Выбери любимый жанр

Клеркенвельські оповіді - Акройд Питер - Страница 34


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

34

— То й добре, майстре клерк. Існує стільки найтонших трюків та викрутасів, що я більше нічого не казатиму. Чи вам подобається сир?

— Занадто сухий, — відповів Емнот. — Мені більше до смаку сир із Ессекса, а цей — із Суссекса.

— Так не їжте його. Сухий сир шкодить печінці й викликає камені в нирках. Якщо ж він досить довго полежить, то дихання через нього псується, а шкіра береться плямами.

— Але ж я голодний!

— Візьміть замість нього трошки масла. Ви ж знаєте цю приказку: масло — це золото вранці, срібло — вдень і свинець — уночі. Скуштуйте трохи срібла.

— Ви завжди залишаєтесь лікарем, Томасе Ґантер. Ви до свого діла наче прив'язані.

— Це все заради вас. Масло дуже добре для дітей, бо вони ростуть, і для старих, бо вони скоро зійдуть в могилу. А ви зараз перебуваєте посередині цього шляху. їжте масло на початок та на кінець і проживете до ста років, як здоров'я взірець. Чули цей вірш?

— Я чув, що добрий кухар — то вже половина лікаря. Це, здається, якраз про вас.

— А добрий лікар — наполовину кухар. Я, взагалі, готую над відкритим вогнем есенції та цінності. Як ніхто не стане їсти вчорашні овочі, так само ніхто не довірятиме лікам, які було приготовано занадто давно. Ось, наприклад, нещодавно…

— Заткни пельку, лікарю, — жартівливо перервав його Емнот: це було звичаєм у харчевні. — Від твоїх сильнодіючих слів у мене вже вуха болять.

— А в мене є дуже добре притирання від болю у вухах.

— Досить уже!

— Краще недоїсти, ніж недовчити, майстре клерк.

— Я ж казав: досить! Чи є у вас якісь новини, про які ви дізналися не з пліток?

Лікар нахилився до нього.

— Тільки ті, що черниці скоро кинуть виклик.

— Через що?

— Через те, що вона провіщує біду королю.

— Та це зараз усі роблять, Томасе. Якщо вона побоюється, що йому кінець, то не так уже вона й помиляється.

— Місцева влада кине її за грати, кажу вам. Вони хочуть заткнути їй рота, поки не стане ясно, що до чого. Вони підтримають Генріха, якщо він захоче стати королем. Вони завжди будуть на боці переможця. Але знаєте, Емноте, більше новин у мене немає, — лікар сів ближче до свого співрозмовника і вдихнув запах дихання клерка — Можна мені сказати вам щось під секретом?

— Звичайно ж.

— Вам відомо про п'ять ран?

— Нашого Спасителя?

— Ні. Нашого міста.

Пішов дощ, і Емнот Галінґ дозволив собі подивитися у відчинені двері; дощ скоса падав на фігуру коня й екіпажа, що стояли біля тротуару.

— Гадаю, — продовжував Ґантер, — що у церкві Сент-Майкл-ле-Керн буде велика пожежа А потім, трохи згодом, — у Сент-Джайлз-ін-зе-Філдз.

Емнот удав, ніби подавився шматком суссекського сиру, що дало йому привід прикрити обличчя серветкою. Звідки ж лікар міг дізнатися про підготовку приречених? Він не входив до їхньої спільноти і, наскільки це було відомо Емноту Галінґу, також із жодним її членом не був знайомий. Можливо, тут якесь чаклунство, яке й дало йому вміння проникати до їхнього тайного місця зібрань на вулиці Патерностер-роу?[91]

— Звідки ви все це знаєте? Звідки?

— Зі мною якось заговорив бідний пристав — про стрілу, націлену в самісіньке серце нашого міста, і таке інше. Про таємничих незнайомців і секретні шляхи. А потім я ще дещо дізнався від людини, значно впливовішої за нього.

— І хто ж це?

Ґантер озирнувся, подивився на відвідувачів, які мирно жували обід, і переконався, що ніхто їх не підслуховує.

— Те, що я зараз скажу, Емноте, нікому й ні за що розповідати не можна, — і він проінформував клерка стосовно вечері разом із Майлзом Вавасюром, а також нотаток, які він знайшов на зворотному боці якогось документа; описав він і таємну зустріч лондонських нотаблів у круглій вежі.

Прикидатися здивованим Емноту Галінґу не довелося: він був стривожений і наляканий розповіддю Ґантера. Яким чином ці зустрічі — олдермена й помічника шерифа, лицаря й баристера — могли бути пов'язані з діями приречених? Майлз Вавасюр не був одним із них, але ж він примудрився написати щось про пожежу, яка невдовзі має спіткати церкву на вулиці Бледдер-стрит. Як законник, котрий обіймає таку високу посаду, може знати заздалегідь про значний злочин — тобто карний злочин і богохульство — і при цьому нічогісінько не робити, щоб не допустити його скоєння? Томас Ґантер прошепотів йому на вухо про таємні угруповання й таємничих співучасників, але ж лікарю нічого не було відомо про приречених Ґантер знав тільки те, що отці міста зустрічалися у приватному колі під покровом ночі й темряви. Тут Емнот мовчки повторив своє питання: яким чином хтось сторонній міг дізнатися про приготування Ексмю? Емнот Галінґ відчув, що потрапив у лабіринт, і в нього виникла підозра, що в лабіринті вже з'явилася велика небезпека. Він уважав, що вони з партнерами вільні у будь-якому розумінні й що в своїх грудях вони несуть насіння вічного життя; але тепер ця картина має більш темний покров з людського страхуй підозри.

Обід скінчився. Клерк і лікар узяли насіння кардамону, щоб освіжити подих. Потім вони пішли до стайні Роджера.

— Боюся, — сказав Ґантер, ховаючись од дощу під плащем, — що неосвіченість, матінка помилок, осліпила й увела в оману певних осіб.

— Здається, ви маєте рацію, майстре Ґантер. Нехай Господь піклується про вас.

— Доручаю вас піклуванню Господа, Емноте Галінґ. їдьте швидше, щоб здолати цей вітер і дощ.

Роджер Уерський стояв у дверях своєї харчевні, стиха кажучи: «Нехай Господь береже вас» і «Гарного вам дня» кожному відвідувачу, який залишав залу.

— М'ясо було смачним, Роджере.

— Сер, дякую вам і Господу, — Ганекін Фізелер зарагато випив, і Роджер допоміг йому перейти бруківку й дістатися коня. Потім повернувся до харчевні, витираючи руки. — Боже, бережи цих достойних людей та їхні дули! Допоможи їм як слід випорожнитися! — він почав оглядати приміщення. — Хто це тут понакидав кісток на підлогу? Хто сидів за цим столом, Волтере?

— Чотири оксамитових каптури з цеху Св, Свізина.

— Кали люди дурні, то четверо — це втричі забагато. Чи ти відригнув їм в обличчя, Волтере? Чи висякав носа в їхні серветки? Чи цикнув на них гнилим зубом?

— Ні, сер.

— Тим гірше, — служники збирали черствий хліб і недоїдки до кошиків із милостинею. — Чи бачив ти Гудмана Рошфора? В нього такі тісні штани, що я не міг не помітити його жахливого приятеля. Опухлого, наче грижа. Я майже знепритомнів.

— Аз дупи в нього, — додав Волтер, — стріляли всі гармати. Через нього у тій частині зали стояв жахливий сморід.

— Ми живемо у мерзенному світі, Волтере. Дивись, кілька бичачих язиків не доїли. Залиш їх на вечерю. І витри губкою куртку. На ній масні плями, — він зупинився в кутку і нахилився. — Боже милосердний, хтось тут помочився. Принеси відро. Нехай Бог прокляне цю тварюку!

Волтер розсміявся і пішов геть, насвистуючи «Подвій мою ношу».

Роджер зітхнув і дістав із кишені маленьку скриньку, оздоблену коштовностями. Якщо вірити Генрі Гаттескреину, вона походить із Африки, де люди живуть на деревах та їдять великих білих хробаків, де жінки мають голови собак, а в усіх людей по вісім пальців на кожній нозі. Ні, це і справді країна

Розділ сімнадцятий

Оповідь сквайра

Біля підніжжя хреста в Чіпсайді співали діти; вони за мовчазною згодою зібралися з сусідніх вулиць на цьому місці рано ввечері й гралися із дзиґами та у ножички. Також вони перетягували канат і катались одне в одного на спинах. Деякі натягували каптури на обличчя, щоб пограти у гру «Вгадай, хто тебе вдарив». Інші принесли іграшкових коників чи свинцеві фігурки, які зображували лицарів у броні. Вони створили коло, тримаючись за руки, і співали стару пісеньку:

Мидір, Сидір і Каленик
Збудували тут куреник,
У куренику сидять,
По варенику їдять.[92]
34
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело