Выбери любимый жанр

Українофобія: «П'ята колона» та її ляльководи - Рог Віктор - Страница 3


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

3

…А оптимальну відповідь на питання, винесене в заголовок статті, дали Микола Міхновський, Юрій Липа, Дмитро Донцов, Степан Бандера, Ярослав Стецько та їх послідовники.

«П'ЯТА КОЛОНА»: МАСКУ СКИНУТО!

Проблема активної присутності в Україні прямої резиндетури іноземних (зокрема російських) державно-політичних чинників, що безпосередньо і реально загрожують національним інтересам і національній безпеці України, у вітчизняних ЗМІ піднімалася неодноразово. Роль, мета і вплив російських засобів масової дезінформації, різноманітних псевдорелігійних, псевдокультурницьких, політичних та інших товариств, спілок, рухів не потребують для наших читачів додаткового висвітлення чи коментування. Для нас є однозначно ворожими ті сили, які прагнуть поневолення нашого народу, ліквідації нашого суверенітету і державної цілісності.

На жаль, виглядає, що офіційна влада воліє, в кращому разі, «не помічати», а, як правило, толерує або й прямо і безпосередньо сприяє діяльності антиукраїнських сил.

Не хочу, щоб мої закиди і звинувачення виглядали голослівними, адже до останнього часу більшість так званих проросійських організацій прикривали свою справжню мету «фіговим листком» боротьби за «права людини» (зрозуміло, що не української) чи культурно-просвітницькою діяльністю, проте щоразу намагаючись якимось чином реально заявити про себе під час виборчих перегонів. Втім, марно. І хоча голова виконкому «Русского двіженія Крима» Олег Слюсаренко в своїй програмовій статті «Проблеми і перспективи політичного розвитку» («Русский мир» № 4(8)) безпідставно і бездоказово стверджує, що сьогодні в Україні понад половина (а чому не понад 100 відсотків) населення розмовляє і думає російською «і, таким чином, по суті є характерними представниками православної російської культури», все ж з гіркотою констатує незаперечний факт, що в результаті парламентських виборів попри наполегливу пропаганду і підтримку з боку Москви, «в більшості регіонів не тільки Західної, але й Східної України представники «Русского Блока» залишились за межею 1 відсотка голосів».

Але не цим для нас є цікавим «опус» Слюсаренка. Абсолютно правильно стверджуючи, що Росія в особі нинішнього політичного керівництва починає виявляти активні устремління, спрямовані на відновлення великодержавних політичних позицій, що передбачає всебічне сприяння Москви у встановленні «прокремлівських режимів, діючих на території «ближнього зарубіжжя», автор пропонує послуги своєї організації у здійсненні цих, поза всяким сумнівом «прогресивних» інтеграційних планів, пропонуючи активніше задіювати «п'яту колону».

Вважаючи, що РДУ для реалізації цієї мети підходить якнайбільше, Слюсаренко пропонує налагодити тісніші контакти з лідерами правлячої партії «Єдина Росія». Ще важливішим для керівництва РДУ є, «заручившись підтримкою впливового російського керівництва, з його допомогою заручитися необхідною підтримкою з боку крупного російського капіталу». Зазначаючи, що ця робота вже розпочалась, автор сподівається завдяки ще активнішій підтримці Москви, перетворити російський політичний рух в Україні в масову політичну організацію.

Можливо, керівники РДУ вже сьогодні бачать себе на чолі вимріяного ними «прокремлівського режиму», вважаючи, що з цією роллю справляться краще, ніж, скажімо, Кучма, Симоненко, Грач чи «полум'яна Наташа», але, як показує історичний досвід, «не буде баба дівкою». Хоча, знову ж таки, історія вчить, що ігнорувати, чи, тим паче, толерувати таку гідру на власній землі недопустимо.

Світова й вітчизняна історія переконливо доводить, що найдорожче для держави обходиться економія на знешкодженні іноземної агентури. Але чи всі це усвідомлюють?

НЕ ХОДІТЬ НАЛІВО або РОЗМОРОЖЕННЯ ВІД РОГОЗІНА

«На мою думку, О.Мороз — одна із найнебезпечніших фігур у теперішній українській ситуації, це «бомба сповільненої дії», — попереджав українців ще у квітні 2001 року професор Валентин Мороз. І ось ця бомба «вибухнула». Для багатьох це було несподіванкою, для декого — шоком. «Мороз — зрадник!», «Мороз — іуда», — такі плакати і гасла зарясніли на столичному Майдані влітку. Але давайте проаналізуємо чому так сталося і чи могло бути інакше. Хто такий Мороз, що таке СПУ?

Отже, Олександр Мороз розпочав свою політичну кар’єру як завідуючий сектором у Київському обкомі КПРС (1976–1983), наступні два роки шліфує свою майстерність на посаді секретаря Київської обласної ради профспілок, так званої «школи комунізму», за чітким визначенням Леніна. У 1985 році закінчує Вищу партійну школу при ЦК, з 1985 по 1989 рік на посаді першого секретаря райкому компартії, опісля — завідує аграрним сектором Київського обкому КПУ, потім стає лідером комуністичної більшості у Верховній Раді (легендарна «група 239»). Після заборони КПРС реанімовує комуністичну теорію і практику, створивши Соціалістичну партію. Позиціонує себе як вірного ленінця. Під «крильцем» Мороза виплекались такі цікаві діячі як Марченко і Вітренко, Чиж, Лавріненко та ряд їм подібних українофобів. Мороз регулярно балотується на найвищий державний пост, спекулюючи на соціальній проблематиці та експлуатуючи комуністичні гасла.

І ось цю вкрай ліву особу з якогось дива деякі діячі останнім часом стали вважати ледь чи не українським патріотом, записали до «помаранчевої команди» старого червоного вовка. Які ж рожеві окуляри треба було вдягнути, щоб через них побачити «помаранчевого» Мороза? А Мороз не міняв своїх кривавих серпастомолоткастих знамен і напевно сам дивувався, чому його видають за того, ким він не був, не є і бути не збирається.

«Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти», — застосовуючи цю народну мудрість, спробуємо глянути на Мороза та його партію й під цим кутом зору. Про найближчих «любих друзів» Сан Санича з «антикризової коаліції» «Комуністи, Партія Регіонів, Соціалісти» Симоненка з Алєксандровою і Грачем та Януковича з Азаровим, Клюєвим, і Ківаловим нема чого й говорити. А ось цікаво звернутися до побратимських стосунків з російською партією «Родіна» та її лідером Дмітрієм Рогозіним. Нагадаю, що ще взимку 2005 року Мороз підписав угоду про співпрацю з цим діячем.

Після підписання угоди Олександр Мороз розповів, що СПУ вважає, що угода з «Родіною» допоможе налагодити дійсно «корисну, справжню співпрацю». Мороз наголосив, що «вибір «Родіни» в якості політичного партнера на російській політичній сцені зумовлений насамперед тим, що обидві партії сповідують близькі ідеї (NB!), окрім того, «Родіна» є опозиційною партією, якою є і СПУ». Мороз, не криючись, відверто заявив, що шовіністичні (свого часу цю партію навіть зняли з виборчих перегонів до московської мерії за ксенофобію і розпалювання міжнаціональної ворожнечі) ідеї «Родіни» є близькими СПУ і про те, що СПУ є в опозиції до української влади на чолі з Ющенком та уряду Єханурова також оголосив не приховуючи. І навіть після цього його чомусь далі ще вважали «помаранчевим».

Програмова книга Дмітрія Рогозіна (до слова, творця і лідера так званого «Конгресу Русскіх Общин»), яка називається «Ворог народу» нещодавно побачила світ. А окремі розділи з неї опубліковані на деяких російських сайтах. Для того, щоби читачам стало ще більш зрозуміло, з ким побратався Мороз і які «близькі ідеї» споріднюють нашого колишнього опозиціонера з російським колегою наведу характерні уривки з цієї праці, зрозуміло, в перекладі з російської.

Ось як, наприклад, Рогозін окреслює національну ідею, над розробкою і втіленням якої працює його партія, певно ж, в тісному союзі з СПУ. «Національна ідея — це усвідомлене право вважати себе творячим державу народом, корінним на всій території Російської Федерації та споконвічних російських землях за її межами. Крим, Малоросія, Білорусія, козацькі степи Казахстану, Придністров’я, Прибалтика — це родова територія російської нації. Тут віками говорили російською і будуть говорити російською». Навіть дивно, чому до «іcконних» володінь Рогозін не включив ще скажімо Аляску чи землі, відкриті Миклухо-Маклаєм або «пєрвопроходцами» Афанасієм Нікітіним чи Семеном Дєжнєвим. Втім, можливо, апетит прийде під час їжі?

3
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело