Сказання про дітей Гуріна - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 46

Це пророцтво здійснилося, коли Туор, Турінів двоюрідний брат, прийшов у Ґондолін і одружився з Ідріль, донькою Турґона; Еаренділ — «нова зоря», «надія ельфів і людей», — котрий утік із Ґондоліна, був їхнім сином. У прозовій сазі про «Загибель Ґондоліна», яку батько почав, імовірно, в 1951 році, він детально описує подорож Туора та його супутника і провідника — ельфа Воронве. У дорозі, пробираючись одні-однісінькі через нетрі, вони почули в лісі крик:

Вони почекали і побачили, як хтось іде поміж дерев, і то виявився рославий чоловік, озброєний, одягнутий у чорне, з оголеним довгим мечем; їх здивувало, що лезо меча також було чорне, а краї його блищали ясно та холодно.

То, власне, і був Турін, який поспішно йшов геть од сплюндрованого Нарґотронда; але Туор і Воронве не заговорили до нього і «не знали, що Нарґотронд загинув, і що то був Турін, син Гуріна, Чорний Меч. Отак, лише на мить, зійшлися шляхи двох родичів, Туріна і Туора, щоби ніколи вже не перетнутись».

У новій оповіді про Ґондолін батько виводить Туора на височину в Окружних Горах, звідки можна було поглядом окинути рівнину аж до Таємничого Міста; і там він, сумовитий, зупиняється, щоби ніколи не рушити далі. Тож у «Загибелі Ґондоліна» моєму батькові теж не вдалося здійснити всіх намірів, і ми надалі не бачимо ні Нарґотронда, ні Ґондоліна.

Я десь уже зазначив, що, «завершивши велике „вторгнення“ та відіславши видавцеві Володаря Перстенів», батько, здавалося, повернувся до Прадавніх Часів, бажаючи відтворити той обшир — так, як він колись давно мав на меті, починаючи «Книгу втрачених оповідей». Він прагнув завершити «Квенту Сильмариліон»; а от «великі оповіді порівняно з початковою версією, від якої походять і їхні пізніші розділи, так ніколи й не здобули помітного розвитку». Ці зауваження справедливі й щодо «Дітей Гуріна»; однак тут батько зробив значно більше, хоча, зрештою, не спромігся надати остаточного та завершеного вигляду істотній частині пізнішої, дуже розширеної, версії легенди.

Одночасно з поверненням до «Балади про Леітіан» і до «Загибелі Ґондоліна» батько почав писати новий варіант «Дітей Гуріна», розпочав, однак, не з Турінового дитинства, а з пізнішого кульмінаційного моменту його страхітливої історії — після зруйнування Нарґотронда. У тексті цієї книги — розповідь од «Повернення Туріна в Дор-ломін» і аж до його смерті. Я не можу пояснити, чому батько відійшов од звичної практики починати все від початку й учинив саме так. Але щодо цього він залишив поміж власних паперів також чимало пізніших недатованих текстів, які стосувалися долі Туріна від його народження та до сплюндрування Нарґотронда, багато допрацювань і розширень старих версій, які подекуди переростали в невідому доти оповідь.

Написання якщо не цілого цього твору, то принаймні його переважної частини можна віднести до періоду після тогочасної публікації «Володаря Перстенів». На ту пору «Діти Гуріна» стали для батька основною історією кінця Прадавніх Часів, і тривалий час усі його думки були присвячені їй. Але йому ставало дедалі важче впорядковувати її згідно з чіткою розповідною канвою, адже оповідь ускладнювали додаткові характери та події; правду кажучи, один довгий період історії міститься у безладній мішанині чорновиків і сюжетних нарисів.

І все-таки «Діти Гуріна» в останній редакції — це основна фантазійна розповідь про Середзем'я, що її створив батько після завершення «Володаря Перстенів»; життя і смерть Туріна зображено так переконливо та безпосередньо, як нікого іншого з людей Середзем'я. Тому після тривалого дослідження рукописів я спромігся сформувати в цій книзі текст, який од початку і до кінця становить неперервну розповідь, без жодних елементів, чужих авторській концепції.

У «Незавершених оповідях», виданих понад чверть століття тому, я подав неповний текст довгої версії цього сказання, назвавши його «Нарн», від ельфійського «Нарн і Хін Гурін» — «Сказання про дітей Гуріна». Але то була тільки одна з частин розмаїтої за змістом книги, і той текст був украй недосконалий щодо загальної ідеї та характеру книги: я пропустив кілька вагомих фрагментів (із них один — дуже довгий), де текст «Нарну» був наближений до тексту значно коротшої версії, поданої в «Сильмариліоні», або там, де, на мою думку, неможливо було навести іншого «довгого» тексту.

Отже, текстобудова поданого тут «Нарну» дещо відрізняється від тієї, що в «Незавершених оповідях», — головно тому, що після виходу книги я старанніше дослідив чималий комплекс батькових рукописів. Це спонукало мене до цілком інакших висновків щодо співвідносності й послідовності деяких текстів, які переважно стосувалися надто безладної еволюції легенди на часовому відтинку, окресленому в розділі «Турін серед розбійників». Опис і пояснення до побудови нового тексту «Сказання про дітей Гуріна» наведено нижче.

Важливою ланкою в усьому цьому є своєрідний статус раніше виданого «Сильмариліона»; адже, як уже зазначалось у першій частині цього «Додатку», мій батько припинив роботу над «Квента Сильмариліон» на тому місці (Турін утікає з Доріату і стає на шлях розбійника), на якому він зупинився 1937 року, коли почав писати «Володаря Перстенів». При створенні оповіді для цієї книги я користувався «Анналами Белеріанду», які виросли з початкового «Сказання про віки» та розширилися до літописної розповіді (паралельно з тим, як один за одним з'являлися рукописи «Сильмариліона»), де йшлося про те, як Морґот після смерті Туріна та Ніенор звільнив Гуріна.

Отож, першим фрагментом, який я пропустив у легенді «Нарн і Хін Гурін», поданій у «Незавершених оповідях», є опис гостювання юних Гуріна та Гуора в Ґондоліні; я пропустив його лише тому, що ця історія розповідається в «Сильмариліоні». Однак насправді батько написав дві версії згаданого епізоду, й одна була призначена спеціально для зачину «Нарну», інша ж базувалася на фрагменті з «Анналів Белеріанду» і мало чим відрізнялась од першоджерела. У «Сильмариліоні» я використав обидва тексти, а тут дот римувався батькової версії «Нарну».

Другим пропущеним фрагментом у «Незавершених оповідях» став опис Битви Незліченних Сліз. Він випав із тієї самої причини, і батько знову-таки створив дві його версії: одна існувала в «Анналах», другу він написав значно пізніше, тримаючи, втім, текст «Анналів» перед собою та не надто відступаючи від нього. Ця друга версія великої битви теж була спеціально задумана як частина «Нарну» (текст називається «Нарн II», тобто другий розділ «Нарну») й у заголовку, наведеному на сторінках цієї книги сказано: «Тут хіба перелічимо ті діяння, які стосуються долі Дому Гадора та дітей Гуріна Незламного». Щоби досягти стислості, батько переніс із «Анналів» тільки описи «битви на західному фланзі» та знищення воїнства Фінґона; цим спрощенням і редукцією оповіді він змінив перебіг битви порівняно з тим, як про це розповідається в «Анналах». У «Сильмариліоні» я, звісно ж, дотримувався тексту «Анналів», хоча запозичив-таКи кілька деталей із версії для «Нарну»; в цій же книзі я не відступив од цілісного тексту, який батько вважав потрібним для «Нарну».

Порівняно з «Незавершеними оповідями» новий текст зазнав помітних змін — починаючи від розділу «Турін у Доріаті». Тут уже є ціла низка писань, переважно чорнових, які стосуються одного і того самого елемента розповіді на різних стадіях розвитку. Тож ми маємо можливість сприймати початковий матеріал у різних ракурсах. Я дійшов висновку, що, компонуючи текст для «Незавершених оповідей», дозволяв собі більше редакторської свободи, ніж було необхідно. Щоби створити цю книгу, я переглянув початковий матеріал і перекомпонував текст, у багатьох (переважно вкрай другорядних) місцях відновивши оригінальні слова, ввівши речення або фрагменти, яких не годилося позбуватися, виправивши декілька помилок і вибравши дещо інші варіанти з-поміж початкових різночитань тексту.