Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич - Страница 57

• Предыдущая
• 57/108
• Следующая

Чага чемно нахилив голову наче буддійський монах, що запрошує на священну церемонію, й Гайдук, відчувши холод у тілі, побачив на лисій маківці слизовика, там, де в дітей буває тім'ячко, справжнє третє око, яке незмигно дивилося на Олю та генерала. На відміну від невиразних очиць Чаги, погляд його третього ока був суворий і сповнений незрозумілої каральної сили.

53

Таємний тунель, що йшов від станції «Хрещатик» убік Особливого відділу скидався на не закінчену будівельниками й покинуту лінію метрополітену: коротка платформа, склепіння без усяких оздоб. На платформу принесли канцелярський стіл, стільці, поставили кілька пляшок мінеральної води «Печерська»; за наполяганням Чаленка, про всяк випадок на кінці платформи за риштуванням замаскували двох снайперів — одного від ЦУК, другого від РОК; встановили жучки для прослушки й відеокамеру вмонтовану в світильник на стіні. Оля була проти цих приготувань, однак Гайдук переконав її в необхідності документування переговорів. Василь Воля, якого інформували про зустріч зі слизовиками, доручив Гайдукові, як раднику з національної безпеки, відповідати за переговори; пообіцяв повернутися до Києва наприкінці наступного дня.

В Гайдука виникло відчуття, що його вміло підставили: ймовірність провалу переговорів була надто висока. Президент виводив свого улюбленця Чаленка з цієї небезпечної гри. Але не це бентежило його, а те, що так швидко й неочікувано скінчився день щастя, безтурботний день свободи, прожитий разом з Олею; смертельна загроза, що виникла в Києві, перекреслила, знищила цей день, залишивши в пам'яті лише сліпучий спалах — і ніяких подробиць. Тільки темрява після спалаху.

О 6.45 РМ в кінці тунелю блимнуло світло й почувся гуркіт ручної дрезини. На платформу вийшли напівголий Чага, Гоб — зморшкуватий сивий молодик, що накинув на себе біле простирадло, і — окремо, наче обплетені гнучкими прозорими трубками, чоловік і жінка в червоно–чорних тогах і червоних будьонівських шоломах з чорними зірками. Гайдук відзначив, що обличчя жінки спотворене слідами Мору а чоловік з чорними вусами й клинцюватою борідкою носить окуляри в круглій залізній оправі.

Митрополит Ізидор, який вивищувався над усіма, поблагословив делегацію слизовиків й запросив усіх сідати за стіл. Гайдук охоче віддав йому кермо влади, бо не дуже розумів, що треба робити в цій незвичній ситуації.

— Мене зовуть Гоб, — представився передчасно постарілий сивий молодик. — Я — координатор групускул сьомого кола пекла. В їхньому складі — штрафбат воїнів райдуги, госпіс драг–гедоністів, батальйон вампірів, загін малолітніх месників. Ескадрон смерті югенд–нацистів і червоно–чорну бригаду КОМАН імені Че Гевари представляє Тас, — він кивнув на червоно–чорного сусіда.

— Значить ви, добродію, є керівником цього… об'єднання громадян Києва? — погладив бороду Ізидор.

— По–перше, він не командир, по–друге — це ніяке не об'єднання і по–третє — ми представляємо не громадян Києва, а вільних людей планети, — зарозуміло повідомив Тас.

— Ви, мабуть, не маєте уявлення, хто ми і чого домагаємось. Можливо, лише ця дівчина, — він вказав на Олю, — щось розуміє. В нас немає командирів, лідерів, немає жодної ієрархії, немає єдиного центру Тому — всміхнувся Тас, — якщо ви нас тут уб'єте — оті ваші снайпери, що сидять за риштуванням, — нічого не станеться. Ми загинемо, але організм наш безсмертний.

Чага на знак поваги до цих слів низько нахилив голову відкривши представникам держави своє чорне око на маківці. Гоб мовчав, хоча руки його, що м'яли білу накидку тремтіли.

— Ми хотіли б вислухати ваші вимоги, — якомога лагідніше промовив Ізидор.

Представник КОМАН скинув будьонівський шолом, під яким виявилася чорна грива густого волосся. Його обличчя здалося дуже знайомим Гайдуку.

— Смерть державі! — гукнув Тас.

— Гнобителям смерть! — відповіли його колеги.

— Я — Фелікс, — назвав себе чорнявий, чомусь забувши про своє ім'я Тас. — Я — представник групускули комуно–анархістів. Це ми організували вибухи в Києві та інших містах вашої держави. Це ми заклали десятки тонн потужної вибухівки під найважливішими об'єктами Києва. Ви навіть не здогадуєтесь, що вас чекає через кілька годин. Вимоги наші дуже прості. Ми ненавидимо вашу державу — як будь–яку іншу державу світу Ми відкидаємо державний шлях розвитку людства в кінці XXI століття як анахронічний, як такий, що суперечить розвитку людської цивілізації, інтересам простих людей. Після Великого Вибуху розвиток пішов у правильному напрямку — шляхом самоорганізації невеличких комун без участі і втручання держави, яка загинула. Але прийшли ви…

— Я нікуди не приходив. Я завжди був з народом, з церквою. В мене один Бог, і Він — не держава, — перехрестився Ізидор.

Тас–Фелікс гнівно затупотів кулачками по столу: виявилося, що, замість пальців, стиснутих у кулаки, в нього — маленькі копитця, які він старанно приховував у широких рукавах червоно–чорного балахона.

— Ви, владико, — головний наркотик на цій землі. Ви з вашою церквою продалися злочинній державі.

— Смерть церквам, свобода людям! — вигукнула чергове гасло жінка зі спотвореним обличчям, яку Тас–Фелікс так і не представив.

В розмову втрутився Гайдук.

— Час іде, а ми нічого не з'ясували. Назвіть ваші конкретні вимоги.

— Рада координаторів групускул сьомого кола доручила мені викласти наші умови. Таких вимог десять, — сказав Гоб, якому відчувалося, не до душі була агресивна поведінка червоно–чорних. — Перша. Сьогодні ваш так званий президент Васька Капран проголошує саморозпуск держави Україна–Русь.

Друга. Ліквідуються всі репресивні органи держави: армія, поліція, розвідка, контррозвідка, прокуратура, суди.

Третя. На території колишньої держави створюється мережа незалежних комун, групускул, громад.

Четверта. Скасовуються всі закони, накази, інструкції, всі обмеження і заборони. Кожен робить, що захоче.

П'ята. Всі знедолені, нещасні, викинуті державою на смітник істоти, всі формування слизовиків, як ви нас називаєте, набувають рівних прав з іншими членами суспільства, яке припиняє боротьбу з ними.

— Припиніть підтягувати до Банкової вогнемети! — люто вигукнула жінка, й Гайдукові здалося, що вона сліпа — тільки в чорних очницях блиснули білки без зіниць.

— Зореславо, заспокойся, — жорстко наказав Тас–Фелікс, й жінка на деякий час замовкла.

Після невеличкої паузи Гоб продовжив:

— Шоста. Дозволяється вільний обіг наркотиків, знімаються всі заборони на будь–які форми сексуальних стосунків, пануючою оголошується ідеологія розпусти і гедонізму, ліквідуються всі види цензури, всі так звані моральні обмеження. Ті, хто потребує, забезпечуються безкоштовними наркотиками, ліками та їжею.

— Хто це забезпечить? — спитав Гайдук.

— Ви, — відповів Тас–Фелікс. — Правлячий клас багатіїв та експлуататорів.

Гайдук з холодною усмішкою зауважив:

— Ви мене дивуєте, панове. З одного боку хочете ліквідувати державу з другого — вимагаєте надати вам рівні права з іншими громадянами, забезпечити ліками, їжею. Забудьте. Держави немає. Нікому буде забезпечувати. Це вона, — кивнув на Олю, — як представниця державного міністерства соціальної опіки повинна забезпечувати. Але з завтрашнього дня цього не буде. Живіть, як знаєте.

І, щоб не дати розгорітися безплідній дискусії щодо обов'язків держави, змінив тему розмови. Найголовнішим його завданням було продовжити термін дії ультиматуму виграти час.

— Президент повернеться через вісімнадцять–двадцять годин. Раніше ніяк не виходить. Без нього ліквідувати державу не можна. І взагалі, ліквідувати за годину те, що будувалося століттями, неможливо. Тому термін вашого ультиматуму прошу перенести як мінімум на двадцять чотири години. До півночі наступного дня.

Зореслава схопила Таса–Фелікса за копитце.

— Не вір йому! Він водить нас за ніс. Залишається дві години до строку Підірвати їх нах.

• Предыдущая
• 57/108
• Следующая