що ще?»
Хлопці хвилювались. Ніхто не мав ніяких ідей.
«Ще є метальні молоти», — кричав Колк, — «і метальні сокири. Є арбалет. Піку також можна кинути. Метати можна і меч».
Колк ходив по кімнаті, вдивляючись у обличчя хлопців, які пильно на нього дивились.
«Це ще не все. Простий камінь з землі може стати вашим кращим другом. Я бачив чоловіка, великого, як бик, військового героя. Він загинув на місці від камінця, який кинув хитріший солдат. Часто новобранці не розуміють, що навіть обладунки можуть бути використані в якості зброї. Рукавичка може бути знята і кинута в обличчя ворога. Це вразить його у декількох футах від вас. У цей час ворога можна вбити. Ваш щит також можна кинути».
Колк перевів подих.
«Дуже важливо, щоб ви навчились битись із супротивником на відстані. Ви повинні намагатись збільшувати відстані, на яких відбувається бій. Більшість людей б’ється на відстані до трьох кроків. Хороший воїн буде битись з тридцяти. Зрозуміли?»
«Так, сер!» — пролунав хор вигуків.
«Добре. Сьогодні ви будете відточувати свої метальні навички. Обійдіть кімнату і візьміть зброю, придатну для кидання. Кожен має схопити один екземпляр і бути на вулиці через тридцять секунд. Почали!»
Всі почали бігати по кімнаті. Тор зробив те ж саме, шукаючи, що б схопити. Його штовхали з різних боків інші хлопці, які теж підбирали зброю. Нарешті Тор побачив те, що хотів, і схопив це. Це була невелика метальна сокира. О’Коннор схопив кинджал, Ріс — меч, всі троє вибігли з іншими хлопчаками на поле.
Вони побігли за Колком на дальню сторону поля, де на стовпах висіла дюжина щитів.
Всі хлопці, тримаючи зброю, зібрались навколо Колка і уважно дивились на нього.
«Ви будете стояти тут», — прогримів він, вказуючи на лінію у багнюці, — «і метати зброю в ці щити. Далі, необхідно підбігти до щита, взяти іншу зброю і метати вже її. Ніколи не вибирайте одну і ту ж саму зброю. Завжди цільтесь в щит. Хто з вас промахнеться, повинен буде пробігти одне коло навколо поля. Починайте!»
Хлопці вишикувались на лінії, плечем до плеча, і почали кидати зброю в щити. Відстань до них була добрих 30 ярдів. Тор стояв в одному ряду з іншими. Хлопець, що був поряд, потягнувся і метнув свій спис, але промазав.
Хлопець повернувся і побіг по полю навколо арени. Член Королівської гвардії підбіг до нього і поклав йому на плечі важку кольчугу, від якої хлопець аж присів.
«Побігай з цим, хлопче!» — наказав гвардієць.
Хлопець важко біг під палючим сонцем і пітнів.
Тор не хотів промазати. Він відхилився назад, сконцентрувався, витягнув метальну сокиру і кинув її. Тор закрив очі, сподіваючись, що влучить у ціль. Він відчув полегшення, коли почув звук, з яким сокира вдарилась у шкіряний щит. Він потрапив у самісінький кут, але, принаймні, не промазав. Декілька хлопців біля Тора промазали і були вимушені бігти коло. Інші побігли до щитів, щоб взяти нову зброю.
- Предыдущая
- 39/57
- Следующая
