Выбери любимый жанр

Захребетник - Олди Генри Лайон - Страница 7


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

7

– Підтверджую. І маю заяву.

– Я слухаю.

– Це був чесний двобій, а не підступний напад.

– Дуель?

– Загалом, так. Один на один, із оголошенням намірів.

– Дуже цікаво. І хто ж, дозвольте запитати, був вашим супротивником?

– Він не назвався. Втім, мого імені він теж не запитував.

– У вас були секунданти?

– Ні.

– Отже, правил дуелі не було дотримано. Цей випадок можна класифікувати, як…

– Даруйте, шановний Азізбею, – урвав його Джеймс, як і раніше посміхаючись, але куди стриманіше. Класифікація хайльбаші, ще не почавшись, йому вже не подобалася. – В пункті 7b Міжнародного Дуельного кодексу, ратифікованого, у тому числі, Реттією та Баданденом…

– Я пам’ятаю кодекс, о велемудрий віконте, – теж посміхнувся хайльбаші. І якщо Джеймсова посмішка була крижана, то посмішка Азізбея нагадувала ковану крицю. – В особливих випадках, таких, як нагальний захист честі… Вибачите за нескромне запитання, але що ж було приводом для вашого двобою?

Зрозуміло, Джеймс мав повне право не відповідати. Але навіщо сваритися з представником Канцелярії Припинення? З Азізбеєм узагалі не виникало жодного бажання сваритися, навіть коли б він не був «офіційним гостем». Навпаки, народжувалося палке бажання опинитися від нього якнайдалі. І ніколи більше не бачити цього обличчя – вродливого, але начебто витесаного з мореного дуба, зі старим шрамом і сталевою привітністю.

Чи боявся хлопець хайльбаші?

О, ні!

Чого б то?! – нехай його злочинці бояться.

Але в присутності баданденця Джеймс почувавсь якось незатишно.

– Ми засперечалися через один фехтувальний прийом. І щоб розв’язати нашу суперечку, оголили шпаги. Ну, а потім… Трохи захопилися.

– Розумію.

Цього разу посмішка в Азізбея була цілком людяна. Джеймс навіть відчув крихту симпатії до хайльбаші. Можливо, поза службою баданденець – наймиліший чоловік і найприємніший співрозмовник, любитель поезії та полювання на фазанів.

На відміну від робочих годин, коли він – «при виконанні».

* * *

У двері сунувся хабіб – він хотів сказати хайльбаші, що пораненому потрібен спокій. Справа, мабуть, полягала не так у спокої для пораненого, як у бажанні лікаря нагадати про своє існування. Але Азізбей, хоча й сидів спиною до альБасані, значущо насупився й мовчки теребив чотки – тож козлобородому султану цілителів довелося зникнути, немов росі під промінням сонця.

Певно, вирішив зазирнути пізніше.

– Чому ж ваш суперник, у такому разі, втік? Якщо то була чесна дуель чи просто суперечка двох фехтувальників?

– Не знаю.

Джеймс знизав плечима й закинув ногу на ногу.

– У вас є припущення щодо цього?

– Можливо, мій опонент побоювався, що його зопалу приймуть за грабіжника чи вбивцю?

Азізбей погладив свою чудесну бороду, пропускаючи кучері між пальцями.

– Це було би недалеко від істини. Саме він наполіг на з’ясуванні вашої суперечки у двобої?

– Так, – не дуже охоче підтвердив хлопець.

Назватися призвідником і зводити на себе наклеп, вигороджуючи «мисливця», – то вже геть нерозумно.

– Затіяна суперечка могла бути просто зачіпкою, чи не так?

– Зачіпкою до чого?

– До виклику вас на двобій з метою вбити й пограбувати.

– Звичаєм грабіжники чинять інакше.

– І вбивці теж, – серйозно кивнув хайльбаші. – Але в зграї, як мовиться, не без білої ворони. Були випадки. От ви, дворянин і чесна людина, – хіба стали б ви нариватися на двобій із незнайомцем тільки задля того, щоб перевірити на практиці дієвість фехтувального прийому?

– Я – ні. Але знаю не одного чоловіка шляхетного походження, котрий цілком міг би бути на місці мого опонента. У мене до нього немає жодних претензій. Поранення незначні, мене, як бачите, не прикуто до ліжка. А суперечка наша вийшла доволі цікавою. Залишається тільки знайти супротивника та подякувати за те, що потішив душу.

Джеймса мало обходило, зрозуміє хайльбаші його натяк чи сприйме за браваду. Він сам відшукає рябого. Сам! І сповна розрахується з нахабою. Це справа честі! Нічого вплутувати сюди баданденську владу. Зрештою, вони билися один на один. Негідно дворянина…

– Ви офіційно відмовляєтеся від претензій до нападника?

– Відмовляюся.

– Ви можете підтвердити свою відмову письмово?

– Хоч зараз.

– Чи є у вас претензії до влади Бадандена?

– Ані найменших.

– Дуже добре. Мене вповноважено виплатити вам компенсацію за фізичні, моральні та матеріальні збитки під час перебування в нашому місті. От, не відмовтеся прийняти: сімдесят золотих дхармів.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

7
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело