Выбери любимый жанр

Повiя - Мирний Панас - Страница 56


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

56

- Не дуже, не дуже! - мотнувши головою, одказала та. - Щоб не прийшлося знову до старих вертатися.

- Нi, сього не буде.

- Не буде приблуди, а добре буде, - затарабанила Мар'я.

- Як, як? Що ти сказала?

- Те, що ви чули…

Поки вони змагались, Христя принесла воду.

- Неси сюди, Христино, - махнувши на Мар'ю рукою, мовив панич, указуючи на свою хату. - Сюди, сюди!.. Ти ще не була у моїх покоях?

Христя увiйшла за ним. Велика хата, аж у четверо вiкон; по лiву руч, пiд глухою стiною, стояла неприбрана кровать, виплутана неначе сiтка, з тонкого Залiза; за нею проти вiкна - стiл; на столi усяких виробок з дерева, глини, каменю. Тут були голi, обнявшись руками, люди, вискалившi зуби собаки, свiтячi очима коти; по обох боках столу на круглих пiдставках стояли двi темнi чоловiчi постатi: одна - в шапцi i кожусi - справжнiй мужик, друга - без шапки, носата, великi пацьорки спускалися на вуха кучерями. По стiнах - картин-картин, аж очi розбiгаються! Мiж двома вiкнами чорна блискуча шафа, на їй - головатий чоловiк обперся на шаблю, з-за котрого драв шию крилатий орел… Христi уперше зроду доводилось бачити таке диво.

- Отой стiльчик вiзьми, Христино, - порядкує панич, - та постав серед хати; а там пiд кроваттю таз; постав його на стiльчик та й лий на руки.

Христя почала зливати холодну воду в його жменi, котрi аж просвiчувались при сонячному свiтi. "I що там мити?" - подумала Христя, дивлячись, як i без того тендiтнi та бiлi руки натирав панич пахучим милом. Мар'я, одхиливши дверi, собi висадила до них голову.

- Бач - зачинилися… Глядiть, щоб грiха якого не трапилося, - каже Мар'я, усмiхаючись.

- А ти пiдглядаєш за нами, стара карго?.. Не такi ми люди з Христиною. Адже правда? - I приязно заглядає їй у вiчi своїми карими, блискучими.

- Якi ж то ви? - допитується Мар'я.

- Ми - праведнi. Правда, Христе?

- Та вмивайтеся, а то покину, - сором'язливо одказала Христя.

- О, бач!.. - сказав панич i пiдставив руки.

- Та то ще не обiйшлося: занову ситце на кiлочку! А обiйдеться… - регоче Мар'я.

Христя то почервонiє, то побiлiє, аж сльози їй на очi виступають. "I яка ся безсоромна Мар'я: плеще таке, що й на голову не злiзе!" - думається їй.

- Не мути дiвчини, не мути! - вiдказав панич, кiнчаючи вмивання. Христя мерщiй ухопила таз з водою i вибiгла у кухню. Мар'я поступилася до панича у хату. I чує Христя, як не дуже давно сумна i сердита Мар'я щебече та регоче.

- О-о! там е… - каже вона, смiючись.

- Надбали батько з матiр'ю, - додав панич.

Мар'я так i залилася реготом… Христя не розбере, об чiм вони розмовляють, вона тiльки догадується, що про неї та рiч. її ущипнула досада… "Раденька, що дурненька!" - думала вона.

Христя давно вже витерла таз, та не хотiла нести туди, де стоїть вiн, до регоче Мар'я. Коли вiн, одiвшись, пiшов у горницi чаю пити, тодi тiльки вона однесла його.

- От панич! От добра людина! Тiльки й побалакаєш, коли вiн дома, - Зiтхнувши, мовила Мар'я. Христя тiльки скрутнула головою, не знаючи вже, що й думать про Мар'ю. Вона мерщiй пiшла прибрати паничеву хату.

Коли пiшли з дому пан i панич, почалося щоденне порання. На Мар'ю знову насiло. Сумна, сердита, вона по десять раз приймалася за одно дiло i, не доробивши, кидала його. їй усе здавалося не так, все було на завадi!

- Чи довго будеш пiнити отой борщ? - скрикнула Пистина Iванiвна i прийнялася сама кришити зiлля, рiзати м'ясо.

Мар'я ходила, як сова, насуплена, мовчазна, торохтiла кочергами, мисками, горшками. Панi собi сердилась, i Христя не знала, на яку їй ступити, щоб часом не повернути того гнiву на себе. Який учорашнiй день був для неї тихий та радiсний, такий сьогоднi бучливий та непривiтний. Як на те, ще й дiти, не помирившись iграшками, пiдняли крик-ревище.

- Маринко! Чого ти плачеш? - гукала з кухнi панi. - Пiди їх забав чимнебудь, - додала Христi.

Невеличку дiвчинку Маринку, що желiпала на всi хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вiкно, - нiщо не помагало. Маринка пручалася, дряпалася, рвалася до матерi у кухню.

- Не пускай її сюди! - крикнула панi.

Насилу Христя забавила Маринку, посадивши на килимi гратись цяцьками, а тут Iвась розходився - веди його купатись.

- Не можна. Мама не велять, - умовляє Христя.

- Купатись! - одно репетує Iвась, поки не вскочила червона, як огонь, Пистина Iванiвна i не надавала ляпасiв. Iвась пiдняв ревище.

- А стидно такому великому та так кричати, - умовляла його Христя. - Он бачте, як Маринка гарно грається. От цяця баришня!

- Ця-ця… - одказала Маринка, граючи очима, i, вхопивши на оберемок завбiльшки з себе куклу, почала її колихати.

Iвась, червоний, як кiшка, скочив до Маринки на килим i за одним махом порозкидав кукли геть по долiвцi. Маринка знову залементувала, а Iвась одiйшовши до столу, почав гикати.

- Чи ви довго менi будете кричати? - гукнула панi, виглянувши з кухнi.

- Он та… лається, - одказав Iвась i вказав на Христю.

Христя завмерла на мiсцi: що, як панi справдi повiрять? Та й недобра ж яка дитина!

Насилу Христя утiшила Iвася, насилу звела його з Маринкою i трохи спочила, коли вони загралися. Потiм, як у печi витопили, - треба на стiл накривати. Прийшов пан i панич - обiд подавай, за столом служи: те прийми, те подай, те перемий, перетри.

Пiсля обiду нагодованi дiти замовкли, пан лiг спати; панич пiшов у свою хату - зачинився. Прийшлось спершу перемитiї посуду та тодi i собi за обiд сiсти.

За обiдом Мар'я розговорилася. Розмова вертiлася бiля панича i хто вiн такий, i де служе, i який ввiчливий, доступний, балакучий.

- Коли 6 трошки повнiший, що б то за красивий був! - вихваляла Мар'я. - Трохи лиш чи наша панi у нього не теє… Бо як зайде за нього розмова - не нахвалиться кумом. Вiн хрестив Маринку… А що панянки у городi - то кожна сьогоднi б пiшла, аби сватав. Та ба! Нi на кого не хоче промiняти попадi. Пiп у церквi вечерню служе, а вiн з матушкою чаї розпиває. Пройдисвiт! А все добрий чоловiк, - додала Мар'я й позiхнула.

- Спати хочеться? - питає Христя.

- Аж гiлля гне! Подумай: анi на волосинку не заснула. Оце зразу пiду в комору та й закочу; а ти, будь ласка, попорайся за мене.

Упоравшись, Христя повела дiтей у садок. Панi собi вийшла з роботою на рундук i, мугикаючи пiд нiс, щось плела. Швидко-швидко перебирали її тендiтнi пальчики якiсь прутки, з-пiд котрих випливала дiрчава стежечка, далi - кружало, далi знову стежечка. Христя здивувалася… Вона бачила, як плетуть жидiвки панчохи, тiльки ее не те, ее - щось iнше, друге.

56

Вы читаете книгу


Мирний Панас - Повiя Повiя
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело