Выбери любимый жанр

Сказання про дітей Гуріна - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 43


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

43

Тоді раптом Брандір зайшовся сміхом причинного.

— На смертному одрі, кажуть, люди мовлять правду, — хихикав він. — І дракони також, як видається. Турін, син Гуріна — прокляття цілому роду твоєму і кожному, хто дасть тобі притулок!

Тоді Турін затис у руці Ґуртанґа, й очі його жорстоко зблиснули.

— А що сказати про тебе, Києногий? — вимовив він повільно. — Хто потайки, в мене за спиною, повідав їй справжнє моє наймення? Хто привів її перед очі драконової злоби? Хто стояв і дивився, як вона помирає? Хто прийшов сюди, щоби якнайшвидше оголосити все це жахіття? Хто нині потай зловтішається з мене? То люди мовлять правду перед смертю? Кажи її зараз же!

Та Брандір, побачивши в очах Туріна власну загибель, тримався стійко і непохитно, хоча єдиною його зброєю був костур; і він сказав:

— Те, що сталося, — довга історія, а я втомився від тебе. Одначе ти обмовляєш мене, сину Гуріна. Чи Ґлаурунґ обмовив тебе? Якщо порішиш мене, то всі побачать, що він був правий. І все ж я не боюся смерті, бо тоді піду шукати кохану Нініель, і, можливо, мені вдасться знайти її по той бік Моря.

— Шукати Нініель! — крикнув Турін. — Е ні, знайдеш хіба що Ґлаурунґа, щоби разом плодити брехню. Спатимеш біля Черва, твого поплічника, і гнитимеш із ним в одній темряві!

Тоді він заніс Ґуртанґа, рубонув Брандіра й убив його. Та люди відвели очі від того вчинку, а коли він повернувся й пішов геть од Нен-Ґіріту, злякано повтікали.

Тоді Турін, мов безумець, побрів крізь лісові хащі, то проклинаючи Середзем'я та взагалі життя людей, то гукаючи Нініель. Але коли нарешті викликаний горем шал відступив, він присів ненадовго, і зважив усі свої діяння, і ніби почув власний крик: «Вона живе в Таємничому Королівстві, в безпеці!» І тоді йому спало на думку, що, незважаючи на зруйноване життя, він мусить туди піти; бо Ґлаурунґова брехня постійно вводила його в оману. Тому він підвівся, і подався до Переправ через Тейґлін, і, минаючи Гауз-ен-Еллет, скрикнув:

— Гірко я поплатився, о Фіндуілас, за те, що завжди прислухався до дракона. Пошли мені розраду!

І щойно він вигукнув це, як побачив дванадцятьох добре озброєних мисливців, котрі надходили через Переправи; і то були ельфи; і при наближенні він упізнав одного з них — Маблунґа, головного лісничого Тінґола. І Маблунґ привітав його, гукаючи:

— Туріне! От ми й зустрілися. Я розшукував тебе і радію, бачачи тебе живого по стількох важких роках.

— Важких! — сказав Турін. — Так, важких, неначе ступня Морґота. Якщо ж ти радий бачити мене живим, то ти такий у Середзем'ї один. Чому так?

— Бо серед нас ти зажив доброї слави, — відказав Маблунґ, — і, хоча ти й уникнув багатьох небезпек, я до останнього боявся за тебе. Спостерігаючи за просуванням Ґлаурунґа, я думав, що він довершив нечестиві замисли і повертається до Повелителя. Та дракон звернув до Бретілу, і саме тоді я довідався від мандрівників, що Чорний Меч Нарґотронда знову з'явився в тій землі, й орки уникали її кордонів, як смерті. Потому жах охопив мене, і я сказав: «На жаль! Аби розшукати Туріна, Ґлаурунґ іде туди, куди не посміли зайти його орки». Тому і я поспішив сюди — щоби застерегти тебе і допомогти.

— Поспішив, але не досить швидко, — мовив Турін. — Ґлаурунґ мертвий.

Тоді ельфи глянули на нього подивовано і сказали:

— Ти порішив Великого Черва! Нехай довіку славиться ім'я твоє поміж ельфів і людей!

— Байдуже, — мовив Турін. — Моє серце також мертве. Та позаяк ви прийшли з Доріату, розкажіть бодай щось про моїх рідних. Бо в Дор-ломіні мені сказали, ніби вони втекли до Таємничого Королівства.

Ельфи мовчали, та, зрештою, Маблунґ заговорив:

— Так, справді, за рік до приходу дракона. Проте нині їх там немає, на жаль!

Тоді серце Туріна зупинилося, дослухаючись до кроків судьби, яка невідступно йшла за ним — аж до кінця.

— Кажи далі! — крикнув він. — Не барися!

— Вони подались у нетрі, щоби відшукати тебе, — мовив Маблунґ. — Всупереч усіляким порадам, рушили до Нарґотронда, коли стало відомо, що Чорний Меч — це ти. Тоді Ґлаурунґ виступив уперед, і всі їхні охоронці кинулись урозтіч. Морвен відтоді й не бачили; Ніенор же, зачаклована німотою, помчала на північ, мов дика олениця, і пропала.

