Королеви не мають ніг - Нефф Владимир - Страница 7

• Предыдущая
• 7/104
• Следующая

Хвильку помовчавши, Лахесіс вела далі:

— З переліком чеснот, записаних на скрижалях відомого всім Мойсея, того плутяги з плутяг, ти будеш трохи не в ладах, бо беззастережна покірливість цим заповідям видалася б тобі святенництвом і криводушністю. Ти ніколи не зрозумієш і не визнаєш, чому повинен вірити тільки в одного бога, а не в кількох або, якби до цього дійшлося, в жодного з них. Ти ніколи не зрозумієш і не визнаєш, чому своїх отця і матір треба шанувати більше, ніж вони того заслуговують. Ти ніколи не зрозумієш і не визнаєш, чому не смієш забажати жони ближнього свого, якщо вона сама до того буде охоча і віддасть перевагу твоїй вроді перед потворністю свого мужа. Ти ніколи не визнаєш і не зрозумієш, чому не матимеш права вбити злочинця і паскудника. І навпаки — ти ніколи не зможеш ні вкрасти, ні збрехати, навіть якби від тієї крадіжки чи брехні для тебе вийшла користь велика, бо красти й брехати суперечило б твоїй гордості й сумлінню; а зі своєю гордістю й сумлінням ти, Петре Куканю, завше житимеш у злагоді. І так само, як Хома невірний, ти не повіриш жодній рані, поки сам не вкладеш у неї пальця, і ніколи не примиришся з доводом, ніби королеви не мають ніг, єдино тому, що цей принцип не відповідає істині.

«Боже—громовержцю, отче наш, та що ж це діється? Навіщо вона приточує сюди якихсь безногих королев?» — подумала Клото.

А Лахесіс вела далі:

— Такий ти будеш, Петре Куканю, вільний і гордий духом, і тебе ніхто так просто не зможе охитрувати.

Після такого пророцтва вона стала трохи прозоріша й запитала в своєї білявої сестри:

— Може, хочеш щось додати?

— Мені вже нема чого додавати, — відповіла Клото. Вона попрозоріла і обернулася до чорнявої:

— А тепер кажи ти, сестро.

І з тривожним очікуванням втупилася в Атропос. Проте чорнява тільки тихо й загадково всміхнулася у відповідь.

— Чого ти мовчиш, наша найдорожча, наймудріша і незрівнянна? — спитала Лахесіс, яка, хоч і боялася чорної сестри, мов сатани, і в душі визнавала її перевагу, не могла іноді втриматись, щоб не пустити капинку дешевої іронії. — Цієї ночі нас жде ще багато, дуже багато роботи.

Вона теж почувалася неспокійно, бо не виключалося, а навпаки, було більше ніж імовірно, що Атропос, розсерджена такими щедрими дарами, котрих вона, Лахесіс, укупі з простодушною Клото надавала немовляткові, вивергне щось страшне, вбивче. Вона могла б, приміром, напророкувати Петрові зустріч з фатальною жінкою, яка збаламутить йому розум і примусить робити різні дурниці, які загрожуватимуть шибеницею, або скаже, що його винятковий розум, котрий йому пообіцяла Клото, допоможе посісти провідне становище в колах єретиків, і він скінчить життя, як Ян Гус або Джордано Бруно, чи просто заявить, що його високі чесноти викличуть заздрощі можновладців, а це, звісна річ, найгірше, що може його спіткати, і він невимовно зрадіє, коли катові звелять відрубати йому голову замість того, щоб укинути в казан з кип’ячою олією або посадити на палю і таке інше, як це звично робиться.

— Ти сказала, сестро, що він ніколи не повірить, буцім королеви не мають ніг, — озвалася нарешті чорна.

— Атож, я так сказала й не відступлюся від своїх слів. — Лахесіс визивно труснула головою.

— І що він завжди житиме в злагоді зі своїм сумлінням?

— Так, і це теж я сказала, бо це логічно випливає з того, що йому провістили раніше, — відповіла Лахесіс.

Атропос іще хвильку тихо посміхалася, а тоді, на превеликий подив обох білястих парк, оголосила коротко і просто:

— Мені нема чого до цього додати. Я цілком з вами згодна й під усім, що ви тут напророкували, підписуюсь.

І повільно почала розпливатись. Якісь чорні блищики ще чорно сяйнули на її чорних шатах, а тоді вона розтанула так, наче її не було зовсім.

— Що це має означати? — прошепотіла Лахесіс.

— Я не знаю, це повинна знати ти, ти розумніша від мене, — відрізала Клото й розтанула в повітрі; Лахесіс зникла слідом за нею, розтривожена й невдоволена.

Надворі тієї ж миті закукурікав півень.

Скрик дурної птиці, що, як відомо, гадає, ніби своїм співом вона прикликає сонце, розбудив брата Августина. Коли за хвилину святий муж вистромив голову з—під свого хутра й перехилився через край полу, глянути, що діється внизу, він побачив щось страхітливе: пан Янек Кукань із Кукані, усміхаючись своїм мріям, спав, як колода, а в вогнищі «атанора» була тьма—тьменна, чорнота, порожнеча і холод.

— Рятуйте! — закричав чернець, охоплений страхом, хоч ясно було, що довкола немає ні духу живого, який у цій прикрій ситуації міг би допомогти йому і його господареві, і, мов блискавка, з’їхав по драбині на своїх худих ногах та кістлявому гузні. І пан Янек, до якого повернулася ясна свідомість, відразу, тільки—но розплющив очі, теж мимохіть гірко застогнав, бо Філософське яйце, про яке, коли вірити вченим книгам, саме сьогодні належало якнайретельніше дбати, явно вихололо й змертвіло; те, що от—от мало стати найпрекраснішим і найблагороднішим з усіх людських творінь, тепер нагадувало тютюновий сік; рожевий відтінок як лизень злизав, так само як і жовту барву передостанньої фази.

Обидва маги провели цілий день у відчайдушних спробах оживити змертвіле яйце: обережно зігріваючи, вони по черзі на нього дихали, ховали під пахви, клали в кінський гній, у теплу воду й нарешті знов у доведений до потрібної температури «атанор», але все було марно. Пан Янек зносив нещастя, яке спричинив сам, із сумним спокоєм, але брат Августин не переставав тяжко бідкатись над змарнованими сімома роками неймовірних зусиль та безсонних ночей.

— Нічого не вдієш, — сказав пан Янек, намагаючись його втішити. — По суті, це все одно, що смерть вагітної жінки. її смерть призводить до смерті й недоношеного плоду. Певна річ, людським тілом опікується такий чудовий алхімік, який не допустить його смерті без вагомої на те причини, тим часом як нам, нікчемним алхімікам, достатньо маленької дрібнички, наприклад, короткого сну, щоб наше творіння загинуло. Саме ця думка сяйнула мені сьогодні вночі, і та обставина, що я з насолодою затримався на ній, вочевидь сприяла тому, що я заснув.

Але горе брата Августина було невтишиме.

— Пан Кукань розмірковує, — бідкався він, — пан Кукань смакує свої розмірковування, а сім років пропали, як сіль на воді, сім років пішли димом догори!

Нарешті пан Янек відважився відкрити запаяну шийку колби і пересвідчитися, чи Камінь філософів і справді загинув без вороття, як здавалося іззовні. Виявилося, що це й справді так, якщо ще не гірше. Густа мазь, яка була в колбі, не годилася навіть для склеювання горщиків, бо смерділа так гидко, що обидва маги, хоч вони й звикли до найядучіших запахів, змушені були відчинити вікно.

— Що ж тепер? — запитав брат Августин, такий пригнічений, що в нього ставало серце і зупинялося дихання, від чого його бородате обличчя набуло дивовижного синюватого відтінку.

— Почнемо все спочатку, — відповів пан Янек Кукань із Кукані.

— Але ж це ще сім років праці! — задихаючись вигукнув чернець.

Пан Янек відповів чудовою формулою, яку історія вкладає в уста тільки найзначніших своїх мужів:

— Саме тому ми не маємо права гаяти ані секунди.

Вони й справді не згаяли ані секунди, однак працювати їм довелося не сім, а повних шістнадцять років, перше ніж вони домоглися свого — свіжовиготовленим Каменем філософів, точніше кажучи, малесеньким уламком, укритим воском, здійснили перше перетворення звичайного олова в чисте золото, про яке золотар зі Златницької вулиці буцімто сказав так: за все своє довге життя він не бачив і не зустрічав золота кращого гатунку; дозволимо собі наперед зазначити, що ця подія сповнила вразливого брата Августина хвилюванням, таким убивчим, що його слабе серце зупинилося навіки і він помер найпрекраснішою зі смертей, яку тільки можна побажати людській істоті, — смертю з радості.

Бо з’ясувалося й з’ясовувалося весь час, що попередня праця над Великим творінням, — певна річ, не рахуючи того заключного фіаско, що сталося з вини пана Янека, який невчасно заснув, — проходила за винятково сприятливих обставин, отож якихось там сім років, котрі вона забрала, видалися їм короткою миттю. Зате цього разу обидва маги змушені були починати все знову й знову; перший раз, коли в них лопнув алембік, точніше вершечок дистиляційного апарата, в якому вони завдяки тисячократному перепусканню одержали те, що нині називається важкою водою, або, скажімо, вдруге, коли дефект у склі Філософського яйця спричинив те, що герметично закрита колба розлетілася на тисячі скалок і так серйозно поранила брата Августина, що він радів, що не втратив зір, і так далі, і таке інше. Крім того, пані Куканева, вона ж пані Афра, дедалі дошкульніше, голосніше й лютіше докоряла свого чоловіка за те, що він приносить у домашню скарбничку зовсім мало грошей, тим часом як різні пройди, котрі мають доступ до імператорського двору, багатіють, скуповують замки і маєтки, а він, Янек Кукань із Кукані, примушує її, матір свого первісточка, скніти; щоб заткнути їй рота, пан Янек, згнітивши серце, вбирався частіше, ніж це було в його звичаї, у чорне парадне вбрання, яке було на нього затісне, чіпляв накрохмаленого комірця, який дряпав і стискував йому шию, і, схопивши позолочену трость із чорного дерева, яка, власне, була йому ні до чого, але створювала враження, що й вона має магічну силу, наймав карету і наказував відвезти себе нагору, до імператорського палацу, щоб там, серед придворних панів і паній, якими він нехтував, збути щось із побічних виробів своєї лабораторії: косметичні водички, помади й порошки; якість їх хоч і була, звісна річ, виняткова, але приготування забирало тим більше часу, чим більше він ними торгував.

• Предыдущая
• 7/104
• Следующая