ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ПРИКАРПАТТЯ - Гладун Ярослав - Страница 12
- Предыдущая
- 12/45
- Следующая
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:
12
Спиртовою настойкою шкірки стиглих насінин гіркокаштану (40 г шкірок на 1 л спирту) розтирають болісні місця при ревматизмі, артритах. Екстракт кори на олії захищає шкіру від смаги.
Гірчак зміїний
(Polygonum bistorta L.)
Родина гречкові (Polygonaceae)
Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки 30-100 см. Кореневище гадюкуватозігнуте, в розрізі червонувато-буре, від нього відходять корені. Прикореневі листки з довгими крилатими черешками, знизу сіруваті, стеблове листя з розтрубами, всі листки загострені. Суцвіття - густий колос на вершку стебла, складається з рожевих квіток. Плід - сім'янка. Цвіте з кінця травня до середини липня.
Росте на вологих луках, лісових вогких галявинах, в зелено-вільхових і жерепнякових заростях.
З лікувальною метою використовують кореневище. Воно містить 15-20% дубильних речовин, 0,5% галової кислоти, 0,45% глюкози, парарабін, 30% крохмалю, 10% білкових речовин, барвники, каротин, вітамін С. Замінює імпортну ратану.
В народній медицині кореневища відомі як сильно в'яжучий засіб. Застосовується при поносах всередину і для промивань. Рідкий екстракт призначається по 30-40 капель на прийом, відвар (15-20 г на 200 г води) - по столовій ложці 3-4 рази на день. Крім того, в народній медицині використовують кореневище як в'яжучий засіб при лікуванні ран, кровотеч, чиряків, при захворюванні сечового міхура.
При каменях жовчного і сечового міхурів п'ють відвар з кореневища (20 г на 1 л води, варять 15 хв), п'ють 0,5 склянки три рази в день.
Глечики жовті
(Nuphar lutea (L.) Sm.)
Глід колючий
(Crataegus oxyacantha L.)
Горобина звичайна
(Sorbus aucuparia L.)
Родина розові (Rosaceae)
Осінньої пори серед моря барв яскраво вимальовуються грона оранжево-полум'яних плодів горобини. Популярність її. зумовлена красою дерева з круглою кроною і пірчастим листям.
Невисоке дерево або кущ з гладенькою сірою корою та густою кроною Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Листки опушені (10-20DCM завдовжки), чергові, непарноперисті, складаються з 9-15 ланцетних або довгастих, загострених, зубчастих по краю листочків. Квітки численні, зібрані в складні щиткоподібні суцвіття, всі частини яких опушені. Квітколоже урноподібної форми, шерстисто-повстисте або голе; чашечка з п'ятьма ширококутними війчастими чашолистками. Віночок білий (0,8-1,5 см у діаметрі), пелюсток - 5, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків - З, зав'язь нижня. Плід - кулястий, оранжево-червоний.
У дикому стані росте в підліску або другому ярусі мішаних і листяних лісів, на лісових галявинах, при дорогах, по берегах річок і озер.
Плоди містять каротин (до 18 мг %), вітаміни С (до 200 мг %) і Р, j сорбозу, спирти (сорбіт та ідит), органічні кислоти, гіркі дубильні речовини, флавоноїди (ізокверцитин, кверцитин, спіреозид, рутин і ператин), глікозид карасорбузид, галову і протокатенову кислоти, епікатехін тощо.
Використовують як профілактичний засіб при цинзі та інших авітамінозах, для виготовлення вітамінного сиропу. Крім того, плоди входять до складу вітамінних зборів.
Рекомендується вирощувати у групових і поодиноких насадженнях, у парках, садах або біля осель.
Розмножується насінням. При весняній сівбі його стратифікують при температурі 0-5°С протягом 3-4 міс. Висівають у заздалегідь підготовлений грунт з міжряддями 30-40 см. Після дворічного догляду висаджують на постійне місце. Росте швидко. Плодоносить на 4-5-й рік життя. При доброму освітленні і дог ляд і доросле дерево дає 1-2 ц плодів.
Лікарську сировину заготовляють восени до морозів і сушать у печах або сушарках. Плоди можна використовувати й сирими. Протягом зими їх зберігають в холодному приміщенні чи замороженими.
Горицвіт весняний
(Adonis vernalis L.)
Родина жовтецеві (Ranunculaceae)
Назва роду запозичена з грецької міфології. Адоніс був юнаком надзвичайної краси, якого дуже любила Афродіта. Та під час одного полювання він загинув від ран, заподіяних диким кабаном. Афродіта була у відчаї, і на її вимогу з краплини крові юнака зросли квіти адоніса.
Коли навесні ця рослина зацвітає, здається, що трав'янисті пагорби загоряються золотистим сяйвом. Саме тому її й назвали горицвітом.
В Європі давно оцінили високі декоративні властивості горицвіту. Його ввели в культуру ще в XVI ст.
Горицвіт весняний - багаторічна трав'яниста рослина 50-60 см заввишки, з темнобурим, дещо галузистим коренем, з якого виростають кілька стебел, деякі з них не квітконосні. Стебла біля основи вкриті бурими листочками у вигляді луски. Стеблові листки чергові, напівоголені, сидячі, п'ятипальчасто-роздільні: дві нижні ділянки коротші, перисті, верхні - три-, двоперисті, частки їх вузькі, лінійні, голі, цілі. Квітки яскраво-жовті, великі (до 6 см у діаметрі), одинцем вінчають квітконосні стебла та їх відгалуження, зісподу буруваті. Чашечка пухнаста, у віночку 15-20 довгастих, зубчастих пелюсток. Плід -кулястий багатогорішок. Цвіте з ранньої весни до половини травня.
Основними діючими речовинами трави горицвіту весняного є: адонітоксин, цимарин, сапоніни, адомідозид, адонідолова кислота та ін.
12
- Предыдущая
- 12/45
- Следующая
