Спанiєль мiстера Дарлiнга - Білкун Микола - Страница 2

• Предыдущая
• 2/2

- Так, так, тут ви маєте рацiю, - доктор швидко, швидко заходив по кабiнету з кутка в куток. - Тут ви маєте рацiю, i добре, що ви хоч це розумiєте. Так, так... Але скажiть, хто вас напоумив звернутися саме до мене i чому ви так упевненi, що я вам зможу допомогти?

- Док, я був у Полiтехнiчному музеї, коли там демонструвалися вашi кiбернетичнi чи електроннi цяцьки...

- Кiбернетичнi цяцьки! Електроннi цяцьки! Якого бiса ви тямите у цьому? Ви хоч маєте уяву про те, яка рiзниця мiж електронiкою та кiбернетикою?

- Не маю, док, слово честi, не маю. Та менi це й нi до чого. Але коли ваша кiбернетична черепаха ходить, як жива, робить рiзнi вправи, як жива, бере їжу, як жива, коли ваша електронна бiлка стрибає з гiлки на гiлку i гризе горiхи, мов жива, то чому щось подiбне не може зробити електронний чи кiбернетичний спанiєль?

- Так, так, ви маєте рацiю, ви, безперечно, маєте рацiю! - тепер доктор Берцелiус уже не ходив, а бiгав з кутка в куток. - Слухайте, коли мусять прийти монахи?

- В суботу. А сьогоднi понедiлок.

- Сьогоднi вже вiвторок, гляньте - п'ята година ранку. Але я постараюсь устигнути.

- До-ок, - стогiн вдячностi вирвався з грудей Боба, вiн простягнув до Берцелiуса руки. - Гонорар...

- Нiяких гонорарiв! Ви менi противнi, i я роблю вам послугу зовсiм не в iм'я гуманностi. Повiрте, менi абсолютно начхати на те, прив'яжете ви камiнь до шиї чи нi... Просто менi хочеться, щоб пошилися в дурнi цi облуднi святенники. Приїдете до мене в п'ятницю вночi.

...В п'ятницю вночi бiля будинку доктора Берцелiуса зупинилась чорна машина. З неї вискочив високий мужчина у довгополому плащi i рiшуче подзвонив. Йому вiдчинили дверi, а ще за кiлька хвилин вiн вийшов з будинку, тримаючи пiд пахвою щось загорнуте в плед. Загурчав мотор, i машина з притушеними фарами на шаленiй швидкостi помчала в напрямку Грибтауна.

...А в суботу, десь так опiвднi, алеєю, що вела до розкiшної вiлли покiйного Джекоба Дарлiнга, йшло троє. Двоє були одягненi в чорнi сутани, один, це був адвокат, - у вишуканого крою спортивний костюм. їм назустрiч вибiг волохатий, довговухий спанiєль. Двоє в чорних сутанах здивовано перезирнулися, але тут-таки опанували себе, бо на iанку з'явився Боб Дарлiнг.

- Мiкi, милий песику! Ти живий, здоровий! Ах ти ж ласун такий! На ковбаску! - один з монахiв зiгнувся i простягнув Мiкi пакуночок. Мiкi взяв обережно пакуночок у зуби, проте їсти не став, а понiс його i вiддав у руки Бобу Дарлiнгу. I тут сталося таке, що примусило здригнутися не тiльки монахiв та адвоката, а навiть самого Боба. Мiкi раптом став на заднi лапи i, вказуючи на монахiв передньою, мовив людським голосом:

- Мiстере Дарлiнг, будьте свiдком! Цi люди хотiли мене отруїти. Вiддайте ковбасу на аналiз i розпочинайте негайно процес!

Гикаючи з переляку, монахи кинулись до ворiт - тiльки залопотiло. Стрибаючи, як цап, слiдом бiг адвокат у спортивному костюмi. їх наздоганяв саркастичний смiх Мiкi. Доктор Берцелiус показав, на що здатна кiбернетика й електронiка.

Зараз монастир Святого Сульпiцiя вперто судиться з Бобом Дарлiнгом одного монаха розбив паралiч. Адвокати збирають багатий урожай, спадщина Джекоба Дарлiнга дозволяє розтягти процес на десятки рокiв.

Доктор Берцелiус процесом не цiкавиться. Вiн задоволений - наука в двобої з тими, кого вiн ненавидiв усе життя, вийшла переможницею, i це для нього найголовнiше.

• Предыдущая
• 2/2