Выбери любимый жанр

Сказання про дітей Гуріна - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 38


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

38

Людям стало цікаво, що він мав на увазі, адже на той час Турамбар не сказав ані слова більше; та його непохитність додала їм снаги.

У ту пору ріка Тейґлін текла ось як: спершу вона, прудко, як і Нароґ, збігаючи з Еред-Ветріну, несла води поміж низьких берегів, далі, за Переправами, набиралася сили від інших потоків і прокладала собі путь через підніжжя нагір'я, на якому розташувався Бретілський Ліс. Згодом бігла у глибоких ущелинах, величні кручі яких нагадували скелясті стіни, й ув'язнені на дні води мчали з великою силою та гомоном. На шляху Ґлаурунґа, трохи північніше від місця впадіння Келебросу, якраз і була одна з тих прірв, власне найглибша, одначе і найвужча. Тож Турамбар вислав трьох сміливців, аби вони з краю тієї прірви наглядали за рухом дракона; а сам раз у раз виїздив до високого водоспаду Нен-Ґіріт, куди найшвидше доходили новини і звідки він сам міг оглядати далекі простори.

Та спершу він скликав лісовиків в Ефель-Брандірі й говорив із ними, кажучи:

— Люди Бретілу, над нами нависла смертельна небезпека, яку може відвернути лише велика відвага. Проте в цій справі чисельність важитиме мало; мусимо радше скористатися хитрістю і сподіватися, що фортуна буде на нашому боці. Коли виступимо проти дракона всією міццю, як проти орківських армій, то приречемо себе на вірну загибель, а дружин і родини зоставимо без захисту. Тому-то кажу вам: залишайтеся тут і готуйтеся до бою. Якщо надійде Ґлаурунґ, тоді ви муситимете покинути це місце і розсіятися хто де; лише так декотрі зможуть урятуватись і вижити. Адже він, якщо тільки зможе, неодмінно знищить Ефель-Брандір і всіх, кого знайде; хоч і не оселиться тут згодом. Скарб його — в Нарґотронді, там є глибокі чертоги, де він може безпечно лежати і рости.

Тоді люди збентежились і були неймовірно пригнічені, адже вірили Турамбарові та сподівались обнадійливіших слів. Однак він сказав:

— Це — найгірше, що може статися. Та, якщо я добре все зважив і фортуна не відвернеться від мене, такому не бувати. Я не вірю, ніби цього дракона неможливо здолати, нехай із кожним роком він і стає дедалі величнішим та лихішим. Я дещо знаю про нього. Сила його — не в тілі, хай яке воно велетенське, а у злому дусі, що живе у нього всередині. Тепер же послухайте сказання, що його розповіли мені ті, котрі воювали під час Нірнаету, коли я та більшість моїх слухачів були дітьми. У тому бою гноми протистояли Ґлаурунґові, й Азаґгал із Белеґоста прохромив його так глибоко, що той, рятуючись утечею, повернувся до Анґбанда. Проте цей шпичак гостріший і довший, аніж лезо Азаґгала.

І Турамбар різким рухом вихопив із піхов Ґуртанґа і змахнув ним над головою. Тим же, хто спостерігав за цим, здалося, ніби полум'я зайнялось у його руці й зметнулося превисоко вгору. І вони вигукнули:

— Чорний Шпичак Бретілу!

— Чорний Шпичак Бретілу, — сказав Турамбар, — бійся його, драконе. Знайте-бо: смерть Ґлаурунґа (і, кажуть, усього його поріддя), незважаючи на преміцний, твердіший од заліза, панцир, криється у м'якому зміїному животі. Отож, люди Бретілу, нині я вирушаю на відчайдушні пошуки живота Ґлаурунґа. Хто піде зі мною? Мені потрібні кілька вправних мужів зі зброєю — сильних духом воїнів.

Тоді Дорлас виступив наперед і сказав:

— Я піду з тобою, володарю; я завжди був за те, щоби нападати на супротивника першим, а не вичікувати його.

Та інших охочих відгукнутися на заклик не знайшлося, бо ними володів жах перед Ґлаурунґом, адже оповідь розвідників, котрі бачили його, облетіла всіх, а до того ж обросла домислами. Тоді Дорлас вигукнув:

— Послухайте, люди Бретілу, нині цілком зрозуміло, що в такі скрутні часи поради Брандіра не принесли користі. Ховаючись, урятуватися не вдасться. Чи хтось із вас займе місце сина Гандіра, щоби дім Галет не зазнав неслави?

Отак Брандіра, хоч він і сидів на високому кріслі чільника зборів, було зневажено та виставлено на посміховисько, і серце його озлобилось; адже Турамбар не дорікнув Дорласові. Але такий собі Гунтор, родич Брандіра, підвівся і сказав:

— Погано ти чиниш, Дорласе, соромлячи твого володаря, чиї кінцівки через нещасливий випадок не здатні вчинити так, як наказує серце. Стережися, щоби з тобою колись не трапилося навпаки! І як можна казати, що поради його не принесли користі, якщо до них ніколи не прислухалися? Ти, його ленник, завжди зводив їх нанівець. Кажу вам: Ґлаурунґ нині прямує до нас, як раніше до Нарґотронда, бо наші діяння викрили нас, чого і боявся володар. Але тому що це горе вже сталося, то, з твого дозволу, сину Гандіра, я виступлю від імені дому Галет.

Тоді Турамбар мовив:

— Трьох буде досить! Вас обох я візьму зі собою. Проте, володарю, я не зневажаю тебе. Зрозумій! Ми мусимо квапитись, і завдання наші вимагають, аби їх виконавці мали сильні ноги. Гадаю, твоє покликання — бути разом із народом. Адже ти мудрий і володієш даром зцілення; а може статися так, що ми небавом матимемо неабияку потребу в мудрості й зціленні.

Проте ці чесні слова тільки ще більше озлобили Брандіра, й він сказав Гунторові:

— Що ж, іди, але без мого благословення. Бо на цьому чоловіку лежить тінь, і вона доведе вас до лиха.

Турамбар хотів якомога швидше вирушити в путь; але, коли прийшов до Нініель, аби попрощатися, вона, невтішно ридаючи, пригорнулася до нього.

— Не йди, Турамбаре, благаю тебе! — сказала. — Не кидай виклик тіні, від якої ти втік! Ні, ні, продовжуй утікати і забери мене зі собою, далеко-далеко!

— Найдорожча Нініель, — відповів він, — ні ти, ні я не можемо тікати далі. У цьому краї ми в пастці. Та навіть якби я й пішов, покинувши напризволяще людей, котрі нам допомогли, то не зміг би приректи на поневіряння в нетрях — приректи на смерть — і тебе, і наше дитя. Сотні ліг пролягли поміж нами та землями, які наразі недосяжні для Тіні. Зміцни свій дух, Нініель. Ось що я скажу тобі: ні мене, ні тебе не вб'є ні цей дракон, ані жоден інший північний недруг.

Після цих слів Нініель перестала плакати і замовкла, та її прощальний поцілунок був холодний.

Потому Турамбар, Дорлас і Гунтор поспіхом рушили до Нен-Ґіріту, а коли дісталися туди, сонце хилилося на захід і довшали тіні; там їх дожидали два останні розвідники.

— Ви не надто поспішали, володарю, — сказали вони. — Дракон-бо просунувся вперед і, коли ми пішли, вже добрався до стрімкого берега Тейґліну і люто зиркав із протилежного боку. Він рухається лише вночі, тож до завтрашнього світання можна сподіватися нападу.

Турамбар глянув поверх Келеброського водоспаду і побачив, як сідає сонце, і як побіля ріки здіймаються чорні стовпи диму.

— Не можна гаяти часу, — мовив він, — а все ж це добрі новини. Мене лякало, що він почне шукати кружних шляхів, адже, якби він пішов на північ і дістався Переправ, а відтак і старої дороги в пониззі, то надія померла б. Але, видно, несамовита гордість і злоба женуть його стрімголов.

Однак, іще проказуючи останні слова, Турамбар здивувався і задумався: «Хіба можливо, щоби таке лихе та жорстоке створіння уникало Переправ, наче який-небудь орк? Гауз-ен-Еллет! Невже Фіндуілас досі стоїть поміж мною і моєю судьбою?»

Тоді він повернувся до супутників і сказав:

— Ось яким буде наше завдання. Мусимо ще трохи почекати, бо чи поспішити, чи запізнитися — для нас це однаково згубно. Коли западуть сутінки, крадькома та якомога обережніше спустимося до Тейґліну. Проте стережіться! Бо вуха у Ґлаурунґа такі самі чутливі, як проникливі його очі, а їхній погляд — смертельний. Якщо нам вдасться непоміченими дістатися до ріки, то далі спустимося в ущелину, переправимося через воду та вийдемо на стежку, якою він ітиме, коли зможе пересуватися.

— Але як він зможе висунутись аж настільки? — запитав Дорлас. — Він хоч і гнучкий, однак дуже великий дракон. І як зможе спуститися з однієї скелі та видертися на іншу, якщо передня частина буде підніматися, тоді як задня ще не спуститься? А якщо йому і вдасться це, то яка користь із того, що ми будемо знизу, в бурхливій воді?

38
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело