Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения - Страница 21

• Предыдущая
• 21/49
• Следующая

Артем не дозволив Гелені розплатитися з таксистом. Вони піднялися до себе.

- Ти голодна?

- Я їла в літаку. На міжнародних рейсах годують…

- Я знаю. Але я все-таки щось приготував для тебе.

У вітальні накрито стіл. Вино, келихи, закуски. Артем стежить за реакцією Гелени. Господи, вона, здається, навіть ховає сльози. Сідає до столу в дорожньому одязі, хоча, загалом, з дороги перш за все хочеться піти в душ. Артем сідає навпроти.

- Вина?

- Звідки в тебе гроші?

- Дві з моїх пісень купив один театр для нового спектаклю. Розплатилися зразу ж. Це не бозна-скільки. Але будуть іще замовлення. А ще я влаштувався у тому ж театрі робітником сцени. Знов-таки, не бозна-що. Але щось буде!

Ми з малим вивчили одну пісню дуетом. Сьогодні ввечері заспіваємо для тебе… Експедицій більше нема, але треба якось жити.

- Так, треба якось жити, – тихо сказала Гелена, згадавши, що вчора неодноразово чула ці слова від бородулінського подружжя.

– Тебе довго не було. Я чекав тебе. Коли тебе не було поряд, я знав, що маю зустріти тебе… Мабуть, мені був потрібен той досвід… – закінчив він, і одразу ж поміняв тему. – Як тобі їздилось, Гелено?

Вона здригнулася. А потім таки заговорила:

- Ніби ти не чув від друзів і знайомих, що таке закордонні стажування? Місяць оплаченого неробства і повного випадання зі звичного буття.

- Вірші – то також випадання зі звичного буття…

- Ти можеш видати свої вірші. У мене є гроші, – Гелена витягла з гаманця новенькі зелені папірці, які позавчора ввечері отримала від Антоніуса ван Ремера.

- Навіщо ти пускаєш такі гроші… за вітром? Ти ж їх заробила. Тобі стільки потрібно всього.

- Це не ті гроші, на які можна жити. Я їх не заробила, а… можна сказати… виграла в якусь дику лотерею. Пам'ятаєш, ті гроші, які ти колись привозив із експедицій?

- Польові, які економив, під які писав фальшиві звіти?

Як їх забути?

- То хіба на них можна було щось купити? Меблі, чи навіть штори на вікна? Їх можна було тільки пропити, прогуляти, пустити за вітром, і мати від того особливу повноту буття. Так і ці гроші. Їх можна тільки кинути на вітер. Або на вірші.

- Дякую, Гелено. Не уявляю, де ти могла взяти такі…

- Можу тільки сказати, що не вкрала.

- Але вони, якщо ти так вирішила, будуть виправдані.

- Дай, Боже.

- Адже кожен рядок тих віршів присвячено Тобі…

• Предыдущая
• 21/49
• Следующая