Паразити свідомості - Вілсон Колін - Страница 31

• Предыдущая
• 31/68
• Следующая

Слухаючи наші пояснення, Флейшман раз у раз повторював:

— О боже, все збігається!

Одна з основних концепцій його психології полягала в тому, що він називав "податком на свідомість". Ми довели йому, що цей "податок" накладають здебільшого паразити.

Флейшман був наш перший учень. Нам довелося витратити цілий день, аби навчити його всього того, що вміли ми: як виявити присутність паразитів, як, виявивши їх, закрити їм доступ до свідомості. Більше поки що йому й не треба було знати. Основне він зрозумів відразу: облудою в людини було відібрано простір, який їй належить з повним правом, — країну свідомості; і як тільки людина зрозуміє це до повної повні, ніщо не в силі перешкодити їй повернути собі ту країну. Туман розвіюється, і людина починає мандрувати по свідомості так само, як вона почала мандрувати по морях, у повітрі і в космосі. Людина може робити все що захоче в тій країні. Може, наприклад, заради задоволення здійснити коротку прогулянку. А може, як захоче, скласти її карту.

Ми пояснили Флейшману, чому поки що ми не наважувались користуватися психоделічними препаратами, а ще розповіли про те, що нового нам пощастило внести в здобутки феноменології.

Ми замовили собі тривний ленч, бо таки добряче зголодніли після такої напруженої розмови. Тепер настала Флейшманова черга говорити. Як психолог, він знав багатьох людей, котрі, працюючи в галузі психології ставили ті самі питання, що й він. Двоє з них, як і сам Флейшман, працювали в Берліні: Елвін Куртіс, працівник Гіршфельдського інституту, і Вінцент Джоберті, один з його колишніх студентів, а тепер професор в університеті. Флейшман назвав ще Еймса й Томсона з Нью-Йорка, Спенсфілда й Ремізова з Єльського університету, Шлафа, Герцога, Хлебнікова й Дідрінга з Массачусетського інституту. І тут він назвав ім'я Жоржа Рібо, людини, яка мало не довела нас до згуби…

Того самого дня ми вперше почули й ім'я Фелікса Газарда. Ми з Райхом не дуже розумілися на сучасній літературі, але до творів Газарда з їхньою сексуальною тематикою Флейшман, природно, виявляв інтерес. Ми дізналися, що серед авангарду Газард мав велику популярність завдяки химерній суміші садизму наукової фантастики й безпросвітного песимізму в його творах. Він, очевидно. регулярно отримував гроші від одного з берлінських нічних клубів — гнізда розпусників і збоченців — за те, що просто приходив туди й сидів протягом певного часу, викликаючи своєю присутністю захоплення відвідувачів.

Флейшман розказав нам про деякі Газардові твори і додав цікаву інформацію про самого автора: замолоду Газард був наркоманом, але тепер начебто вилікувався. Все, що Флейшман розповідав нам про Газарда, вказувало на те, що ця людина була ще одним "зомбі" паразитів свідомості. Флейшман бачився з ним лише раз і враження про ту людину склалося в нього неприємне. Він сказав, що у своєму щоденнику написав: "Газардова свідомість схожа на свіжорозриту могилу" і що після зустрічі з Газардом відчував дивну пригніченість.

Постало питання: чи нам працювати утрьох тісною спілкою, чи краще, щоб Флейшман діяв на свій розсуд, залучаючи нових союзників? Ми вирішили, що другий варіант небезпечний і що підбирати нових союзників нам слід разом. Крім того, нас підпирає час. А треба зібрати невелику армію високоінтелектуальних людей. Кожен новий спільник мав би полегшити нам нашу справу. Флейшмана було легко переконати, бо нас було двоє. А якщо нас буде чимало, ми легко переконаємо цілий світ. І отоді розпочнеться справжня битва…

У світлі дальших подій важко повірити, що ми могли бути такими впевненими в перемозі. Але слід пам'ятати, що доти нам весь час щастило. І ми дійшли помилкового висновку: напевно, паразити безпомічні проти того, хто знає про їхнє існування.

Пам'ятаю, коли увечері ми проводжали Флейшмана на літак, він окинув поглядом юрби людей на яскраво освітлених вулицях Анкари й сказав:

— Я почуваю себе так, ніби вмер цими днями і народився зовсім іншою людиною… — А перед тим, як сісти в літак, він зауважив: — Дивно, але мені здається, ніби всі ці люди сонні. Вони як сновиди.

Отже за Флейшмана ми могли бути спокійні. Він уже опановував простори "країни свідомості".

Далі все розгорнулось так швидко, що цілі тижні, здавалося, складались із самих подій. Через три дні Флейшман знову прибув до нас із Елвіном Куртісом і Вінцентом Джоберті. Він прилетів у четвер уранці, і відлетів того самого дня о п'ятій вечора.

Куртіс і Джоберті були саме тими людьми, про яких ми мріяли, особливо Куртіс, котрий наблизився до проблеми, завдяки вивченню філософії екзистенціалізму, і був на порозі відкриття паразитів. Лише одне в ньому стурбувало нас. Він також згадав про Фелікса Газарда і посилив наші підозріння, що Газард був прямий агент паразитів, "зомбі", свідомість якого була завойована під час наркотичного сп'яніння. Очевидно Газард справляв недобре враження на багатьох людей, зокрема на невротичних дівчат, яких це збуджувало. На Куртіса він подіяв так само неприємно, як і на Флейшмана. Але гірше було те, що він двічі висміяв роботу Куртіса в берлінському авангардистському журналі. Куртіс мав остерігатися більше, ніж усі ми: він уже був під підозрінням у паразитів свідомості.

Якби ми не були такі наївні, то організували б убивство Газарда, не зволікаючи. Це було зовсім неважко. Флейшман уже розвинув у собі зачаткові навички психокінезу і, ще трохи повправлявшись, міг би спрямувати Газарда під автомобіль, за кермом якого був би Куртіс або Джоберті. Але ми не могли піти на таке: нас мучили докори сумління. Важко було усвідомити, що Газард був уже мертвий і що лишалось усього-на-всього знешкодити його тіло, яке стало знаряддям паразитів.

Протягом наступних трьох тижнів Флейшман приїжджав кожного уїк-енду, щоразу привозячи нового союзника — Спенсфілда, Еймса, Касселя. Ремізова, Ласкаратоса (з Афінського університету), братів Грау, Джоунза. Дідрінга і першу жінку — Зігрід Ельгстрем із Стокгольмського інституту. Всі пройшли через наші руки протягом двадцяти днів. У мене щодо цього відчуття були змішані. Насамперед стало легше від того, що таємниці прилучилися інші і що ми з Райхом більше не були єдиними її охоронцями; проте я завжди боявся, що хтось із нас міг припуститися помилки і тим насторожити паразитів. Хоча я й переконував себе, що вони не були небезпечні, а все ж інтуїція підказувала мені, що треба й далі пильнуватися.

• Предыдущая
• 31/68
• Следующая