Як народжується стежка - Близнець Віктор - Страница 9

• Предыдущая
• 9/10
• Следующая

На другий чи на третій день вона трохи очуняла. Зашаруділа в соломі. Боком, розпластано поповзла до миски, підпихаючись крилом. У неї, очевидно, страшно пересохло в горлі. Вона довго, з оторопілим виглядом пила воду, важко віддихувалась і тут же заснула над мискою.

Ще минув день-два, і качка почала вставати. Низько, аж до землі, припадала на одне крило, та все-таки виходила з-під лави. Дибуляла по комірчині, вибиралась навіть у сіни і там ловила собі під порогом жуків.

Баба назвала її Кривенькою. Бо видно було, що так і доведеться пташині весь вік шкандибати.

— Тась, тась! — кликала її Ганна Іванівна і несла до лави повну пригорщу пшона.

Кривенька весело кахкала, спиналась на здорову ногу і шкутильгала до баби, зазираючи їй у руки дробинками чорних живих очей. Пір’я на ній, що злиняло було й вицвіло, тепер знову розгладилось, стало туге й блискуче.

Словом, одужала Кривенька.

І баба Ганя пустила її до гурту. Пустила, та не знала, який матиме клопіт.

Тільки Кривенька задибуляла до качок (а від хвилювання й каліцтва вона падала й плуталась у траві), весь табун раптом закрякав, загомонів — неспокійно, стривожено, затряс на неї дзьобами. «От тобі й на! — здивувалась баба. — Свою не впізнали? Та гляньте, це ж ваша!» А табун гомонів, наступав, погрозливо витягував шиї.

Кривенька злякалась. Вона присіла. Тихо, скривдженим голосом озвалась до своїх: «Невже забули? Це я, руденька». Підвелась і знов пошкандибала до гурту. Птахи захвилювалися ще дужче, і коли Кривенька придибуляла до них і покірно схилила голову, найсердитіші — а то були старі товстобокі несушки — одна поперед одної вихоплювалась із гурту і скубли, відганяли її геть.

— Та чи ви здуріли! — обурилась баба. — Цілою оравою — і на кого? На скалічену птаху!

І подумала баба: може, Кривенька й досі пахне лисицею?

Поки бабуня роздумувала, качки бунтували, скрикували, вже й молоді почали вибігати з гурту, щоб і собі вскубнути калічку. І тільки селезень-вожак гордовито стояв осторонь, згори поглядав на збунтоване птаство. А коли качки купою підбігали до Кривенької, він різкувато крякав, сварився, і птахи відступали назад.

Потім селезень забив крилами, гукнув на весь вигін.

«Годі! — так можна було зрозуміти його сигнал. — На річку пора!»

Ще якусь мить табун кричав, невдоволено товкся на місці і все-таки, видно, прийняв Кривеньку. Бо коли вона підвелась і якось принижено, винувато задибала слідом, на неї вже не накидалися, не шипіли, хоч, правда, і поглядали в її бік не дуже ласкаво.

Потяглась Кривенька за всіма до води.

Мабуть, їй гірко було шкутильгати останньою, але вона розуміла: тепер їй завжди тут місце, десь позаду-позаду…

Табун вже спустився до річки, давно вже купається під вербами, а Кривенька повзе ще горою, де смажить сонце. Присяде, відпочине трохи і потихеньку дрібоче далі. Останньою поверталась вона й на ферму. І баба Ганя тривожилась: чи не підстереже її лисиця, не схопить знов, нещасну, десь у бур’яні?

Бабине серце тривожилось недаром.

Одного вечора Кривенька не повернулась на ферму. Не було її й наступного дня, не було цілий тиждень. «Пропала, моя сердега», — з жалем подумала баба Ганя. Та якось в обіди, в найбільшу спеку, коли всі качки купались на річці, стара почула під вікном сторожки знайоме крякання. Так тихо, лагідно подавала голос тільки її Кривенька.

Вибігла баба на подвір’я і охнула. Знайшлась! Стоїть руденька птаха, головою припадає до землі, ніби кланяється чи просить у баби пробачення. І як схудла! Наче аж висохла, і пір’я на ній пожухло, настовбурчилось, як і тоді, коли хворіла.

— Де ж ти була? — заохкала баба. — Де ти пропадала? Мабуть, нічого ж не їла?

Винесла з комірчини води, насипала проса.

І качка одразу накинулась і на воду, і на просо, шульпотіла, визбирувала дзьобом корм, а потім запивала водою. Наситившись, вона ще раз покланялась бабі і глянула на неї так, як уміють дивитися тільки птиці: голову схилила набік і одним оком, уважно зазирнула старій у лице.

Кривенька ніби щось очікувала, ніби питала дозволу: ну то я піду, добре?

— Та йди, йди, голубко, — промовила баба. — Тільки бережи себе, повертайся з качками.

Але в тім-то й секрет, що Кривенька не повернулася. Ні ввечері, ні на світанку. Прибилась вона на ферму тільки через три дні і знов у гарячий полудень.

Схудла ще більше, здається — пилом сухим припала.

«Де вона блукає? — сушила собі голову баба. — Може, в бур’янах ховається?»

Нагодувала Кривеньку і, коли та пошкандибала з подвір’я, — за нею. Це не сподобалось качці. Вона стала, витягла шию і стурбовано крякнула на бабу Ганю. Мовляв, не треба, не ходіть за мною. Жінка одвернулась, ще й рукою відгородилась: та йди собі куди хочеш. У мене своєї роботи до пропасті! Он каченят малих дві сотні, і кожного доглянути треба!.. Але тільки руденька зашкандибала, баба нишком подибуляла услід. Качка знов зупинилась. Ще раз сердито крякнула на господарку.

— От господи! — відмахнулась Ганна Іванівна. — Та я хочу шпаків поганяти. Гат-тя! Бач, як всілися в людей на шпанку! Аж гілля угинається. Пірг-гай!

Стара затрималась трохи на стежці, а Кривенька тим часом пригнулась і шуснула в кущі, в густу траву. Швидко, як тільки могла, тікала вона від баби, пірнала під листя, змійкою повзла між полином. Качка зникла, сховалася в гущині, баба лише бачила, як десь попереду легенько схитувались вершечки бур’яну. По тих вершечках, що кивали їй, баба й гналась за качкою, мліла на спеці, заплутувалась у рясній своїй спідниці, але все-таки не відставала.

Довго вони кралися в берег. Пригинці, перебіжками, ховаючись одна від однієї.

Птиця раз у раз прислухалась, виглядала з трави: чи ніхто не стежить?

І тільки вона визиркувала — бабуня враз присідала й ховала голову в бур’ян.

Словом, обхитрила баба Ганя Кривеньку. Підгляділа, де вона обжилась. А качка вибрала собі місце гарне. За осокою, на острівці, стояла трухлява, поколота від старості безверха верба. І якраз над водою чорніло в ній просторе дупло. Туди й полізла качка.

— Ач, яка мудра! — усміхнулась бабуня й витерла хусточкою піт. — Ловко ти влаштувалася! Над водою! Прямо з річки — в дупло. Там тебе ніхто не дістане — ні лисиця, ні хом’яки. Живи!

Рада за птаху, заспокоєна, почовгала баба Ганя потихеньку до ферми.

І думала дорогою, що Кривенька, мабуть, нанесла в гнізді яєць, бо з дупла виглядало пір’я й сухе втоптане листя.

Минув ще тиждень, а може, й більше. І от якось уранці почулось на порозі сторожки веселе дрібноголосе качине лопотіння. Стара виглянула і від радості аж засвітилася.

Дивіться — Кривенька не сама прийшла! Ціла сімейка з нею! Привела на ферму восьмеро маленьких жовтобоких клубочків і гукає в сторожку:

«Приймайте! Ось нас скільки! Чи прогодуєте всіх?»

Прудкі пухнасті каченята, які народились на волі в дуплі, жваво лопотіли, щось визбирували на порозі та все пригортались до своєї матері, до її крила.

Баба Ганя стояла, мов заворожена, дивилась на ці пухнасті клубочки, що перекочувалися у неї під ногами, й щасливо зітхала.

«Ну й слава богу, ну й добре! Не буде Кривенька самотньою».

Так, тепер у Кривенької був свій табун. Невеличкий, але дуже дружний.

Тісною купкою мати з дітлахами йшла на річку, турботливо їх стерегла, повчала, а ввечері приводила додому.

Збирались на фермі й старі качки. Вони всідались окремо, коло жолобів з водою, а Кривенька з своїм виводком — поруч. Малі каченята одразу бігли до гурту, до старих качок, лізли на спину селезневі, клюкали в ніздрі товсту нуднувату несушку, думали, що темні дірочки в її дзьобі — то мухи.

• Предыдущая
• 9/10
• Следующая