Выбери любимый жанр

Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер - Страница 25


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

25

Він іще раз кивнув своєю величезною головою, так, наче щось вирішив.

— До побачення, Вогнемечу. До побачення, Улутрек,— сказав ургал і зник зі своїми воїнами в пітьмі.

Анжела, зиркнувши на Ерагона, пирснула.

— Що? — запитав він, повернувшись до неї. Знахарка посміхнулась:

— Уявляю собі вираз обличчя якого-небудь бідолашного музиканта, коли він вигляне зі свого намету й побачить перед собою дванадцятеро ургалів та чотирьох куллів, які прийшли, щоб навчити його ургальської історії. Б’юсь об заклад, що він почне голосно кричати.

Анжела знову пирснула.

Ерагон теж повеселішав. Він сів на землю й почав ворушити вуглинки кінцем гілки. Аж раптом щось тепле й важке стрибнуло йому на коліна. Це була біла кішкаперевертень. Не дуже церемонячись, вона згорнулась клубочком у нього на ногах. Ерагон хотів погладити її, та вирішив спершу спитати дозволу.

— Можна? — чемно звернувся він до кішки. Кішка-перевертень повела туди-сюди хвостом, наче їй не було до нього жодного діла.

Тоді Ерагон злегка погладив її по шиї. Минула хвилина, друга — гучне муркотіння сповнило нічну тишу.

— А ти їй сподобався,— зауважила Анжела.

Не знати чому, Ерагонові було дуже приємно це чу-— Хто вона?.. Я хотів спитати, хто ви? Як вас звати? — він зиркнув на кішку, щоб переконатись, чи не образив бува її.

Анжела тихо засміялась.

— Її звати Мисливиця за тінню. Принаймні так можна перекласти її ім’я з мови котів-перевертнів. Чесно кажучи, вона...

Знахарка прокашлялась і досить гучно мовила:

— Мисливиця за тінню, жінка Грімра Півлапи. Можна сказати, що вона королева котів-перевертнів.

Кішка замуркотіла голосніше.

— Ясно,— Ерагон озирнувся на інших котівперевертнів.— А де це Солембум?

— Упадає десь за одною довговусою кішечкою, яка вдвічі молодша за нього. Він поводиться, як кошеня... Хоча, з другого боку, ми всі інколи поводимось, як дурні.

Анжела взяла в ліву руку веретено й заходилась намотувати щойно виготовлену нитку на дерев’яний диск. Потім вона струснула веретено, щоб знову почати сукання.

— Схоже на те, що ти маєш до мене купу питань. Чи не так, Шейдслеєре?

— Ти завжди вмієш збити людину з пантелику.

— Завжди? Ну, не знаю... Гаразд, питай. Я спробую відповісти просто.

Ерагон не дуже в це повірив, та все ж таки вирішив спитати:

— Грім драконів... Що ти мала на думці...

— Так називають групу драконів.  Якби  ти  побачив це видовище, ти б зрозумів. Коли десять, дванадцять або й більше драконів летить у тебе над головою, повітря довкола вібрує так, ніби ти сидиш усередині велетенського барабана. А крім того, як іще можна назвати групу драконів? Бувають зграя воронів, зліт орлів, стадо гусей, качок, сойок, парламент сов тощо. А дракони? Тьма драконів? Це погано звучить. Слово має відбирати полум’я і жах... Жах? А звучало б добре: жах драконів... Та ні, група драконів називається грім. Ти, звісно, знав би про це, якби твоя освіта являла собою щось більше, ніж просте вміння махати мечем і вимовляти дрібку фраз прадавньою мовою.

— Мабуть, так воно і є,— погодився Ерагон. Він відчував, що Сапфірі дуже подобалась фраза «грім драконів». На якусь мить запала мовчанка.

— А чому Гарцхвог називає тебе Улутрек? — знову спитав юнак.

— Це ім’я дали мені ургали дуже-дуже давно.

Тоді я подорожувала їхніми землями.

— А що воно означає?

— Пожирачка Місяця.

— Пожирачка Місяця? Дивне ім’я. Чому вони тебе так назвали?

— Я їла місяць, ясна річ. Чого ж іще?

Ерагон насупився. Якийсь час він мовчки гладив кішку.

— А чому Гарцхвог дав тобі той камінь?

— Тому що я розповіла йому історію. Це ж очевидно.

— Але що то за камінь?

— Уламок скелі. Невже ти не помітив? — Анжела невдоволено гмукнула.— Знаєш, ти повинен приділяти більше уваги тому, що відбувається довкола. Інакше хтось устромить у тебе ніж, коли трапиться нагода. І кого я потім буду критикувати? — вона поправила волосся: — Продовжуй, спитай мене ще щось. Мені подобається ця гра.

Ерагон повів бровою і, хоч був упевнений, що це безглуздо, спитав:

— А «ціп, ціп»?

На цей раз знахарка голосно засміялась. Деякі котиперевертні й собі роззявили роти, так, ніби посміхались. Мисливиці за тінню це чомусь не сподобалось, і вона запустила свої кігті в Ерагонову ногу. Він здригнувся.

— Ну що ж,— сказала Анжела, усе ще сміючись,— якщо хочеш знати, розкажу. Це добра історія... Так ось. Кілька років тому, коли я подорожувала окраїнами Ду Вельденвардена, на захід, тримаючись якомога далі від міст, селищ та сіл, я натрапила на Грімра. На той час він був усього лиш ватажком маленького племені котівперевертнів, і в нього ще були цілі обидві лапи. У всякому разі, я зустріла його, коли він бавився з пташеням, яке випало з гнізда. Я б не здивувалася, коли б він убив нещасну пташку й з’їв її — зрештою, коти так завжди роблять. Але ні — він просто знущався з бідолашного пташеняти: хапав його за крила, смикав за хвіст, підкидав і збивав його,— Анжела зморщила ніс від огиди.— Я попросила Грімра, щоб він припинив, та він не звернув на мене жодної уваги. Тоді я відібрала пташку, а на нього наклала закляття: увесь наступний тиждень він, тільки-но відкривав рота, мав цвірінькати.

— І він цвірінькав?

Анжела ствердно кивнула, ледь стримуючи сміх.

— Я ніколи в житті так не сміялась. Цілий тиждень ніхто з котів-перевертнів не хотів ходити з ним поруч.

— Не дивно, що він тебе так ненавидить.

— А мені що до цього? Коли ти час від часу не заводиш собі ворогів, це означає, що ти боягуз або й іще гірше. Крім того, мені приємно було бачити його реакцію. Він був такий розлючений!

Мисливиця за тінню погрозливо нявкнула й іще міцніше вп’яла кігті в Ерагонову ногу.

— Може, поговоримо про щось інше? — скривившись, спитав він.

— М-м-м.

Перш ніж вони знайшли нову тему, у таборі хтось пронизливо закричав. Потім іще й іще раз.

Ерагон зиркнув на Анжелу, вона — на нього, і вони обоє почали щосили реготати.

ЧУТКИ ТА ПИСЬМЕНА

«Пізнувато вже»,— зиркнула Сапфіра на Ерагона примруженим оком, коли той підійшов до свого намету. Дракон лежав, згорнувшись гігантським клубком і вилискуючи під тьмяним світлом ліхтарів, ніби купа лазурового каміння.

Вершник мовчки примостився біля Сапфіриної голови й обійняв її холодний ніс. Так вони й просиділи кілька хвилин.

«Твоя правда,— озвався нарешті юнак.— Ну, гаразд. Тобі треба як слід відпочити після польоту. Спи. Побачимось уранці».

Дракон лиш сонно кліпнув у відповідь.

Увійшовши до намету, Ерагон запалив свічку. Потім зняв черевики й усівся на лежак, підібгавши під себе ноги. За якусь мить він почав дихати повільніше, дав волю своїй свідомості й дозволив їй розпростертися за межі намету, щоб мати змогу торкнутися всього живого навколо, починаючи від комашок і закінчуючи Сапфірою та варденами. Більше того, його свідомість відчувала зараз навіть енергію якихось рослин, хоч та була бліда й ледь-ледь помітна, якщо порівнювати її з життєвими силами найдрібнішої тваринки.

Жодних думок, зосередженість лиш на повітрі, яке то заповнює, то покидає легені, і... Свідомість Вершника почали поступово сповняти сотні тонких виразних відчуттів.

Десь далеко-далеко залунала приглушена розмова чоловіків, які стояли на варті біля вогнища. Нічне повітря розносило їхні голоси куди далі, ніж вони сподівалися, а гострий слух Ерагона взагалі сприймав їх так, немовби вони були зовсім поруч.

— А як вони поглядають на тебе, опускаючи свої носи, ніби ти якась дрібнота? Куди це годиться? Ти в них щось по-дружньому питаєш, а вони хоч би хни, розвертаються й чимчикують собі геть...— казав один з чоловіків глибоким голосом.

— Так,— погодився другий.— Але їхні жінки такі вродливі. Вони — як...  статуї.  Одна біда, підступитись до них — зась... Справжнісінькі тобі нечіпахи!

— Це тому, Сверне, що ти бридкий байстрюк, і ніяк інакше.

— Та хіба ж я винен, що мій батько зваблював першу-ліпшу доярку? До речі, на себе глянь. З такою пикою тільки дітей лякати.

25
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело