Діаманти Ківі-Ківі - Дауманн Рудольф - Страница 21

• Предыдущая
• 21/33
• Следующая

Баантумічо в сніжно-білому одязі боя і пурпуровому тарабуші відчинив двері і доповів:

— Прийшли два багатих білих пани з товстими теками. Кажуть, з компанії Де Беерс. Хочуть поговорити з паном Брюггенсеном. Я не зміг їх вигнати.

Тіль благально глянув на лікаря блискучими очима. Той швидко вийшов на веранду, і незабаром звідти долинули роздратовані голоси. Через якусь мить лікар повернувся.

— Це генеральний уповноважений Де Беерс. Великий хижак. Ви нібито, за договором, зобов'язалися на вимогу компанії подати професіональну допомогу в Ківі-Ківі. Ось тому вони й прийшли.

— Кровопивці! — вилаявся Тіль. — Массіньї, кличте їх, однак залиштеся тут як свідок. А коли я ляжу і підніму ліву руку, женіть їх в шию!

— Покладіться на мене, Тіль, — пообіцяв Массіньї. — Доручіть своєму адвокатові розібратися у тих зобов'язаннях. Можливо, вдасться відвернути лихо!

— Лихо… — застогнав хворий. — Що ж їм треба від мене, цим свиням з мордами у золоті?

Відвідувачі стояли на порозі. Вклонилися люб'язно, ввічливо запитали про здоров'я, висловили надію на скоре одужання і відрекомендувалися:

— Старший радник компанії Авертон Клау і адвокат; Південно-Африканського концерну Мак-Грегор.

Клау попросив дати більше світла, і коли Баантумічо засвітив яскраві карбідні лампи, витяг з сірої теки з шкіри слона товстий пакет, знайшов потрібну сторінку і, почитавши її, сказав:

— Ви, звичайно, пам'ятаєте параграф вісімнадцятий, абзац третій договору, де сказано про зобов'язання контрагента подавати компанії поради і допомогу, якщо виникне така потреба.

— Це ж тільки для проформи, — заперечив Тіль

Брюггенсен. — Але, звичайно, такий пункт є в договорі, я до ваших послуг.

— У вас чудова пам'ять, — процідив крізь зуби Мак-Грегор. — Отже, містер Брюггенсен, коли ви збираєтесь вирушити в Ківі-Ківі?

— Лежачого хворого посилати в Ківі-Ківі? — обурився Массіньї. — Містер Брюггенсен тяжко хворий і не може нікуди виїжджати щонайменше протягом двох з половиною місяців.

Мак-Грегор перегорнув папери і суворо зауважив:. — В останньому пункті вказано, що всі зобов'язання повинні виконуватись без заперечень. Події в Ківі-Ківі жахливі. Все йде не так, як передбачалося договором. У нас нема ніяких даних про рівень води в період дощів, ми не знаємо, як захистити родовище від затоплення. Тому вимагаємо, щоб ви негайно вилетіли в Ківі-Ківі і на місці подали допомогу нашим технічним експертам.

— Це ж справжнє вбивство, панове! — вигукнув лікар.

— Компанія уповноважила нас домогтись виконання договору, — гоноровито відповів Клау. — Ми обговорили це питання де-юре і де-факто і прийшли до висновку, що містер Брюггенсен зможе виконати свої зобов'язання тільки на місці розробок.

— А якщо я не поїду? — задихаючись, спитав фламандець.

— В такому разі компанія Де Беерс скасовує контракт, — лаконічно відповів адвокат.

— Які негідники, які падлюки, — застогнав Тіль Брюггенсен.

Старший радник з погрозою підвівся.

— Думайте, що кажете, або я припиняю переговори!

— По-вашому це переговори? — підхопився Брюггенсен. — Це шантаж, підлий шантаж! Добре задумано, панове! Компанія тепер, знає місцезнаходження родовища. Незабаром почнуться дощі. Вони виженуть з Ківі-Ківі орду шукачів, і вся місцевість знову стане вільною. Навіть моя ділянка пропаде, бо не буде розроблена в установлені строки. А згодом, після сезону дощів, у Ківі-Ківі прибудуть орендатори компанії. Тільки так і роблять бізнес концерни!

— Я дію за законом, — закричав адвокат. — Чи хочете ви згідно з договором, який ви підписали, вилетіти в Ківі-Ківі?.

— Так, я лечу в Ківі-Ківі!

— Коли?

— Завтра на світанку!

Массіньї схопився за голову.

— Я не розумію…

— Спокійно, друже! Ваша тропічна клініка в небезпеці! — посміхнувся Брюггенсен. — Панове, — звернувся Тіль до представників компанії, — ви засвідчите мій візит письмово чи, може, полетите зі мною в Ківі-Ківі?

— Що ви? — жахнулись обидва. — Компанія нас не уповноважувала летіти. Ми приймаємо до відома вашу згоду і завтра самі проведемо вас на аеродром.

— Прийміть до відома ще одне: згідно з договором усі мої зобов'язання щодо компанії кінчаються через чотирнадцять днів. — Брюггенсен ліг і підняв ліву руку. — З сьогоднішнього дня я в розпорядженні компанії на два тижні. Потім компанія мусить мені платити за контрактом.

— Звичайно, якщо за ці два тижні ви подасте потрібну допомогу! Ми хотіли б тільки написати протокол наших переговорів. Завтра перед вильотом містер Брюггенсен підпише його.

— Ні, — твердо сказав Тіль. — Не завтра, а через дві години. Мій повірений — нотаріус Піву. В Леокіні кожен хлопчак знає, де він живе. Ознайомте його з протоколом, а він потім порадиться зі мною.

Уповноважені компанії, незграбно повернувшись, швидко вийшли з кімнати.

— Добрий блеф, однак подорож у Ківі-Ківі, звичайно, не відбудеться, — сердито сказав Массіньї.

— Пан лікар глибоко помиляється, — засміявся Брюггенсен. — Я полечу неодмінно. Замовте Сабені легкий біплан. Ви і Баантумічо будете зі мною. Візьміть також санітара. На висоті трьох тисяч метрів від свіжого повітря мені, напевне, стане краще. Уявляю, як Беніссон витріщить очі, коли ми приземлимося на аеродромі в Ківі-Ківі.

— Перериваючи лікування, ви рискуєте життям…

— А ми не перериватимемо його. Невже ваша медицина не в змозі підтримати в людині життя ще протягом двох чи трьох тижнів? Ви розумієте, Массіньї, я починаю боротьбу сам на сам проти цілої компанії Де Беерс. Це все одно, що йти на бій з водяним левом, маючи в руці тільки ножа.

Ківі-Ківі шумувало. Обуренню податками не було меж. Ще дужче захвилювався люд, почувши, що кількох шукачів алмазів поліція зігнала з ділянок за відмову сплатити податок. А коли комісар Хіггінс оголосив, що тепер має право брати ділянки і вести розробки тільки той, хто може найняти найменше двох робітників, цей величезний казан Ківі-Ківі закипів.

А тут ще пролетіла чутка, ніби у верхніх шарах родовища знайдено два великі діаманти вагою більше сотні каратів. Люди немов збожеволіли. Досі на територію Беніссона ніхто не ступав. Тепер будь-які заборони втратили значення. Звідусіль люди кинулися на прилеглі до неї ділянки і гарячково почали переривати там усе підряд. Вони перебралися через дамбу, прогнали робітників, мало не розправилися з Беніссоном, що розмахував пістолетом. Шукачі збилися тісною купою. Декого стиснули так, що він міг схопити в себе під ногами тільки жменю голубуватого грунту. Раптом хтось вигукнув:

— Камінь!. Камінь! — І підняв угору щось блискуче. Оскаженілий натовп збив нещасного з ніг і навалився на нього, намагаючись вирвати знахідку.

Біля протоки стіною вишикувалася поліція і конголезькі стрільці з карабінами напоготові.

— Не пускайте за протоку, — репетував Самуель Беніссон. — Вони все розтягнуть, розграбують, зведуть нанівець нашу працю!

— Вони люди, як і ви, — обізвався лейтенант. — Кожному хочеться мати на старість шматок хліба. Мені теж. Компанія Де Беерс від цього не збідніє.

— Пане, тут ідеться про мільйони! — кричав Беніссон,

— Становище не таке вже загрозливе, — лейтенант повернувся до чорних солдат. — Спокійно! Як тільки за протокою блисне різак, карабіни — на плече!

Тим часом Жан Янзен вибив дно в трьох барилах з ромом і у великій бочці з вином.

— Якщо ці божевільні допадуться до спиртного, то недалеко й до різні.

Він постукав пістолетом по залізяці: це був сигнал до збору загону самооборони. В трактир прийшли двадцять чоловіків. Інших, видно, теж охопила алмазна гарячка.

Раптом до хатинки ввірвалося ревіння голосів:

— На аеродром! Алмази під стартовою, доріжкою.

Лейтенант вишикував солдат біля аеродрому.

— Хто торкнеться аеродрому — стріляти! — наказав він.

Дістатися до аеродрому можна було лише по вузькій смузі землі. Та тільки-но люди добралися до протоки, як над їхніми головами засвистіли кулі. Всі зрозуміли: тут не жартуватимуть. Юрба повернула назад до табору. Хіба там нема випивки, їжі і привабливих жінок? Перед трактиром Ельзи Вандермолен теж стояли поліцейські з пістолетами і білі чоловіки зі зброєю в руках. Юрба відсахнулась. Геть звідси, далі від протоки, до інших трактирів!

• Предыдущая
• 21/33
• Следующая