Выбери любимый жанр

Замогильні записки - де Шатобріан Франсуа Рене - Страница 11


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

11

Батько брав мене з собою на полювання. Любов до полювання, що оволоділа всім моїм єством, доходила до нестями; перед очима у мене до цього дня стоїть поле, де я вбив мого першого зайця. Восени мені часто доводилося по чотири-п’ять годин простоювати до пояса у воді, підстерігаючи на березі ставка диких качок; я й досі не можу байдуже дивитися, як собака робить стійку. Втім, до мого першого палкого захоплення полюванням домішувалася любов до незалежності: стрибати через рови, уздовж і впоперек виходжувати поля, болота, вересові зарості, блукати з рушницею далеко від людей, відчуваючи себе сильним і самотнім, – тут я був у своїй стихії. Іноді я забивався так далеко, що вже не тримався на ногах і лісникам доводилося нести мене додому на ношах з гілок.

Але скоро радощі від полювання набридли мені; мене мучило жадання щастя, яке я не міг ані стримати, ані зрозуміти; у розумі моєму і в моїй душі постали два порожні храми; ніхто ще не знав, на який вівтар тут приноситимуть жертви, якому богові поклонятимуться. Я ріс пліч-о-пліч зі своєю сестрою Люсіль; наше життя і наша дружба були нероздільні.

6

Люсіль

Люсіль була дівчина ставна, виняткової краси, але страх яка серйозна. Бліде обличчя її облямовувало довге чорне волосся; вона часто дивилася на небо або озирала все навколо очима, повними то засмути, то вогняного блиску. Все в ній – хода, голос, усмішка, зовнішність – було сповнене мрійливості і страждання.

Ми з Люсіль нічим не могли допомогти одне одному. Коли ми говорили про світ, то тільки про той, який носили в собі і який не надто був схожий на світ, що нас оточував. Вона бачила в мені свого захисника, я бачив у ній свою подругу. Її мучили напади похмурих думок, які мені нелегко було розвіяти: у сімнадцять років вона оплакувала минущу молодість; вона хотіла живцем поховати себе в монастирі. Все хвилювало, засмучувало, ранило її: вона місяцями мучилася невисловленою думкою, нездійсненною мрією. Я часто заставав її у мріях наяву – вона сиділа, звісивши голову на руки, нерухома, окам’яніла; здавалося, не всипало в ній саме лише серце; життя її не виявлялося зовні; навіть груди не здіймалися. Позою своєю і сумною красою вона була схожа на Ангела смерті. Я намагався її розрадити, але за мить невимовний відчай охоплював мене.

Люсіль любила в годину надвечір’я читати наодинці яку-небудь благочестиву книжку: їй припало до душі перехрестя двох путівців, де стояв кам’яний хрест, а поряд гостроверхий шпиль тополі тягнувся в небо, немов пензель художника. Моя святоблива матуся, повна захоплення, говорила, що дочка нагадує їй одну з перших християнок, яка молиться у стародавній лаврі.

Завдяки цьому зосередженню душевних сил сестра моя впадала в незвичайний стан: уночі вона бачила пророчі сни, вдень, здавалося, читала в книзі майбутнього. На сходовому майданчику в головній вежі висів настінний годинник, що боєм своїм порушував нічну тишу; якщо Люсіль не спалося, вона приходила й сідала на сходинку перед цим годинником; вона ставила лампу на підлогу і не зводила очей з циферблата. Коли опівночі грізне злиття стрілок сповіщало годину смути і злочинів, Люсіль чула звуки, що відкривали їй чиюсь далеку кончину. За кілька днів до 10 серпня вона, разом з іншими моїми сестрами живучи в Парижі неподалік Кармелітського монастиря, кинула погляд у дзеркало і скрикнула. «Я бачила, як входить смерть», – пояснила вона. Серед вересових заростей Каледонії Люсіль стала б небесним створінням Вальтера Скотта, наділеним подвійним зором; серед армориканських вересових пустищ вона була всього лише відлюдницею, чия доля – краса, геній і нещастя.

‹За порадою Люсіль Шатобріан починає писати вірші про природу; вірші у прозі самої Люсіль›

9

Останні рядки, написані у Вовчій долині. – Таємниця мого життя

Вовча долина, листопад 1817 року

Повернувшись із Монбуассьє, я пишу ці рядки – останні в цьому відлюдному куточку; я змушений покинути його, хоча вихованці мої перетворилися на прекрасних юнаків, чиї стрункі лави правлять своєму батькові за прихисток і нагороду. Я більше не побачу магнолію, чиї квіти нагадали б мені про флоридську красуню, не побачу єрусалимську сосну і ліванський кедр, посаджені в пам’ять Ієроніма, не побачу ґренадський лавр, грецький платан, армориканський дуб, біля підніжжя яких я малював Бланку, оспівував Цимодоцею, творив Велледу. Ці дерева, гамадріади мого саду, народжувалися й росли разом з моїми мріями. Вони перейдуть до інших рук; чи любитиме новий господар їх так само палко? Можливо, вони зачахнуть, можливо, він зрубає їх: я приречений позбутися всіх земних скарбів. Прощаючись з лісами Ольне, я описуватиму, як прощався колись з лісами Комбурґа; все моє життя – суцільні прощання.

Розбудивши в мені любов до поезії, Люсіль долила оливи до вогню. Почуття мої спалахнули з новою силою; розум мій почало відвідувати суєтне бажання слави; на мить я повірив у те, що наділений талантом, але незабаром, повернувшись до справедливої невіри в себе, став сумніватися в цьому таланті, як сумніваюся й до сього часу. Я почав дивитися на письменництво як на диявольську спокусу; я розсердився на Люсіль за те, що вона викликала в мені згубну схильність: я кинув писати і став оплакувати свою прийдешню славу, як оплакують славу минулу.

Повернувшись до минулого безділля, я гостріше відчув, що бракує моїй весні: я сам був для себе загадкою. Я не міг без збентеження підвести очі на жінку; я червонів, коли вона до мене зверталася. Ніяковість моя, і без того надмірна, в жіночому товаристві ставала такою нездоланною, що я пішов би на будь-які тортури, тільки б не залишатися з жінкою наодинці; але досить було їй піти, як я починав кликати її всіма силами душі. У пам’яті моїй поставали картини з Верґілія, Тібулла і Массійона; але образи матері і сестри, передаючи іншим жінкам свою чистоту, згущували покрови, які природа намагалася трохи підняти; синівська і братська любов заступали любов менш безкорисливу. Якби в моєму розпорядженні були найвродливіші рабині сералю, я не знав би, чого від них вимагати: випадок просвітив мене.

Один із сусідів приїхав погостювати до нас у Комбурґ із красунею дружиною. Щось скоїлося в селі; всі кинулися до вікна великої зали, щоб подивитися. Я підбіг першим, гостя приспіла слідом за мною, я хотів поступитися їй місцем і зробив крок назад, але ненароком зіштовхнувся з нею і виявився затиснутий між нею та вікном. Я мало не зомлів.

З цієї миті я став неясно відчувати, що кохати і бути коханим невідомим мені чином – найвище блаженство. Якби я вчинив, як учиняють інші чоловіки, я незабаром пізнав би радощі і прикрощі пристрасті, сIм’я якої носив у собі, але в моїй душі будь-яке почуття набувало характеру незвичайного. Палка уява, нерішучість, самотність спричинились до того, що я не став шукати жіночого товариства, але, навпаки, замкнувся в собі; не маючи реального предмета пристрасті, я силою своїх неясних бажань викликав привида, з яким відтоді ніколи не розлучався. Не знаю, чи знайдеться в людській історії інший подібний приклад.

10

Привид кохання

Отже, я вигадав собі жінку – в ній було потроху від усіх жінок, яких мені траплялося бачити: стан, волосся та усмішку я взяв у заїжджої гості, яка притисла мене до грудей; очі – у однієї сільської дівчини, свіжість – у іншої. Портрети вельможних дам часів Франциска I, Генріха IV і Людовіка XIV, що прикрашали вітальню, подарували мені решту рис; я викрав красу навіть у мадонн, бачених у церкві.

Моя чарівниця незримо супроводжувала мене всюди; я розмовляв з нею, немов із живою істотою; вона змінювалась у згоді з моєю примхою: Афродіта без покрову, Діана у вбранні з блакиті й роси, Талія в усміхненій масці, Геба з чашею юності, часто вона оберталась на фею, що підкоряла моїй владі всю природу. Я невтомно працював над своїм творінням; я відбирав у моєї красуні одну привабливість і замінював її іншою. Так само часто міняв я її убрання; я черпав з усіх країн, з усіх віків, з усіх мистецтв, з усіх релігій. Потім, завершивши свій шедевр, я знову розбирав його на складові частини; моя єдина жінка перетворювалася на натовп жінок, і я обожнював окремо ті привабливості, яким раніше поклонявся усім разом.

11
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело