Розбите дзеркало - Кокотюха Андрій Анатолійович - Страница 53

– Може, досить уже театральщини?

– Досить, пане Зарубо, – вона подивилася на годинник. – Якщо Катерина Сова пунктуальна, вона за десять хвилин прийде сюди. Обдурили її, як виглядає. Тому з’ясуємо, як діяв Жовнір і в чому його таємниця, лише з її допомогою. А поки поїмо, бо власник образиться, а він душевна людина.

На цих словах вимкнула диктофон.

Першою взяла шматок піци, хоч не дуже її любила.

Сова запізнилася на п’ять хвилин.

На її обличчі відбилися спершу подив, потім відразу – нерозуміння, для чого вона в такому товаристві. Нарешті привіталася, скинула плащ, поправила окуляри, сіла так, аби бачити всіх.

– Пригощайтеся, – Лора кивнула на страву.

– Що тут відбувається? – Сова глянула на Зарубу.

– Приватна розмова, – Лора потягнулася до диктофона.

– Це хто розпорядився? – Катерина тицьнула на прилад пальцем.

– А тепер заперечую я, – втрутився Горностай. – Якщо ви, пані Кочубей, хочете вказати нам на помилки слідства, хай розмова лишиться між нами.

– Гаразд, – Лора знову випила води, відсунула тарілку. – Катерино Павлівно, ви тут лише як фахівець. Консультант, здатний пояснити певні специфічні речі. Розмова, повторюся, приватна. Ви можете відмовитись. Бо, признаюся, відповіді зашкодять вашій діловій репутації.

– Після такого, пані Кочубей, я вже точно не відмовлюся, – Сова випромінювала неприязнь, нею враз просякло все приміщення. – Попереджаю присутніх, можливі провокації й маніпуляції.

– Ми на вашому боці, – заспокоїв Заруба. – Ви працюєте давно. Репутацію маєте бездоганну, вашим висновкам довіряють.

– Саме цим Жовнір і скористався, – Лора не стрималася, клацнула пальцями. – Знову повернемося до ванної в Алісиній квартирі. Напевне, є фото з місця пригоди. Вони фіксують розташування тіла у ванні. Я їх теж зробила, раніше. Можу показати.

– Вірю, – буркнув Горностай. – Це має значення?

– Величезне. Тіло лежало головою до того місця, де кран. Точніше – біля крана, поруч із краном. Але навіть якщо зводиш рахунки з життям, не лягаєш у незручну позицію. Приймати ванну, коли кран над головою, незручно. Зате покласти тіло у ванну саме так – зручно. Бо заносили його головою вперед. Звідки такі висновки? Розвернутися у ванній особливо нема де. Двом людям, які тримають тіло.

– ДВОМ? – Горностай і Заруба, не змовляючись, перепитали хором.

– Один, навіть такий сильний мужчина, як Роман Жовнір, із цим не впорається. Це підтверджує інший факт, котрий я можу довести. Додому до Ігоря Ярового перед смертю прийшли двоє. Чоловік і жінка. Знайомі й близькі між собою. Є запис із камери спостереження. Вийшовши, вони обнялися. Жіноче лице не читалося, зате видно куртку з каптуром, дешевеньку. Жінку в такій самій куртці, до речі, Євина сусідка бачила в її компанії. Темно було, та раптом упізнає. Діяло двоє, пані та панове. Жовнір мав спільницю. Яка знала, що й для чого він робить. Та поділяла його бажання помститися.

Присутні мовчали. Поки перетравлювали почуте, Лора витягла з сумочки складений удвоє аркуш.

– Це копія. Оригінал у Києві, в сейфі мого шефа Данила Гайдука. Там, у ванній, я ретельно оглянула місце. Вочевидь Аліса часто приймала ванну. Волосся сипалося, нормальне явище. Волосинки я побачила на підлозі з протилежного боку ванни. Не там, куди тіло поклали головою. Дещо згадала. Й узяла на аналіз зразки крові, там не бракувало.

– ЩО ви зробили? – прокурор рвучко подався вперед.

– Ви почули, – сухо відповіла Лора. – Привезла висновок експертизи з собою. Її робили в Києві, мій шеф має зв’язки. Висновкам можна довіряти. Та якби ви, Катерино, виявили те саме, що я, і зробили подібні висновки – я б не приховала своїх дій.

Тепер для Лариси Кочубей усі довкола перестали існувати. Говорила чітко, мовби рапортувала, давала звіт.

– Згідно з вашим висновком, Аліса Горностай померла від втрати крові. Наклала на себе руки, лігши у ванну з теплою водою, так роблять самогубці. Перед тим у розпачі вдарила по дзеркалу чимось важким. Розбила його. Як пояснити спотворене болем обличчя? Я вам скажу. У крові – присутність дилтіазему в суміші з іншими бета-блокаторами. Вам не треба пояснювати, що то за препарати. Це ви мусили виявити їх та розтлумачити: цей синтетичний засіб у сполуці з сильними блокаторами та алкоголем здатний викликати спазм серцевого м’яза. Біль сильний, від того й обличчя кривиться. Спеціаліст, який знається на хімії, здатен розрахувати вбивчу дозу. Ви знаєтеся на хімії.

Катерина Сова неквапом зняла окуляри. Вони справді додавали віку. Тепер навпроти Лори сиділа доволі молода жінка звичайної, нічим не прикметної зовнішності. З розумними й сумними очима.

– Дванадцять років тому ви почали працювати на нинішній посаді, – вела Лора. – Інформація не секретна, перевірити її дуже просто, півгодини не займе. Якщо, звісно, знати, кому подзвонити й запитати. Мій шеф знає. Ваші експертні висновки, Катерино, долучені до справи про вбивство Діани Жовнір. Серед іншого, вони доводять причетність до вбивства двох волоцюг, котрі виявили тіло. Ви свідомо вдалися до фальсифікації. Навряд чи тому, що хотіли їх посадити. Припускаю, на вас тиснули, як на багатьох інших. Відтоді вас мучить совість, бо через вас засудили невинних. А ще ваші висновки доводять причетність до збройного пограбування Романа Жовніра. Хоча його на місці злочину не було. Ви, Катерино, під тиском відправили в тюрму вже трьох. За це дістали бонус: підвищення, статус, звісно ж – більшу платню. Ви не могли опиратися, знаю. Не винувачу вас. У цьому приміщенні є інші винні. Але ви мали змогу читати зізнання Хитрова. Знали прізвища всіх, причетних до вбивства Діани. Припускаю – знайшли спосіб спілкуватися з Жовніром у колонії. Відвідувачі фіксуються, все можна довести. Заперечите – чи згодні?

– Пішла ти до чорта, – Сова випльовувала слова, та лишалася на місці.

– Діяти так, як я діяла в квартирі Аліси, мене спонукали саме ви, – мовила Лора так, ніби проклинали не її. – Ви при мені пояснили присутнім, чому Хитров лежить не так, як мав би лежати той, кого вдарили по потилиці. Ви вже зробили висновок, який не підлягає сумніву. Саме задля таких висновків ви й слали повідомлення спершу Христенку, потім – самі собі, з іншого телефона. Ваша мета – опинитися на місці пригоди. До Євиного трупа слідчий ще міг вас узяти. Але Антонове тіло могли виявити інші. Виїхати могла інша група, з іншим експертом. На квартиру Аліси ви могли виїхати в такий самий спосіб, якби я не випередила вас. Ви все одно опинилися там і нічим не ризикували, – вона ковтком спорожнила склянку. – Вбивство Моруги планувалося прикрити збройним пограбуванням. Напад грабіжника на багатія – класика. Тут навіть не треба бутафорії з розбитим дзеркалом. До речі, вдома у Жовніра під час обшуку знайшли білу маску. Потворну, з магазинчика жахів. Вона відтворює ту, за якою ховав писок Майкл Маєрс.

– Хто такий? – вирвалося в Заруби.

– Маніяк із «Геловіну». Фільм жахів, класика жанру, – пояснила Лора. – Припускаю, він у такому вигляді з’являвся перед кількома жертвами. Інакше для чого її тримати? Той факт, що до Моруги він маску не прихопив, непрямо доводить – Ковбоя ви двоє збиралися просто застрелити. Нарешті, Катерино, телефони жертв. Роман не міг їх вирахувати, зате у вашому розпорядженні відповідні ресурси. Ви ж служите в поліції, криміналіст із репутацією. Вам допоможе хто завгодно й не запитає нічого. Ну, номер Христенка знаєте. А додуматися подавати смерті як дію прокляття старого будинку могли теж ви. Жовнір не мав змогу стежити за тематичними публікаціями, які ініціювала Таня Помічна. Зате прив’язка до прокляття ідеальна: невідворотність покарання за гріхи. Аліса, між іншим, повірила в це щиро.

– Катю, чому мовчиш? – тихо запитав Заруба. – Вона правду говорить? Ти разом із Жовніром убила доньку прокурора міста?

– Я б наполягла на ексгумації тіл Ярового та Бортникової, – сказала Лора. – Поховані обоє зовсім недавно. Сліди препаратів можуть лишитися. Це доведе, що обох у якийсь спосіб змушували випити з алкоголем цей смертельний коктейль. Від того починає паморочитися голова, людина швидко перестає себе контролювати. Про спазми й перекошені обличчя вже пояснювала. Коли їхні серця переставали битися, тіла клали під дзеркалами. Дзеркала розбивали. Все, далі самі, панове поліцейський та прокурор. Більше нічого не додам, без того багато припущень.