Хлопчик-Шут Проти СайклІв - Рыбаченко Олег Павлович - Страница 4

  - Ось так. Тут велика густина вогню.

  Пара уцілілих роботів-термінаторів потрапила під удар своїх знарядь. І вони запалали і почали розриватися. В одного голова, відірвавшись, підлетіла високо вгору і закрутилася дзиґою.

  Діти з лазерними автоматами захихотіли. Видно виглядало дуже весело. Хоча одну дівчинку зачепило уламком, вона необережно підвела голову в прозорому шоломі, і рожеву, дитячу щічку обпекло.

  Войовниця вигукнула:

  - Антиквазарно !

  Адала погодилася:

  - Чорнодирно просто!

  Хлопчик воїн бризнув на обпалену і порізану щічку дівчинки з тюбика пастою, що регенерує. І майже миттєво пошкодження затяглося, а потім гладка шкіра юної войовниці розгладилася, не залишивши сліду.

  Дівчинка пискнула з посмішкою:

  - Наука, проте!

  Едік зазначив, хмурячи своє гладке чоло, в якому пам'ять і досвід безлічі століть:

  - Сайкли не такі прості. Ми можемо мати проблеми.

  Адала прочирикала у відповідь:

  - Хоч не вирішити нам усіх проблем,

  Не вирішити всіх проблем.

  Але стане радісніше всім,

  Веселіше стане всім!

  І ось знову ворота середньовічного замку відчинилися. І звідти попер черговий сюрприз. У цьому випадку це виявилися величезні тиранозаври. І на них сиділи воїни у бойових костюмах.

  Адала пискнула:

  - Сайкли !

  Едік відповідно кивнув:

  - Дуже схоже на те. Із динозаврами вони небезпечні.

  Діти-воїни хором заспівали:

  Динозаврики, динозаврики,

  Можливо, ви живете в Африці!

  Апельсини жує на сніданки,

  Динозаврики, динозаврики!

  Сайкли були по фігурах схожі на людей, але більшими і вищими на зріст. І пальців на кожній руці було цілих шість, і найбільші товсті фаланги були один проти одного.

  Дуже жорстокі істоти.

  Адала прочирикала:

  - Я їх трохи боюсь!

  У відповідь Едік заспівав:

  Скільки ж трусити, я не зрозумію,

  Сильний воїн для битви народжений...

  Страх - це слабкість, і тому -

  Хто злякався - вже переможено!

  Діти-воїни прочірікали:

  Ми не будемо боятися монстрів,

  Народилися з лучеметом у руках.

  Лицарі завжди вміли битися,

  Ворог нехай буде вічно в дурні!

  Динозаври величезних розмірів насувалися. І навіть підскакували ці загрозливі рептилії.

  Хлопчик-командир кивнув Адалі :

  - Давай сюди свій кубик- рубік !

  Дівчатка прочірикала:

  - А це навіщо?

  Едуард у відповідь заспівав:

  Заради щастя, заради нашого,

  Якщо ми хочемо його...

  Ні про що мене не питай,

  Не розпитуй, не вивідуй нічого!

  Діти-воїни знову засміялися, наче весела гра.

  Хлопчик-воїн, що був з боку в бойовому костюмі, в помаранчеву цяточку відзначив, похмурий дитячий, але мужній і гарне обличчя.

  - Якщо ми всі накази командирів обговорюватимемо, та ще під час бою, то зникне начисто дисципліна.

  Дівчинка-воїн, вже не сперечаючись, передала свій кубик- рубік . Едік підхопив його і заспівав:

  Ми зметемо ворога одним ударом,

  Славу підтвердимо крутим мечем.

  Сайклов перемагали ми недаремно -

  У тріски динозаврів розіб'ємо!

  І хлопчик-геній став натискати своїми спритними руками на кнопки цього дивного кубика. А величезні та злі тиранозаври підходили дедалі ближче до загону дітей-воїнів. А великі, в два з половиною метри на зріст сайкли вже стали вести вогонь зі своїх круто накручених лазерних автоматів.

  Адала прочирикала:

  На волосині доля твоя,

  Нас атакують монстри!