Выбери любимый жанр

Сказання про дітей Гуріна - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 11


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

11

— Не думаю, сину мій, аби хтось із нас розгадав правду, — відказала Морвен.

З плином часу Морвен дедалі більше огортала тривога за Туріна, спадкоємця Дор-ломіну та Ладросу. Вона розуміла, що за тодішніх обставин хлопчика спіткає злиденна доля раба східнян задовго до того, як він устигне подорослішати. Тому їй мимоволі пригадалася розмова з Гуріном, а на гадку знову спав Доріат. Зрештою, вона постановила, якщо вдасться, таємно вислати Туріна в той край і благати Короля Тінґола дати йому притулок. Аж раптом, сидячи отак і розмірковуючи, як здійснити задумане, вона виразно почула голос Гуріна, який казав їй: «Не гайся! Не чекай мене!» Та наближалися пологи, а дорога була тяжка і небезпечна; що більше люду піде, то менше надії на порятунок. Серце все ще марило сподіванням, у якому Морвен не хотіла зізнатися навіть сама собі: глибоко всередині її єства жило чуття, що Гурін не загинув, і безсонними ночами вона сторожко вичувала його ходу або прокидалася, думаючи, ніби почула іржання Арроха, його коня. Ба більше, хоча вона тепер прагнула віддати Туріна на всиновлення в дім іншого — за тогочасним звичаєм, — однак гордість не дозволяла їй особисто покладатися на милість чужинця, бодай і самого короля. Тож голосом Гуріна (чи то спогадом про той голос) було знехтувано і виткано натомість першу нитку в хитросплетінні долі Туріна.

Стрімко наближалась осінь Року Голосіння, й тільки тоді Морвен поспіхом прийняла рішення. Адже часу на подорож залишилось обмаль, а її жахала сама думка про те, що Туріна таки спіймають, якщо доведеться перечікувати зиму. Бо все частіше східняни нишпорили довкола огорожі, шпигуючи за домом. Тому зненацька Морвен звернулася до Туріна:

— Твій батько не прийде. Тож ти мусиш іти, і то негайно. Так він бажав би.

— Іти? — скрикнув Турін. — Куди ж ми підемо? По той бік Гір?

— Так, — відповіла Морвен, — по той бік Гір, далеко на південь. На південь — бо в тій стороні може бути надія. Проте я не сказала ми, сину мій. Ти мусиш піти, а я — залишитися.

— Я не піду сам! — мовив Турін. — Я не покину тебе. Чому ми не можемо піти разом?

— Я не можу піти, — відказала Морвен. — Але ти підеш не сам. Я споряджу з тобою Ґетрона, і Ґрітніра також, можливо.

— А Лабадала відішлеш? — запитав Турін.

— Ні, бо Садор кульгавий, — відповіла Морвен, — а дорога буде тяжка. А тому що ти мій син і живемо ми в похмурі дні, то скажу відверто: ти можеш померти в дорозі. Рік добігає кінця. Та залишившись, ти скінчиш набагато гірше: перетворишся на раба. Якщо хочеш стати мужем, вступивши у вік мужності, то наберешся хоробрості й учиниш так, як наказую.

— Але ж ти лишишся без мене тільки зі Садором. сліпим Раґніром і літніми жінками, — мовив Турін. — Хіба мій батько не сказав, що я спадкоємець Гадора? А спадкоємець повинен зостатись у домі Гадора, щоб обороняти його. Отепер ніж би став мені у пригоді!

— Спадкоємець повинен залишитись, але він не може, — мовила Морвен. — Однак колись він напевне повернеться. Зберися з духом! Я піду за тобою, якщо все обернеться на гірше. І якщо зможу.

— Як же ти відшукаєш мене, заблукалого у глушині? — спитав Турін.

І раптом серце зрадило його, й він, не криючись, розридався.

— Коли голоситимеш, інші створіння знайдуть тебе першими, — відказала Морвен. — Але я знаю, куди ти збираєшся, а як дійдеш і залишишся там, то я знайду тебе, якщо зможу. Адже я посилаю тебе до Короля Тінґола в Доріат. Хіба ти не будеш радше королівським гостем, аніж рабом?

— Не знаю, — відказав Турін. — Я не знаю, хто такий раб.

— Тому я й відсилаю тебе подалі, щоб і не дізнався, що то значить — бути рабом, — відповіла Морвен.

Тоді посадила Туріна перед собою і так глянула хлопчикові в очі, ніби намагалася розгадати якусь загадку.

— Важко, Туріне. Важко, сину мій, — сказала вона за мить. — Важко не лише тобі. Тягарем на мені у дні скрути лежить відповідальність за прийняті рішення. Але я роблю те, що вважаю правильним, бо інакше навіщо би мала розлучатися з найріднішою істотою в світі?

І потім вони про це не розмовляли, а Туріна охопили сум і бентега. Якось уранці він пішов шукати Садора, який рубав десь тріски для вогню. Позаяк блукати лісами було небезпечно і трісок не вистачало, то хлопчик застав Садора за спогляданням великого Гурінового крісла, покинутого незавершеним у кутку.

— Скоро і воно піде на розпал, — сказав тесля, зіпершись на милиці, — бо нині треба задовольняти лише насущні потреби.

— Не руш його наразі, — мовив Турін. — Можливо, батько таки повернеться додому і зрадіє, побачивши, що ти зробив для нього за час його відсутності.

— Примарні надії далебі небезпечніші за страхи, — сказав Садор, — до того ж вони не зігріють нас узимку.

Він показав пальцем на різьблення та зітхнув.

— Скільки часу змарновано! Зате працювалося добре. Гадаю, радість од роботи — єдина цінність таких нетривких речей. А тепер не завадило би, напевно, повернути тобі твій дарунок.

Турін було простягнув руку по лезо, та враз відсмикнув її.

— Не годиться мужеві забирати назад власні дарунки, — мовив хлопчик.

— Але ніж мій, — то хіба я не можу віддати його тобі, якщо маю таке бажання? — спитав Садор.

— Можеш, — одказав Турін, — будь-кому, опріч мене. Тільки з якої причини ти хочеш його віддати?

— Бо не сподіваюся гідно ним скористатися, — відповів Садор. — У дні грядущі для Лабадала не буде інакшої роботи, крім рабської.

— Хто такий раб? — запитав Турін.

— Той, хто колись був людиною, а тепер до нього ставляться як до худоби, — промовив Садор. — Той, хто харчується, тільки щоби підтримувати життя, підтримує життя, тільки щоби гарувати, гарує тільки зі страху перед болем або смертю. А ці грабіжники можуть завдати рабові болю або заподіяти йому смерть просто задля розваги. Я чув, вони обирають кількох прудконогих утікачів і полюють на них із мисливськими псами. Видно, східняни ліпше вчилися в орків, аніж ми — у Світлого Народу.

— Тепер я краще все розумію, — сказав Турін.

— Ганьба! Ганьба, що тобі довелося зрозуміти це в такому юному віці, — мовив Садор.

А тоді, спостерігши дивний вираз на обличчі Туріна, додав:

— Що ж ти тепер розумієш?

— Розумію, чому моя мати відсилає мене геть, — відповів Турін, і в очах його зблиснули сльози.

— Ах! — видихнув Садор.

А сам до себе пробурмотів:

— Тільки навіщо було так довго чекати?

Тоді, повернувшись до Туріна, сказав:

— Це, як мені здається, не привід для сліз. Але тобі не годиться виказувати вголос материні поради ні Лабадалові, ні будь-кому іншому. Бо нині всі стіни та загорожі мають вуха, і вуха ті ростуть на недобрих головах.

— Треба ж мені розмовляти бодай із кимось! — заперечив Турін. — Я завжди ділився з тобою. І не хочу тебе покидати, Лабадале. І не хочу покидати цей дім і мою матір.

— Якщо залишишся, — сказав Садор, — то невдовзі Дім Гадора зникне з лиця Арди навіки, і тепер ти, думаю, це розумієш. Лабадал не хоче розлучатися з Туріном, але Садор, прислужник Гуріна, буде щасливий, коли син його повелителя стане недосяжним для східнян. Ну-ну, тут нічим не зарадиш. Треба прощатися. То як, візьмеш на прощання в дарунок мій ніж?

— Ні! — відповів Турін. — Мати каже: я йду до ельфів, до Короля Доріату. Там, напевно, зможу дістати багато таких речей, а от прислати тобі, Лабадале, бодай одну з них у подарунок навряд чи вдасться. Тоді я буду далеко-далеко звідси, один-одинокий.

Потому Турін заплакав, але Садор звернувся до нього, кажучи:

— Заспокойся ж! Куди подівся Гурінів син? Ще зовсім недавно я чув од нього такі слова: «Тільки-но доросту, піду в солдати до короля ельфів».

Турін утер сльози і мовив:

— Нехай так! Якщо ці слова належали синові Гуріна, то він мусить дотримати їх і піти. Однак говорити, що зробиш те або те — це одна річ, виконувати ж обіцяне — цілком інша. Тепер я не хочу в солдати. Тож надалі добре думатиму, перш ніж казати що-небудь.

11
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело