Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна - Страница 8
- Предыдущая
- 8/23
- Следующая
Але як ви знаєте всі прекрасні моменти вмить закінчуються, так було і цього разу пісня закінчилася, але після цього був неочікуваний поворот Біллі підійшов до нас і обійняв подякувавши нам ми у відповідь подякували йому за все ще хвилин три ми стояли і просто обіймалися це було незабутньо це беззаперечно найкращий день у моєму житті потім ми спустилися на свої місця. Концерт ще мав іти годину, всього лишень годину для когось це багато а для мене мало, ось наша мрія здійснилася а що далі…екзамени, школа, випускний. Я не хотіла повертатися туди в реальний світ мені так добре тут, і самі думки про це змушують мене сумувати. Дивлячись на Єву і Джека я відволіклася від цих думок, ми знову веселилися і раділи підспівуючи музикантам.
І ось ми чуємо такі небажані слова вокаліста «Це остання пісня»
Ну чому, чому так швидко. Останньою піснею була «Wake Me Up When September End» надзвичайно прекрасна і зворушлива. Біллі посв’ятив її своєму померлому батькові. Я не можу передати як це було прекрасно і душевно, його голос тремтів я просто не змогла стримати сліз. Мені було сумно я слухала а сльози так і котилися по моєму обличчі, усвідомлюючи що це кінець я ще сильніше почала плакати, Єва і Джек побачили мене і обняли ми стояли і вже не слухали нікого крім Біллі, по обличчі Єви також покотилася сльоза…
Ось і все концерт закінчився і наша мрія також. Ми вийшли, посидівши ще десять хвилин перед входом і потім попрощавшись з цим прекрасним моментом і з цим незабутнім днем, він завжди буде жити в наших серцях. Ми їхали і просто мовчали а в машині грала прекрасна музика Green Day. Потративши десь годину ми вже виїхали з цих велечезних заторів які супроводжували нас від місця проведення концерту, було вже пізно ми були втомлені і водночас щасливі. Повний місяць і вуличні ліхтарі освічували нам дорогу, ніч на диво була теплою. Мої очі повільно почали заплющуватися, і я заснула.
Розділ 7
– Розбуди її.
– Ні, поглянь як вона красиво спить, – чую я крізь сон голоси, так не хочется розплющувати очі, але все ж я змушую себе це зробити. Прокинувшись я відчуваю що ми вже не їдемо а стоїмо на місці.
– О, поглянь вона і сама прокинулася.
– Привіт. Ти заснула, – промовляє до мене Єва.
– Так, напевно, а чому ми не їдемо?
– Ми вже приїхали. – звертається до мене Джек.
– Як вже приїхали? Так швидко.
– Так ми вдома… ти всю дорогу спала, саме тому не помітила як швидко проминув час.
– Ні, невже ми знову дома я хочу назад…
– Я теж.
– І я.
– Ну все народ розбігаємося по домівках, вже пізно. – промовив Джек.
– Ммм так не хочется повертатися.
– Так Мері ти права, але що ж поробиш доведется.
– Ну гаразд Джек, Єво до завтра. Солодких вам снів.
– Спасибі і тобі.
– О, до речі я дізнався що вже завтра будуть фото і відео з концерту.
–Круто, ну все бувайте. – ми обійнялися на прощання, я вийшла з машини і попрямувала додому непоспішаючи.
Ще декілька хвилин я простояла на вулиці, біля дому спостерігаючи як машина Джека швидко віддаляється і моментально перетворюється на маленьку цятку…
Я заходжу в дім тихенько відкриваю двері, знімаю жакет і піднімаюся до своєї кімнати, мама здається спить. Ура, значить можна спокійно лягати спати, а завтра нас очікує великий скандал.
Ранок виявився прохолодним, ранішня роса приємно виблискувала на сонці, по небу пливли поодинокі сіро-білі хмаринки.
– Мері! Мері! Прокидайся і спускайся на кухню у мене до тебе серйозна розмова! – чую крізь сон як мама кричить на весь будинок. Ну ось починається.
Одягнувшис я спускаюся на кухню лінимили кроками, вмить я вхоплюю сердитий погляд мами. Мій смертний час настав.
– Доброго ранку!
– Доброго мам.
– Я маю з тобою серйозно поговорити…чому ти не прийшла на екзамен?!
– Ну…я..
– Де ти була, і чому ти вимкнула телефон знаєш як я переживала, які думки в мене були…я так хвилювалася.
– Але ж я написала смс що буду пізно і щоб ти не хвилювалася.
– Да! Всього одна смс мала мене заспокоїти я вже думала в поліцію телефонувати.
– Ну…мам.. я жива і здорова, все добре.
– Добре! ... ти знаєш я розмовляла з директором, тебе мало не виключили зі школи, де ти була!
– Я…ем… була на…концерті.
– Що! на якому це концерті.
– Ну…Green Day.
– І через це ти пропустила екзамен?!
– Ну…так.
– Ти покарана на місяць!
– Ну мам…
– Я ледь не померла хвилювалася, тебе мало не вигнали зі школи а вона на якийсь концерт ходила. Можеш мені подякувати бо як би не я то б тебе давно уже вигнали, а екзамен будеш писати в той день коли буде перездача, тому дивися не провали його бо іншого шанцу не буде. Іди готуйся.
– Я хотіла до Єви сьогодні піти.
– Ніяких друзів, марш в кімнату готуватися я перевірю.
Ну що ж залишається тільки одне змиритися і виконати наказ мами. Не хотілося її ще більше злити тому я тихенько попрямувала в свою кімнату і пішла готуватися. Через декілька хвилин я чую як мама швидкими кроками піднімається до моєї кімнати.
– Мері!
– Що, я вчу.
– Виявляється ти мені не все розповіла.
– Та здається все.
– Та невже, дзвонила мама Єви. Вона сказала що Єва також не була на екзамені, так розповідай хто ще був з вами.
– Ну Джек і все.
– Так і знала це все він, він вас підмовив тільки він на таке здатний.
– Мам! Неправда ми самі пішли і Джек тут ні до чого, чому ти його так не любиш. Це взагалі була моя ідея.
– Мері!... – раптом нашу «милу розмову» перервав двірний дзвінок, ура я врятована, – ми ще не договорили.
Мама пішла відчиняти двері, а я за нею глянути хто там прийшов. Це був Ніл я зраділа, може після розмови з ним мама охолоне.
– О, Мері привіт.
– Привіт Ніл.
– Як у тебе справи?
– Добре.
– Досить розмов Мері іди готуйся до екзамену в свою кімнату.
– Добре вже іду, рада тебе бачити Ніл.
- Предыдущая
- 8/23
- Следующая