Потому, здивувавши ельфів, Турін засміявся, голосно та різко.

— Хіба не дотепно? — скрикнув він. — О, прекрасна Ніенор! Отож, вона втекла з Доріату до дракона, а від дракона — до мене. Оце люб'язність фортуни! Засмагла вона була, з темним волоссям, невисока і тендітна, мовби дитятко ельфів — хто би міг не впізнати її!

Вражений, Маблунґ сказав:

— Тут, певно, якась помилка. Сестра твоя була інша: висока, блакитноока, з волоссям кольору щирого золота, правдива жіноча подоба Гуріна, її батька. Не може бути, щоби тобі стрілася саме вона!

— Не може, не може, Маблунґу? — кричав Турін. — Чому ж ні? Розумієш, я сліпий! Ти не знав? Сліпий, сліпий, бо зі самого дитинства йшов навпомацки в темній імлі Морґота! Тож облиште мене! Ідіть, ідіть! Повертайтесь у Доріат, і нехай зима висушить його! Проклинаю Менеґрот! Проклинаю вашу виправу. Цього єдиного бракувало. Тепер западає ніч!

І він помчав од ельфів, як вітер, а їх переповнив подив і страх. Але Маблунґ сказав:

— Сталося щось дивне та жахливе, про що ми не відаємо. Ходімо і допоможімо йому, коли вдасться: він-бо нині причинний і шалений.

Але Турін значно випередив їх, дістався до Кабед-ен-Арасу і зупинився; і почув ревіння води, і побачив, що всі дерева поблизу й оддалік зачахли, ніби зима вдарила в перший день літа.

— Кабед-ен-Арасе, Кабед-Наерамарте! — крикнув він. — Не оскверню я вод твоїх, купелі Нініель. Бо вчинки мої були погані, й останній — найгірший.

Тоді витяг меча і сказав:

— Вітаю тебе, Ґуртанґу, залізо смерті, ти зостаєшся одинаком! Але хіба ти знаєш якесь інше панування чи вірність, окрім як бути вірним руці, що тримає тебе? Жодною кров'ю ти не захлинешся. Здолаєш Туріна Турамбара? Уб'єш мене швидко?

І у відповідь лезо забриніло холодним голосом:

— Так, я вип'ю кров твою, щоби забути кров Белеґа, мого повелителя, і кров Брандіра, вбитого несправедливо. Я вб'ю тебе швидко.

Потому Турін обпер руків'я на землю і кинувся на вістря Ґуртанґа, і чорне лезо забрало його життя.

А Маблунґ прийшов, і побачив страхітливу подобу мертвого Ґлаурунґа, і побачив також Туріна, і затужив, думаючи про Гуріна, якого зустрічав під час битви Нірна-ет-Арноедіад, і про жахливу долю, яка спіткала Гурінів рід. Ельфи ще стояли там, коли люди, спустившись од Нен-Ґіріту подивитися на дракона, угледіли, як закінчилося життя Туріна Турамбара, і заридали; а ельфи, дізнавшись нарешті, чому Турін отак розмовляв із ними, були приголомшені. Тоді Маблунґ із гіркотою в голосі мовив: — Я також заплутався в тенетах судьби Дітей Гуріна й отак — словами — вбив того, кого любив.

Потому вони підняли Туріна і побачили, що меч його розламався навпіл. Так перестало існувати останнє, чим він володів.

Багато рук трудилося, збираючи хмиз і громадячи його у велике вогнище, і тіло дракона було знищено, і зостався від нього лише чорний попіл, і кості його стали прахом, і місце того вогнища назавжди залишилося порожнім та неплідним. А там, де загинув Турін, насипали високий курган, і уламки Ґуртанґа поклали поруч із ним у могилу. І коли все було скінчено, і менестрелі людей та ельфів склали поховальну пісню, яка розповідала про звитягу Турамбара та красу Нініель, було принесено великий сірий камінь і встановлено на кургані. А на ньому ельфи рунами Доріату викарбували:

ТУРІН ТУРАМБАР ДАҐНІР ҐЛАУРУНҐА

А трохи нижче дописали:

НІЕНОР НІНІЕЛЬ

Але вона не спочила там, і ніхто ніколи не дізнався, куди віднесли її холодні води Тейґліну.

Так закінчується Сказання про Дітей Гуріна,

найдавніша з усіх балад Белеріанду.

Після смерті Туріна та Ніенор Морґот звільнив Гуріна з рабства, щоби могти далі снувати власні лихі наміри. І десь-колись, блукаючи, той дістався Бретілського Лісу й увечері, йдучи від Переправ через Тейґлін, піднявся до місця спалення Ґлаурунґа та до великого каменя, що стояв на краю Кабед-Наерамарту. Про те, що сталося там, розповідають таке.

43
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело