Пригоди Спецназу І Дочок Богов - Рыбаченко Олег Павлович - Страница 2

  А за нею, кинулися переслідувати зухвале дівчисько, винищувачі. І це виглядає вкрай агресивно, наче ціла зграя стерв'ятників. І вони ведуть вогонь і, здається, немає шансів піти.

  Але дівчинка Адала викликала по рації хлопчика-героя Едіка, і він, як завжди, напоготові.

  Юний воїн на вигляд років дванадцяти, хоча насправді запеклий боєць і геніальний конструктор, вилетів їй назустріч. На хлопчику були тільки спортивні труси, але так він босою підошвою ніг вловлював найдрібнішу вібрацію своєї літаючої тарілки. І видно було, хлопчисько на висоті.

  Як натисне кнопку голою п'ятою, так пішла хвиля. Чотири ворожі винищувачі, що мчали попереду, разом зіткнулися. І пролунали вибухи.

  Адала підморгнула своїм сапфіровими очима і вимовила:

  - Оце вищий клас!

  Інші ворожі винищувачі почали палити з великої дистанції. По фюзеляжу та хвосту літака, який викрадала дівчинка, застукали уламки та уламки.

  Юна войовниця ще сильніше натиснула голими п'ятами, і зробила на винищувачі сальто.

  А ось Едік - цей вічний хлопчик, взяв і запустив зі своєї літаючої тарілки крихітні бульбашки. Вони мчали з великою швидкістю і, як вріжуться в зграю стерв'ятників.

  Почулися вибухи, переломи, розірвані на клаптики літаки супротивника. Ось це нищівний удар.

  Хлопчик, спритно працюючи босими, спритними ногами, заспівав:

  Як жили ми борючись,

  І смерті не боячись.

  Так відтепер жити тобі та мені!

  І в зірковій висоті,

  І гірській тиші -

  Морської хвилі та лютому вогні!

  І лютому, і лютому вогні!

  Ось так діти розправлялися з ворожими винищувачами. Ті, хто зміг уціліти, повернули назад. А Адала повернулася до загону Едіка. Тут була з ними лише частина дитячого спецназу - юних воїнів, які мали унікальні навички.

  Ось зараз вони відбивають чергову атаку із фортеці. Видно зрозумівши, що бойових і надто розвинених і розумних дітей-войовників електронними штучками не візьмеш, у бій було кинуто піхоту.

  Самі великі воїни-сайкли, зростом у два з половиною метри кожен, пішли у наступ. Вони були в бойових костюмах і зовні здавались незграбними.

  Але лізли в бій із колосальним натиском і перли, наче танки. Ось це розгорнулася битва.

  Тепер уже можна й постріляти. Діти-воїни відкрили вогонь із лазерних автоматів. Були потрапляння до монстрів-іногалактів. Але ті відповіли.

  Дівчинка і хлопчик зазнали поранень, і опіки від променів противника.

  Едік з усмішкою відповів:

  - Включаю захисне поле!

  Адала з тривогою запитала:

  - А ми зможемо через нього стріляти по ворогові!

  Хлопчик-командир впевнено відповів:

  - Так! Звичайно! Це полуторний вимір. Воно з вашого боку потоки енергії пропускає, а з боку супротивника, ні!

  Хлопчик-воїн у бойовому костюмі в зелену цятку вигукнув:

  - Це крутий антураж!

  І бій продовжився з неймовірною силою! І тепер діти виявилися зовсім невразливими. І ворогів винищували граючи. У них, у руках спецназу вічно юних бійців, лазери з термокварковим накачуванням, а це серйозно. Так при термокварковому синтезі один грам матерії випромінює енергії, що дорівнює згоранню чотирьох мільярдів тонн кам'яного вугілля. Отже, можна собі уявити, наскільки це колосальна міць.

  Але не завжди діти б'ються з такою досконалою зброєю і мають технологічну перевагу.

  Ось Едік включив відео і триколірну голограму, де був показаний його бій з більш примітивними технологіями і, при цьому, не менш небезпечний, і з дітьми, яким довелося туго.

  Коли Едік прийшов до тями після удару, інший пацан Пашка енергійно трусив його за плече. Хлопчик схопився і перехопив зляканий погляд свого рудого, свіжоспеченого товариша, і спитав:

  - Це ти чого?

  Пашка показав пальцем на голову Едіка і промимрив:

  - Хто тебе так поклав?

  Едік сунув руку до волосся і розгублено пробурмотів:

  - Ого...- Під пальцями коловся їжачок, і вони намацали велику і, при цьому, хвору на гулю.

  Потім Едік кинув погляд на праву руку, побачив свіжий опік у вигляді табірного номера. Знайомий тринадцятий...

  Хлопчик випалив:

  - Браво! Це виявляється не сон. Мене й справді посадили!

  Паша розгублено подивився на свого партнера і пробурмотів:

  - Куди посадили?

  Едік сумним тоном відповів:

  - У космічну в'язницю... Тобто за ґрати на іншій планеті!

  Пашка похитав головою... Він подумав, що в цього засмаглого хлопця поїхав дах. Але вигляд у Едіка зовсім не бовван, хоча під оком сяяв фінгал, що гояться. Майже лиса, голова хлопчика-блондина надавала схожість із карним злочинцем, або відчайдушним головорізом.