Чорна бузина (CИ) - Шаграй Наталья Миколаївна "Шаграй" - Страница 8

• Предыдущая
• 8/23
• Следующая

Ти не хочеш зі мною поговорити, мені це не подобається.

Я п’ю чай і насолоджуюсь спокоєм. А не будую планів барбоса, стосовно твоєї персони.

Ну, так. – Хмикнула вона і тут же стала серйозна. – Як ти рідна?

Чудово, працюю. На травневі свята все було навіть краще ніж я очікувала.

Щось мене в твоєму голосі лякає.

Просто втомилась. Спати страшенно хочу.

Ти нестерпна. Тобі це казали? Я тут може просто рвуся подругу рятувати, а вона в сон зібралась .

Давай, завтра ти будеш мене рятувати, а сьогодні я буду спати.

Іди вже спи нещастя ти моє.

А що в тебе?

Все нудно і добре. На тебе сподівалась, що ти мені щось зможеш розповісти веселенького.

Втомлена до чортиків в очах і немає жодної веселенької теми на думці.

Що Соломатін?

Повернувся.

Н-да, як цікаво і що?

І ще нічого. Іди Дениса муч, нападом турботи.

Зла ти. Ладно давай до завтра. Не буду тебе так вже й мучити.

Я тебе теж люблю.

Гарно відмазалась.

Та тільки я положила голову на подушку , закрила очі то враз зрозуміла , що не спиться. Думки повертались до Дмитра Олексійовича. Ясна картина ніяк не складалась. Він був цікавий мені і що більше я його дізнавалась, то відкривався якісь інші грані його характеру. За ним було захоплююче спостерігати кипуча енергія, що в ньому жила , нестандартне мислення, оригінальні рішення і нестримна жага діяльності . Але любити? Я ж не можу його любити,сама того не знаючи? І взагалі любов це світле відчуття, яке окриляє, надихає і сподвигає на подвиги. Я ж зараз злегка перелякана , сумна , розбалансована, збита з пантелику і вкрай наповнена сумнівами. Але нічого, я подумаю про це іншим разом, такі думки нікуди не заводять.

Ми їхали в Львів. За кермом сиділа я. Дмитро Олексійович зранку був пом’ятий, сонний і як я вже зрозуміла, він по справжньому починав прокидатись десь в обід, а шалено активним ставав на вечір, коли мені вже в більшості випадків хотілось спати.

Про що ви думаєте? – Раптом запитав він мене. Я покосилась на нього очі, закриті, голова зручно притулена на спинку сидіння. – Так все таки, у вас дуже зосереджений вигляд.

Про зустріч. Подумки репетирую свою промову. Намагаюсь підібрати найбільш переконливі аргументи, щоб зацікавити і переконати прийняти нашу пропозицію.

Я теж так роблю. – Зізнався він, а я розсміялась.

Так. Іноді ви нагадуєте дуже милу людину. – Я бачила як після моїх слів у нього на лобі з’явилась морщинка і очі злегка прищурились.

Я такий як є.

Вибачте. Я нічого погано не мала на увазі.

Я чудово бачив, як та бабка хрестилась мені в слід. І прекрасно чув те ваше : Бабо Явдохо. - І він паршивенько зпародирував мою інтонацію. Його зауваження, розсмішило мене до неможливості.

Дмитро Олексійович , тільки зважаючи на вашу тонку душевну організацію, деякі злегка забобонні бабусі хрестяться вам в слід. Всі інші уже майже прийняли вас за свого. Пробачте ще раз. – Я злегка підняла праву руку.

Чому ви смієтесь?

Недоладність життя. От, дивіться в Києві ви цілком спокійно жили, ходили на тусовки, зустрічались з багатими і знаменитими, користувались популярністю. А опинились в богом забутому місці і вам потрібно знову завойовувати авторитет у людей, які не ставлять на першому місці багатство і всі попередні заслуги.

Це дуже смішно. – Припечатав він мене.

Та, таки трішки смішно. Погодьтесь.

Слідкуйте краще за дорогою.

Я хороший водій. І очей з неї не спускаю. – Весело огризнулась я. І таки справді, як і радив Соломатін зосередилась на дорозі і на своїх думках. Чим мені подобаються довгі поїздки автомобілем, так це можливістю подумати. Думки які зазвичай жили по принципу , а ти мені важлива іди сюди, ти не дуже на поличку в архів, раділи свободі і намагались заявити своє право на життя. Коли в тебе в голові живуть інформація про те, яким саме чином і дезинфіктантом прибрати запах сірководню,а Sambucus nigra - це чорна бузина, з переліком лікувальних властивостей і щось про кредити МВФ. І як в меню кухні добавити легкої дієтичної страви, коли уся українська кухня була обумовлена способом життя народу, а це переважно важка хліборобська праця. На яку людям була потрібна ситна і калорійна їжа. Хоча примхи національного характеру вимагали, щоб їжа була смачною. І довершити мистецтво подачі блюд. Адже культура приготування і споживання їжі одна з найстаровинніших.

Заїдьте на заправку. Кави поп’ємо і я пересяду за кермо. – Занудьгував видно Соломатін.

Як скажете. - Я завернула на першу ліпшу заправку. Вийшла з машини, кинула ключі Соломатіну. Нічого не радує більше на заправці, як смачна кава і наявність досягнення цивілізації у вигляді туалету.

Соломатін нас і довіз до Львова. Готель ми знайшли без пригод. За лічені хвилини нас поселили. І через півгодини Дмитро Олексійович зайшов до мене в номер, в костюмі, сорочці, чорт він виглядав привабливо. І я розглядала його не в змозі відвести очей, він же під моїм поглядом обсмикнув піджак, пригладив волосся, якимось нервовим рухом, я потім якось невпевнено запитав.

Я нормально виглядаю?

Ви виглядаєте, як імпозантний , привабливий, незаурядний чоловік. – Все таки виговорила я , він скривився, і здається не повірив мені. Я видала нервову посмішку. Подумки додавши, що вирядився він так явно на зустріч з Яніною.

Ну, що готові до зустрічі? – Він кивнув, а я закрила двері і ми пішли в конференц-зал. В залі нас уже чекала Яніна. Замисловата зачіска, стильна сукня, що підкреслювала всі принади досконалої форми жіночого тіла, туфлі на величезних підборах, що робили ноги ще довшими і посмішка в якій так і пробігала обіцянка всіх благ світу. Дмитро Олексійович галантно розкланявся , виражаючи кожною своєю клітинкою радість від такої зустрічі. А те, що почувалася я, було ні що інше , як заздрість такій красі і легкості, до якої так і тягнуться люди і несподіване почуття ревнощів, яке затопило з головою всі інші відчуття, бо вона гарна, молода і він так на неї дивиться , немов би мене тут і ніколи не було. Я розгубилась, від сили тих почуттів, тому якийсь час просто спостерігала за ними двома, потім закрила очі, намагаючись хоч трішки припинити цю внутрішню вакханалію почуттів. Коли до мене звернулись, я навіть з другого разу змогла відповісти про готель.

Знаєте Яніна, ми не продаємо номери для тимчасового проживання, ми продаємо пригоди. Коли здається, що окрім щоденного буття вже нічого не має, ми говоримо, що все тільки починається. Дбаємо про те, щоб наші постояльці відчували романтику, поринули в світ пригод, відчули красу природи її темперамент і неперевершеність. В готелі проводяться звані вечори, де дами можуть відчути себе справжньою ніжною і тендітною жінкою, а чоловіки мужніми і неперевершеними. В готелі функціонує оздоровчий комплекс, що дає змогу відпочити і тілом і душею.

Я захопилась, бо коли я спинилась щире здивування було не тільки в очах Яніни, воно виглядало і з очей Дмитра Олексійовича.

Пробачте, я трішки захопилась. – Покаялась я.

Ні, ваші слова просто зваблюють уже й мені захотілось відвідати ваш готель.

Тоді ласкаво просимо. Найкращий спосіб переконатися це відвідати особисто. Ми запрошуємо вас на гостини.

З задоволенням. – З чарівною посмішкою відповіла Яніна. – Сподіваюсь ви сьогодні приєднаєтесь до нас на вечерю?

Так. Дякуємо за запрошення. – Відповів Соломатін і при цьому чомусь подивився на мене. Ми домовились про вечерю і нарешті я змогла піти в свій номер. Я почувала себе втомленою і розбитою і просто завалилась на ліжко. Треба відпочити трохи. От повернусь і на декілька днів візьму вихідний, а то тижні без вихідних, поряд Соломатіна дурно дають взнаки на моїй нервовій системі.

Я чесно намагалась дещо підмалювати чорні круги перед очима. Краса, як відомо страшна сила , тому сходила ще раз вмилась і продовжила наносити макіяж Соломатін, як справжній чоловік постукав перед вечерею в мої двері. Легка щетина йому додавала шарму. Сильний і сміливий чоловік. І чому він так гарно виглядає?

• Предыдущая
• 8/23
• Следующая