Выбери любимый жанр

Іван Вишенський - Франко Иван Яковлевич - Страница 2


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

2

що покрай скали гойдавсь,

видасться, мов білий лебідь,

що гойдаєсь на воді.

Глянь з долини - всі ті люди,

що стоять над тим обривом,

видадуться, мов ягнята,

що пасуться на скалі.

В тій скалі з долини видно

штиригранну чорну пляму,

мов печатку величезну,

в половині висоти.

Се в вхід в живу могилу,

у печеру пустельницьку,

висічену там бог зна ким

і бог зна кому й нащо.

Не дійти туди ногами,

ні драбиною не улізти,

лиш на шпурі у повітрі

долетіти, наче птах.

У окрайчику скальному

рівчачок протертий шнуром -

знак нехибний того місця,

де внизу печери вхід.

Тут спинився хід церковний,

стали править панахиду...

Де ж той мрець, кого ховають?

Де блаженний той аскет?

IV

От скінчилися відправи

і останнюю молитву

на колінах прошептали

всі пустинники й черці.

І встає ігумен перший,

і всі встали за чергою,

і довкола тихо стало,

море лиш реве внизу.

І підніс ігумен голос,

і звертається до діда,

що стояв серед монахів

із березовим хрестом.

Ігумен:

Старче Йване, перед богом,

перед алотосяйним сонцем

і перед хрестом спасенним

заклинаю тут тебе.

Щиро нам скажи, по правді:

чи по добрій своїй волі,

чи по зрілій постанові

йдеш у сю печеру?

Старець:

Так.

Ігумен:

Чи немає в твоїм серпі

ще прихильності до світу

і прив'язання до рідних,

дум і бажань світових?

Чи навіки ти відрікся

всього, що відводить духа

від єдиного бажання

вічного спокою?

Старець:

Так.

Ігумен:

Чи обдумав ти всю важкість

самоти, безповоротність

отого життя в печері,

всі страховини спокус?

Чи обдумав ти всю гіркість

жалю, що явиться може,

каяття, що затроїти

може тут твій подвиг?

Старець:

Так.

Ігумен:

Будь же бог благословенний,

що вітхнув тобі сю думку!

Най же він тобі поможе

до кінця пройти сей шлях!

Дотепер ти між живими

був наш брат Іван Вишенський;

відтепер в житті земному

змазане ім'я твоє.

Так іди в свою дорогу!

Хрест, що маєш у долонях,

се тобі наш дар єдиний,

інших і не тра тобі.

Що потрібно для поживи

твому тілу, раз на тиждень

брат ключар на посторонку

спустить відсіля тобі.

Прощавай! Прийми від мене

сей остатній поцілунок,

і дай бог нам пострічаться

швидко в ясності його!»

Цілував ігумен старця,

інші монахи нотихо

цілували його руки,

поли сіряка його.

Потім два щонаймолодші

шнуром старця обв'язали

попід пахи, кінці шнура

в руки міцно приняли.

І перехрестився старець,

над безодню вийшов сміло,

сів і звільна став спускаться

у страшенную глибінь.

Вітер буйно дув від моря,

бороду його й волосся

розвівав, і він, притисши

хрест до себе, швидко щез.

V

«О, вітай, моя домівко,

тиха пристане по бурях,

до якої ненастанно

здавна-здавна я тужив!

Камінь тут довкола мене -

се тверда, незламна віра,

се мій дім і мій притулок,

подушка і накриття.

Хрест отсей - то мій товариш,

мій повірпиі; у дпі смутку,

оборона від спокуси

і підпора в скону час.

Небо синє, що крізь отвір

загляда в мою печеру,-

се надія, що полине

у той шлях душа моя.

Сонце ясне, що при сході

на часок в мою домівку

сипле золото й порфіру,-

се великий божий дух,

що в блаженнії хвилини

грішну, скорбну людську вдачу

ущасливлює безмірних

райських розкошів чуттям.

А те море лазурове,

що там гріється на сонці,

а внизу тут б'єсь о скали,

і хлюпочеться, й реве,-

се життя земного образ

ясний, тихий та принадний,

коли здалека дивиться,

а гіркий, страшний вблизу.

Се мій світ. Усе змінчиве

щезло геть. Затихли крики,

гомін бою життьового

тут мене не долетить.

Щезло все дрібне, болюще,

що чуття в душі ворушить

і увагу відвертав

від найвищого єства.

Полишилось лиш постійне,

супокійне і величне.

Про постійне і величне

думай тут, душе моя».

Так балакав сам до себе

у яскині своїй старець,

що ще вчора звавсь Вишенський,

а сьогодні вмер для всіх.

Так балакав не устами -

він устами вже давненько

відовчився промовляти,

тільки голос духа чув.

І в яскині у куточку

сів на камені, плечима

сперся о стіну холодну,

голову схилив униз.

Голова його могутня

на худій, жилястій шиї

гнулася сама вдолину,

мов на тичці той гарбуз.

Сперши бороду на груди,

впер він зір у одну точку

і сидів отак недвижно

довго-довго, наче спав.

Зразу все немов померкло

перед ним, і дрож пробігла

по худім, старечім тілі,

і зомліли змисли всі.

Потім мов теплом дихнуло,

і по тілі розлилося

щось солодке, м'яко-м'яко

попід шиєю пройшло.

І в душі мелькнула мати,

як його малим хлоп'ятком

попід шийку лоскотала,

ах, а він сміявсь, сміявсь!

Потім слух його прочнувся;

мов діамантова нитка,

тон якийсь потягся довгий -

любий, радісний такий!

І душа, мов той метелик,

десь летить за любим тоном;

та чимдалі тонів більше

і все дужчають вони.

Вже гармонія могутня

ллється синьою рікою,

і розкішні тони, бачся,

2
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело