Право на риск - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович - Страница 28

• Предыдущая
• 28/55
• Следующая

Проте минув і наступний День Аеліти, і ще один — Валі вже сповнилося вісімнадцять, — а вона все ще не мала Друга Серця. Підстав для тривоги поки що не було, адже чимало інших дівчат її віку теж чекали знаменної події. Однак у Валі зародилася і дедалі зміцнювалася підозра, що в неї справа пояснюється отією клятою “незвичайністю” індексів; що, мабуть, десь у чомусь сталася якась помилка, фатальна помилка з неймовірно страшними наслідками.

Слід було б звернутися з відповідною заявою до Відділу прогнозування Служби Життя. Але проти цього поставало почуття ображеної гідності.

Це сталося в День Прометея — в день повноліття юнаків. Валя не готувалася до цього свята. Правда, милий чудіюватий кіб останнім часом щось надто настирливо торочив про цей день, але висловлювався головним чином натяками. Валя й гадки не мала, що КВ-13-13 просто НЕ МІГ сказати прямо, яке значення матиме День Прометея для неї, як для ЮНАКА. Заборона людини — непорушний закон для кібера. А Валя Гармаш стільки забороняла, що бідолашний кібер уже ніяк не міг передати їй безпосередню інформацію про її належність до чоловічої статі. Єдине, що Валя зрозуміла з його натяків, — на неї в цей день чекатиме велика радість. Що ж, можливо, кінець кінцем їй дадуть хоч Друга Життя, якщо не дають Друга Серця!

Того ранку Валя прокинулася в спокійному, нічим не потьмареному настрої. Як завжди, привіталася до Віталієвого портрета, — і навіть похвалила себе за те, що цього разу не защеміло серце: отже, все було гаразд; отже, “позитронна сваха” мала рацію, не зваживши на оте “шалене кохання”, “кохання з першого погляду”, яке вигадала Валентина Гармаш тільки через почуття заздрості до подруги. Відтепер — годі. Вона ставитиметься до Віталія Бондарчука лише як до героїчного колеги по професії.

Гай-гай, надто рано було святкувати перемогу над своїм почуттям!

Одягаючись, Валя помітила у вікно: до їхнього котеджу — вперше за багато місяців! — біжить сяюча Лялька. Отже, на свято приїхав Віталій!

Вона спаленіла, заметушилася. Не бажаючи дати підстави для Ляльчиної зловтіхи, помчала до ванної, аби там, за плюскотом води, приховати зрадливі інтонації голосу. З усією можливою байдужістю відповідала на захоплене торохтіння щасливої подруги, зволікала, чекаючи, доки та забереться геть. Тільки де там! Ляльці потрібно було за всяку ціну повтішатися з переможеної суперниці під час першої після тривалої розлуки зустрічі з Віталієм.

І Валя того дня відчула: так, вона підійшла до Віталія справді розгублена й жалюгідна. Не бачила нікого й нічого, крім нього. Їй було байдуже, що подумає і скаже Лялька, аби тільки він, один-єдиний в усьому світі, зрозумів усе і глянув на неї з теплою щирістю.

Мабуть, у неї був дуже дивний вигляд, бо Віталій вперше подивився їй в очі пильніше, аніж звичайно. Сказав:

— З Днем Прометея, Валю!.. Ти сьогодні якась… якась особлива!.. Може… — він посміхнувся. — Може, знайшла Друга Серця?

То був жарт, та ще й не дуже розумний. А вона відповіла на нього з беззбройною щирістю:

— Так, знайшла, Віталію! Не за мертвими індексами, а за велінням живого серця!

— О, це цікаво! — він усе ще дотримувався тону легковажного базікання, проте насторожився. — І хто ж він, отой щасливий?

Але насторожилася й Лялька. О, закохані дівчата вмить помічають найменшу загрозу власному щастю.

— Секрет, секрет! — вихопилася вона. — Віталію, ну як тобі не соромно! Ти ж бачиш — Валя бентежиться!

Кілька слів — і розмову переведено на безпечні рейки. Хай тепер спробує прокласти повторну стежечку до провокаційного натяку про “веління живого серця!”.

Однак Валя була далека від розробки підступних стратегічних планів. Сказала те, що було на душі. Не шкодує про сказане, не плекає рожевих надій. Знає, що коли ближчим часом не станеться якогось чуда, навіки перегорить її кохання до Віталія Бондарчука, — СПРАВЖНЄ кохання, а не емоіндексний сурогат.

Заглиблена в думки, вона не зрозуміла в першу мить, чому зареготали друзі довкола, чому Лялька смикає її за руку:

— Валю, Валю, твій кіб збожеволів!.. Він виписав тобі “Атестат Прометея!”

Валя здригнулася. По спині перебігли мурашки. “Атестатом Прометея” нагороджують найвидатніших ЮНАКІВ Учбового центру. Як це могло статися?!

Але через мить усе з’ясувалося. Головний Розпорядник свята, який вдавав розгубленого і бігав з отим “Атестатом” то до Директора, то до педагогів, враз зупинився і підняв руку.

Сміх на величезній галявині парку поступово стихав.

— То ви гадаєте, — почав він вкрадливо, — що сталася помилка?.. Ви гадаєте, що на такий атестат мають право лише юнаки?.. Але ж скажіть мені ви, Прометеї нашого Учбового центру, хто з вас прудкі ший за дівчину, на ім’я Валентина Гармаш?! Хто може позмагатися з нею у стрибках у висоту?! Хто володіє рапірою так, як вона?! Отож атестат їй дістався по праву, а ви, бідолашні Прометеї, на знак своєї поразки вклоняйтеся їй до ніг!

Нічого не вдієш — наказ Головного Розпорядника виконується без заперечень: кілька сот вісімнадцятилітніх з жартами та примовками схилилися перед Валею. А вона збентежено посміхалася: отже, все це було заздалегідь передбачено в сценарії свята. Тільки чому ж усе-таки педагоги якось чудно перешіптуються і нерозуміюче знизують плечима?

Герольди Головного Розпорядника принесли їй на золотій таці “Атестат” — сувій справжнього пергаменту з великою сургучною печаткою, написаний, — ба, навіть вималюваний! — од руки. З ревнивою недоброзичливістю поглядала на “Атестат” Лялька, бо бачила: Віталій зацікавився Валентиною, дивиться на неї, як на зовсім незнайому дівчину. Та й Валентина вже не така, як була досі; зникла скутість, потеплішали очі, пом’якшав голос. Ой, буде лихо! Треба щось робити!

— Гм, Валю, а дивись-но: тут і справді була помилка. Так-так, зовсім іншим чорнилом виправлено “а” на “у”. Ха-ха, мабуть, тебе мали таки за мужчину. Або ж підсвідомо ХОТІЛИ ЗРОБИТИ ним, бо нагороджувати дівчину за ЧОЛОВІЧІ риси в ній— сумнівна радість!

— Що?! Що ти сказала?! — Валя обернулася до неї так рвучко, що Лялька аж пополотніла.

— Ні-ні, я не хотіла… Просто мені здалося… Я зовсім не…

Валі було цілком байдуже, яку мету переслідувала Лялька своїм отруйним підшпигуванням. У свідомість вдерлися слова про “чоловічі риси” та про те, що “тебе мали таки за мужчину”. А що, коли й справді? Що, коли оте “будь мужчиною, Валю!” дурного кіба адресувалося не людині взагалі, а ХЛОПЧИКОВІ, ПІДЛІТКОВІ, ЮНАКОВІ?!

— Ну, гаразд. Ми ще з тобою поговоримо, Лялько! — вже не покірна Валя двох останніх років, а Валентина-лідер блиснула на неї сталевим поглядом, рвучко попростувала до групи педагогів, що стояли край галявини.

Вже з того, що на їхніх обличчях перебігало збентеження, з того, що Директор поквапно рушив їй назустріч, дівчина зрозуміла: її нагородження “Атестатом Прометея” — помилка. Дрібна, не варта уваги помилка, яка була всього тільки наслідком помилки величезної, непоправної.

— Директоре, дозвольте запитати: що сталося?

Він на мить затримався з відповіддю, зітхнув:

— Не знаю, Валю. Є в мене припущення, але дуже страшне.

— Я догадуюсь.

— То ходімо до мого кабінету.

Ой, як недоречно зараз пригадався йому давній візит Валиної матері, її несміливе припущення про можливість якоїсь помилки… Як недоречно пригадалися власні заспокійливі посилання на “незвичайність” індексів дівчинки всякий раз, коли кіб-вихователь КВ-13-13 виховував її надто своєрідно! І якби ж хоч не постійне твердження кібернетичного Інспектора, що програма виховання відповідає усім вимогам; якби дівчинка відставала хоч у чомусь! Але ж усе було гаразд… От тобі й “гаразд”!

Зайшли до кабінету. Директор запросив Валю сісти. Довго мовчав, постукуючи пальцями. Потім натиснув кнопку:

— Інформаторій, прошу “Свідоцтво життя” Валентини Гармаш, вісімнадцять років.

Через кілька секунд легенько дзенькнув сигнал виклику, в нішу дистрибутора випала картка з вогнетривкого пластику. Особистий індекс, дата народження, ім’я та по батькові, прізвище. Та ще сила-силенна пробитих дірочок, кожна з яких несе дуже важливе навантаження. Та ще невидимі простим оком доріжки магнітних імпульсів. Кібернетики Служби Життя запевняють: всі оці дірочки та імпульси несуть абсолютно достовірну інформацію, бо багаторазово перевіряються численними — і різнорідними — блоками машини, а людина навіть не торкається цієї картки, отож і помилитися при її заповненні не може. То невже помилка таки сталася?

• Предыдущая
• 28/55
• Следующая